ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.11.2019Справа № 910/11641/19
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (вул. 40 років Перемоги, 227 а, Шевченківський район, с. Старовірівка, Харківська обл., 63631)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (вул. Промислова, 4/7, оф. 9, м. Київ, 01013)
про стягнення 7 003,70 грн
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" 7 003,70 грн. за договором №НД-12/17 на постачання природного газу від 25.02.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу №НД-12/17 від 25.02.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2019 позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.09.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11641/19, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Ухвала про відкриття провадження у справі від 13.09.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.02.2017 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазгруп "Деметра" (постачальник) укладено договір № НД-12/17 про постачання природного газу (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного тазу, у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.1.1 договору постачальник передає споживачу газ вітчизняного/іноземного походження в обсязі 166,000 тис.м.куб.
Обсяг газу, що планується поставити за даним Договором протягом 2017 року у кожному календарному місяці (надалі - місяць поставки) складає: січень-березень - 35,000; квітень-червень - 10,000; липень-червень - 6,000; жовтень-грудень - 115,00.
Відповідно до п. 4.3 договору приймання передача Газу, переданої постачальником споживачу в відповідному місяці, оформляється щомісячними актами прийому-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість. Обсяг Газу, вказаний в акті приймання-передачі Газу, є остаточним, обов'язковим для Сторін, і є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами. Акт приймання передачі Газу є невід'ємною частиною даного Договору.
За приписами п.п. 5.1, 5.2 договору ціна 1000.0 кубічних метрів Газу, який передасться Постачальником Споживачу на умовах даного Договору (надалі - «Ціна Газу»), в національній валюті України 8 082 грн. 50 коп., крім того ПДВ (20%) 1 616 гри. 50 коп., порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства У країни. Разом: 9 699 грн. 00 коп.
Орієнтовна вартість природного газу, що постачається згідно даного договору, складає 1 341 695 грн. 00 коп., крім того ПДВ (20%) 268 339 грн. 00 коп., порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого законодавства України. Разом: 1 610 034 грн 00 коп. з ПДВ.
Відповідно до п. 6.1 договору споживач зобов'язаний здійснювати оплату газу, що передається за даним Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в порядку, передбаченому п. 6.1.1.
Згідно з п. 6.1.1 договору розрахунки визначаються згідно п. 5.1 даного договору, а оплата за газ здійснюється у наступному порядку:
- перша оплата в розмірі 30% - до 25-го числа місяця, щ передує місяцю поставки;
- друга оплата в розмірі 30% - до 5-го числа місяця поставки газу;
- третя оплата в розмірі 30% - до 15-го числа місяця поставки газу;
- остаточний розрахунок - до 05 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Коригування умов проведення розрахунків визначається та узгоджується шляхом підписання додаткової угоди.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплені печаткам сторін і поширюється на відносини між сторонами щодо постачання природнього газу, які виникли з моменту підписання та до 31 грудня 2017 року включно, а в частині розрахунків за газ - до їх повного виконання.
Додатковою угодою № 1 від 23.02.2017 до договору сторони домовились змінити п.п.5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 5.1.1. Ціна за 1000 кубічних метрів природного газу в національній валюті України з 01.03.2017 р. складає 7 332,50 грн., крім того ПДВ - 1 466,50 грн. порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України. Разом: 8 799,00 грн.
Додатковою угодою № 2 від 25.03.2017 до договору сторони домовились змінити п.п.5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 5.1.1. Ціна за 1000 кубічних метрів природного газу в національній валюті України з 01.04.2017 р. складає 6 000,00 грн., крім того ПДВ - 1 200,00 грн. порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України. Разом: 7 200,00 грн.
Додатковою угодою № 3 від 25.08.2017 до договору сторони домовились змінити п.п.5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 5.1.1. Ціна за 1000 кубічних метрів природного газу в національній валюті України з 01.09.2017 р. складає 6 350,00 грн., крім того ПДВ - 1 270,00 грн. порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України. Разом: 7 620,00 грн.
Додатковою угодою № 4 від 25.09.2017 до договору сторони домовились змінити п.п.5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: « 5.1.1. Ціна за 1000 кубічних метрів природного газу в національній валюті України з 01.10.2017 р. складає 7 407,50 грн., крім того ПДВ - 1 481,50 грн. порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України. Разом: 8 889,00 грн.
Як зазначає позивач у позові, посилаючись на звірку взаємних розрахунків, за період з 01.01.2015 по 31.10.2018 позивач сплатив за постачання газу суму 23 200,00 грн, в той час, як газу було спожито на суму 17 635,38 грн, тобто, позивачем було сплачено надмірні грошові кошти за споживання газу відповідачу у розмірі 5 564,62 грн. Оскільки постачальник цю переплату не повернув, позивач просить стягнути з нього борг у розмірі 5 564,62 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням повернення попередньої оплати позивач просить стягнути з відповідача 1 136,30 грн інфляційних збитків та 302,78 грн відсотків за користування грошовими коштами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Однак, Суд зазначає, що, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не надав жодних належних та достатніх доказів в порядку статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження правових підстав вимагати у відповідача повернення грошових коштів за договором у розмірі 5 564,62 грн, зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження взаємного виконання сторонами зобов'язань за договором відповідно до його статей 4, 5, 6, зокрема, докази поставки газу відповідачем (акти прийому-передачі газу) та докази розрахунку за нього позивачем (платіжні документи, банківські виписки), з яких можливо було б установити розмір переплати у випадку її наявності.
Натомість, на підтвердження своїх вимог позивачем подано документ під назвою «звірка взаємних розрахунків», у якому, по-перше, відсутні будь-які ідентифікуючі ознаки того, що звірка проведена саме за договором № НД-12/17 про постачання природного газу від 25.02.2017, по-друге, не підписаний жодною із сторін та не скріплена їх печатками, а виготовлений позивачем у односторонньому порядку, у зв'язку з чим суд не бере до уваги цей документ як доказ наявності заборгованості відповідача перед позивачем у заявленому розмірі. Інших доказів на підтвердження заборгованості відповідача позивачем до суду не подано.
Разом з тим, суд уважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним додаткового договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
Отже, саме на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, відповідно до доводів позову та наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.
Отже, на підставі викладеного вище суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 5 564,62 грн є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 1 136,30 грн інфляційних збитків та 302,78 грн відсотків за користування грошовими коштами.
Однак, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню як похідні вимоги від основного зобов'язання, в задоволенні якого судом відмовлено.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи інтересу відповідачем на момент звернення до господарського суду та відповідно необхідність його відновлення, а також не підтверджено наявність заборгованості, про яку йдеться у позові, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.11.2019
Суддя Т. Ю. Трофименко