ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.11.2019 м. КиївСправа № 910/8308/19
Господарський суд міста Києва в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, у справі
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА";
до: ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМБІНАТ "ПРОГРЕС" ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне агентство резерву України;
про: стягнення 681.770,87 грн.
у справі № 910/8308/19
За зустрічним позовом: ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМБІНАТ "ПРОГРЕС" ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ;
до: товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА";
про: стягнення 238.283,95 грн.
Суддя Балац С.В.
Секретар судового засідання Нарожна М.С.
Представники:
представник позивача (відповідач за зустрічним позовом): Лісовий О.О.;
представник відповідача (позивач за зустрічним позовом): Наконечний О.М.;
представник третьої особи: Висотенко І.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМБІНАТ "ПРОГРЕС" ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ про стягнення 681.770,87 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем здійснено завищення ціни за укладеним між сторонами спору договором про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 № 47, що призвело до звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення з відповідача 681.770,87 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8308/19 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА" з огляду на те, що при укладенні договору про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 1 січня 2019 року № 47 сторонами у встановленому законом порядку та в належній формі було досягнуто згоди з усіх істотних умов цієї угоди, зокрема, щодо ціни даного правочину. Зобов'язання за наведеним договором були у повному обсязі виконані сторонами, а сам договір припинив свою дію 21 червня 2019 на підставі п.9 цього договору в зв'язку з систематичним невиконанням позивачем зобов'язань по вказаному договору у вигляді порушення строків та розмірів оплати договору. Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача спірної суми грошових коштів, набутих на підставі договору та під час його дії, на підставі статті 1212 ЦК України, на думку Комбінату, відсутні.
17 липня 2019 через загальний відділ канцелярії суду надійшли письмові пояснення Державного агентства резерву України щодо позову, в яких третя особа вказала про відсутність, на її думку, підстав для задоволення вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА". Крім того, Державне агентство резерву України зазначило, що розмір плати за послуги, розрахований на підставі калькуляції витрат, визначає лише мінімальну ціну на послуги та відображає фактичні витрати Комбінату, пов'язані з наданням послуг. У той же час відповідач працює в умовах конкурентного ринку складських послуг, у зв'язку з чим вартість (ціна) відповідних послуг є предметом комерційної домовленості між поклажодавцем і зберігачем та визначається у договорі про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей.
До господарського суду надійшла зустрічна позовна заява ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМБІНАТ "ПРОГРЕС" ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ (далі - відповідач/позивач за зустрічним позовом) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА" (далі - позивач/відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 238.283,95 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 № 47, що призвело до виникнення у позивача (відповідача за зустрічним позовом) перед відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) заборгованості в сумі 238.283,95 грн.
Ухвалою господарського суду від 16.07.2019 вказану зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/8308/19 та об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/8308/19.
Ухвалою господарського суду від 16.07.2019 подальший розгляд справи № 910/8308/19 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.08.2019.
Позивач (відповідач за зустрічним позовом) відзиву на позов, в порядку передбаченого ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, а тому відповідно до положень частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В підготовчому судовому засіданні 12.08.2019 підготовче засідання було відкладено на 02.09.2019.
В підготовчому судовому засіданні 02.09.2019 підготовче засідання було відкладено на 16.09.2019.
В підготовчому засіданні 16.09.2019 суд на місці, зокрема, ухвалив:
- встановити позивачеві (відповідачеві за зустрічним позовом) строк для подання відповіді на відзив за первісним позовом до 20.09.2019;
- встановити відповідачеві (позивачеві за зустрічним позовом) строк для подання заперечень на відповіді на відзив за первісним позовом до 27.09.2019;
- продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів;
- оголосити перерву в підготовчому засіданні до 07.10.2019.
В підготовчому судовому засіданні 07.10.2019 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.11.2019.
Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
1 січня 2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА" (поклажодавець) та Державною організацією "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (зберігач) було укладено договір про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей № 47, за умовами якого відповідач (позивач за зустрічни позовом) зобов'язався прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності позивача (відповідача за зустрічним позовом) і повернути їх після закінчення терміну дії договору, а позивач (відповідач за зустрічним позовом), у свою чергу, - попередньо і щомісячно сплачувати зберігачу кошти на умовах цього правочину.
За приписами п. 1.2. договору, зберігання товарно-матеріальних цінностей здійснюється у складських приміщеннях, на відкритому майданчику, у холодильних камерах «Зберігача», згідно з п. 1 додатку № 1 до договору.
У п. 2.1. договору, за зберігання товарно-матеріальних цінностей "Поклажодавець" здійснює щомісячно 100% передоплату згідно п. 2 Додатку № 1 до цього договору, виходячи з калькуляції враховуючи кон'юнктуру ринку.
Судом встановлено, що у підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками даних суб'єктів господарювання додатках до вищенаведеного договору товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІГА" та Державною організацією "Комбінат "Прогрес" було погоджено ціну щомісячної передоплати поклажодавцем коштів за зберігання його товарно-матеріальних цінностей.
За змістом п. 2.2.1. даного правочину плата за зберігання товарно-матеріальних цінностей сплачується поклажодавцем щомісячно в порядку попередньої оплати до 5 числа кожного місяця, за яким він повинен звернутися до бухгалтерії «Зберігача», а на дільницях зберігання № 4, 5 до начальника відповідної дільниці зберігання.
У п.п. 2.9.-210. договору визначено, що за «Зберігачем» залишається право, в односторонньому порядку один раз в квартал/півріччя, на підвищення договірної ціни, вартості послуг та інших витрат, у випадках які «Сторони», не могли передбачити при укладанні договору, а саме: зміни встановленого, згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, регульованих цін (тарифів) і нормативів, при зростанні індексу цін, або прийнятті компетентними на те органами нормативно-розпорядчого акту та інших випадках. Вказані зміни погоджуються з органом управління «Зберігача».
Про підвищення договірної ціни «Зберігач» має право впродовж 5 днів з моменту такої події офіційно запропонувати «Поклажодавцю» переглянути договірну ціну платних послуг, які він одержує згідно з цим договором.
В порядку п. 2.1 договору сторонами укладалися Додатки № 01 від 01.01.2019, № 02 від 04.02.2019, № 03 від 06.03.2019, № 04 від 29.03.2019, № 05 від 02.05.2018, № 06 від 23.05.2018, № 07 від 29.05.2019, у яких сторонами погоджувалася договірна ціна щомісячної передоплати за надані послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, загальна сума договору та щомісячна сплата за надані послуги.
Впродовж дії договору у 2019 позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) здійснено оплату послуг зберігання на користь відповідача (позивача за зустрічним позовом) загалом на суму 197.0014,42:
- згідно з рахунком № 74 від 1.01.2019 на суму 358.999,00 грн;
- згідно з рахунком № 303 від 04.02.2019 - 276.553,00 грн;
- згідно з рахунком № 522 від 01.03.2019 - 398.675,00 грн;
- згідно з рахунком № 598 від 29.03.2019 - 7.397, 42 грн;
- згідно з рахунком № 723 від 01.04.2019 - 475.115,00 грн;
- згідно з рахунком № 913 від 02.05.2019 - 453.275,00 грн.
Судом встановлено, що між сторонами було підписано та скріплено їх печатками відповідні акти приймання-здавання послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, зокрема: № 1 від 31.01.2019; № 2 від 28.02.2019; № 3 від 31.03.2019; № 4 від 30.04.2019; № 5 від 31.05.2019.
Слід також зазначити, що надані Державною організацією "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України протягом січня-травня 2019 послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей позивача (відповідача за зустрічним позовом) були в повному обсязі оплачені останнім, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач (відповідач за зустрічним позовом) зазначає, що отримав з офіційного сайту Державного агентства резерву України інформацію про вартість послуг, що надаються організаціями системи держрезерву зі зберігання товарно-матеріальних цінностей у 2018 року, відповідно до якої позивач (відповідач за зустрічним позовом) провів розрахунок різниці вартості між цінами, затвердженими Державним агентством резерву України та цінами які були узгоджені позивачем (відповідачем за зустрічним позоарм) та відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) за отримані позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) послуги за 2019 рік. За доводами позивача (відповідача за зустрічним позовом), станом на 26.06.2019 борг відповідача (позивача за зустрічним позовом) перед позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) складає 681.770, 87 грн.
31.05.2019 позивач (відповідач за зустрічним позовом) відповідно до ст.ст 1212 і 530 Цивільного кодексу України направив відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) претензію вимогу на суму 681.770,87 грн., яка залишилась без відповіді. За твердженнями позивача (відповідача за зустрічним позовом), відповідач (позивач за зустрічним позовом) порушив ст.ст. 1212 і 530 Цивільного кодексу України та «Порядку надання платних послуг організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву», затвердженого наказом № 237 Держкомрезерву України від 17.10.2003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1051/8372 від 14.11.2003 та повинен нести за це відповідальність, а саме за повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 681.770,87 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначає про те, що підписавши Договір, сторони погодились з його умовами, в тому числі і щодо ціни послуг, які оплачені позивачем у повному обсязі. Крім того, посилання позивача (відповідача за зустрічним позовом) на ст.ст. 530 та 1212 Цивільного кодексу України є некоректним.
Внаслідок укладення Договору № 47 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ.
Відповідно до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 5, 6 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Статтею 43 Господарського кодексу України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Частинами 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.
Суд зазначає, що при укладенні Договору № 47 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 як позивач (відповідач за зустрічним позовом), так і відповідач (позивач за зустрічним позовом), здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов цього договору, у тому числі і умов щодо ціни договору (розділ 2 Договору).
Позивач (відповідач за зустрічним позовом) погоджував та підписував Договір та усі Додатки до нього, в яких конкретизовано ціну договору та вартість послуг по зберіганню, без жодних застережень та зауважень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору його умов та згоду з ними. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Тому Суд доходить висновку, що погодження сторонами умов Договору відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.
Одночасно Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору № 47 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2019 або окремих його умов. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про розірвання та внесення змін до цього Договору. А тому невідповідність вартості послуг узгодженої сторонами за Договором та вартість послуг з офіційного сайту Державного агентства резерву не є підставою для повернення різниці вартості між цінами послуг.
Крім того, Суд зазначає, що будь-яких зауважень щодо вартості послуг зберігання та пропозицій щодо її зміни від позивача (відповідача за зустрічним позовом) протягом дії Договору відповідачеві (позивачеві за зустрічним позовом) не надходило.
Відповідно до поданих в матеріали справи доказів, позивач (відповідач за зустрічним позовом) та відповідач (позивач за зустрічним позовом) належним чином виконували свої зобов'язання, визначені умовами Договору.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач (відповідач за зустрічним позовом) посилався на те, що сума вартості наданих відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) у 2019 році послуг зі зберігання за даним правочином перевищила ціну вказаних послуг, розраховану позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) на підставі затверджених Державним агентством резерву України цін на такі послуги, які містяться на офіційному вебсайті третьої особи, на 681.770,87 грн. у зв'язку з чим позивач (відповідач за зустрічним позовом) на підставі статті 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача (позивача за зустрічним позовом) вказану суму грошових коштів.
Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Крім того, Суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.
Суд зазначає, що між сторонами існували господарські зобов'язальні правовідносини на підставі договору, на виконання умов якого позивач (відповідач за зустрічним позовом) і перераховував відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) грошові кошти у січні - травні 2019, а відповідач (позивач за зустрічним позовом) зберігав передані йому товарно-матеріальні цінності.
Нормами цивільного та господарського права України в розділі «зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання (в тому числі, по неналежному оформленню будь-яких документів, що мають відношення до договору), вона має право звернутися до суду по захист своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 Цивільного кодексу України та розділу 5 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Таким чином, Суд вважає, що грошові кошти отримані відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі без доведення позивачем факту необхідності застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення безпідставно набутих коштів. Норми ст. 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов'язального господарського права).
До того ж, оскільки між сторонами був укладений договір, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач (відповідач за зустрічним позовом) як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.
Суд звертає увагу, що станом на час звернення до суду з вказаним позовом позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання, на виконання умов якого були перераховані спірні грошові кошти.
На підставі викладеного вище Суд зазначає, що підстава даного позову не підтверджена належною доказовою базою та не підпадає під дію норм, а ні зобов'язального права, а ні ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи викладені вище обставини, позовні вимога за первісним позовом про стягнення з відповідача (позивача за зустрічним позовом) на користь позивача (відповідача за зустрічним позовом) про стягнення 681.770,87 грн. задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Вирішуючи спір в частині зустрічного позову, про стягнення з позивача (відповідача за зустрічним позовом) заборгованості в сумі 238.283,95 грн. з 01.06.2019 по 21.06.2019 за порушення останнім грошового зобов'язання за договором суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) протягом січня-травня 2019 послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей були в повному обсязі оплачені останнім, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Також, станом на 01.06.2019 у позивача (відповідача за зустрічним позовом) існувала переплата за послуги в розмірі 18.493,55 грн.
Листом від 11.06.2019 № 291 позивача (відповідача за зустрічним позовом) було повідомлено про розірвання Договору на підставі п.9.4. Договору.
Також, відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) було прийнято наказ № 53 від 24.06.2019 про розірвання Договору про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей № 47 від 01.01.2019 з 22.06.2019. Проте оцінка даних обставин не має значення для розгляду справи.
Що стосується стягнення заборгованості за зустрічною позовною заявою в сумі 256.77,50 грн. за період з 01.06.2019 по 21.06.2019 суд відмовляє у задоволенні, оскільки, відповідно до п. 2.2.1. оплата здійснюється, на підставі пред'явленого «Зберігачем» до оплати рахунку, а відповідач (позивач за зустрічним позовом) не надав суду доказів пред'явлення позивачу (відповідачу за зустрічним позовом) до оплати рахунку на суму 256.77,50 грн.
Таким чином строк обов'язку з оплати 256.77,50 грн. не настав, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.
Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору за первісним та зустрічним позовом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 13 листопада 2019 року.
Суддя С.В. Балац