номер провадження справи 18/106/19
05.11.2019 справа № 908/1381/19
м. Запоріжжя Запорізької області
за позовом концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137)
за позовом концерну “Міські теплові мережі (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2-А)
до відповідача приватної фірми “Борис” (69005, м. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , 68, АДРЕСА_3 . 28)
про стягнення 42898,72 грн.
господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 540/20-19 від 27.05.2019
від відповідача: Кузнецова А.С., ордер ЗП № 005280 від 31.05.2019; Ковтун С.Б., директор, виписка № 31/09/10 від 30.09.2010
Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з приватної фірми «Борис» 42000,26 грн., які складаються з 38812,17 грн. основного боргу за відпущену теплову енергію, 2307,80 грн. інфляційних втрат та 880,29 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 25.06.2019 після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позовної заяви без руху, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1381/19, присвоєно справі номер провадження 18/106/18, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.07.2019; розгляд справи відкладався на 07.08.2019.
Ухвалою від 07.08.2019 постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі з 07.08.2019; замінено судове засідання 07.08.2019 з розгляду справи по суті підготовчим засіданням; відкладено підготовче засідання на 01.10.2019; строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів; підготовче засідання відкладалось на 31.10.2019; оголошувалась перерва до 05.11.2019.
Представник позивача до початку судового засідання 05.11.2019 надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 38812,17 грн. основного боргу за відпущену теплову енергію та гарячу воду, 31541,80 грн. пені, 2623,41 грн. інфляційних страт та 1463,14 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог подана до закінчення підготовчого засідання і в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних приймається судом до розгляду, оскільки відповідає приписам ст.ст. 42, 46 ГПК України.
В частині стягнення пені заява позивача відхиляється, так як вимоги про стягнення пені не заявлені первісно і нормативно не обґрунтовані. По суті, в частині стягнення пені заява позивача про збільшення розміру позовних вимог є заявою про зміну предмета позову, проте, ані у позові, ані у заяві не надано нормативного обґрунтування підстав стягнення пені.
Розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 42898,72 грн., які складаються з: 38812,17 грн. основного боргу, 2623,41 грн. інфляційних втрат та 1463,14 грн. 3% річних.
В судовому засіданні 05.11.2019 за письмовою згодою представників всіх учасників справи суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові та наданих суду додаткових письмових поясненнях, з урахуванням зави про збільшення розміру позовних вимог.
В обґрунтування вимог позивач зазначив наступне. Концерн «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організації) здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді в нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною площею 89,0 кв. м., яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2016 право власності на нежитлове приміщення в підвалі літ. А-4, м АДРЕСА_1 , прим. 33 зареєстроване за приватною фірмою «Борис». Позивачем 13.09.2016 на адресу відповідача направлено лист №4678/09-3 про необхідність укладення договору, відповіді на який не отримано. Працівниками Концерну 16.06.2017 складений акт обстеження приміщення № 33 в підвалі будинку АДРЕСА_1 , яким встановлено, що Споживач отримує теплову енергію у гарячій воді для опалення приміщення. На адресу відповідача неодноразово направлялись примірники підписаного і відповідним чином оформленого договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді з вимогою у двадцятиденний термін розглянути, підписати, завірити печаткою і один примірник договору повернути Теплопостачальній організації. Проте, договір не укладений, від відповідача належним чином оформленого договору не надходило, як і будь-якої відповіді на пропозиції позивача. З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2017-2019 років відповідно до рішень про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя. За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з жовтня 2017 року по березень 2019 року на загальну суму 38812,17 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії, надісланими на адресу відповідача. Також на адресу відповідача направлено претензію від 02.05.2019 про погашення заборгованості. Відповідач відповіді на претензію не надав, жодних претензій щодо здійснених нарахувань ним не висловлено. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої теплової енергії, за доводами позивача, є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи статей ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Закон України “Про теплопостачання”, Закон України “Про житлово-комунальні послуги”, Правила користування тепловою енергією, позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив. Підтвердив, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2006 він є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , загальною площею 89,0 кв. м.. Проте, користуючись з 2006 року вказаним приміщенням, відповідач послуги з теплопостачання не отримував, договору на постачання теплової енергії з позивачем не укладав, не має теплоспоживчих приладів, не розробляв та не погоджував з позивачем технічні умови приєднання до системи теплопостачання, а також не погоджував необхідне теплове навантаження, місце приєднання до теплових мереж, параметри теплоносія тощо, тому не був та не є споживачем теплової енергії, в розумінні законодавства про теплопостачання. Також відзначив, що додані до позову рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Урахунках зазначена інформація про адресу підвалу, та вказано, що це квартира АДРЕСА_5 , в той же час підвал має ідентифікацію приміщення АДРЕСА_5 . В актах приймання-передачі теплової енергії не заповнена графа найменування споживача, сам акт не підписаний з боку споживача та не зазначена відповідальна за здійснення господарської операції особа споживача. Отже такі, документи не є підтвердженням того, що відбулася господарська операція, а саме що споживач отримав послугу з постачання теплової енергії. Твердження позивача про те, що акт обстеження приміщення № 33 в підвалі будинку АДРЕСА_1 , складений 16.06.2017, підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії у гарячій воді для опалення відповідач заперечив. Вважає його неналежним доказом та звертає увагу, що акт складений влітку, в червні місяці 2017 року, тому підтвердити отримання теплової енергії поза межами опалювального сезону він не може. Представники теплових мереж, які складали акт, напевно не проводили за відсутності опалення відповідні вимірювання температури приміщення, температури теплоносія та витрат теплової енергії в системах опалення, для підтвердження отримання теплової енергії. Акт складений з недоліками, оскільки споживачем в акті вказаний ОСОБА_1 , в той же час, в особових рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії вказаний споживач ПФ «Борис». ОСОБА_1 є власником іншого приміщення АДРЕСА_6 тому АДРЕСА_7 житловому будинку АДРЕСА_1 , тому, на думку відповідача, можливо цей акт був складений за результатами обстеження сусіднього підвального приміщення. Про це свідчить також і те, що відповідно до копії плану підвалу А-4, що знаходиться в матеріалах справи, підвальне приміщення, яке належить ПФ « ОСОБА_2 » має три окремих кімнати, а не одну, як зазначено в акті від 16.06.2017, санвузол має значно менші розміри (2,34 м х 3,24 м), ніж вказаний в акті трубопровід, довжиною 4,9 м. В акті обстеження від 16.06.2017 зазначено, що на момент обстеження через нежитлове приміщення АДРЕСА_5 . 19 проходять: неізольований трубопровід (двохтрубний) біля підлоги (в кабінеті № 1) діаметром 65 мм та довжиною 4,9 м і неізольовані стояки в кількості 2 шт. діаметром 27 мм та довжиною 1,5 м, в санвузлі проходить неізольований трубопровід (двохтрубний) біля підлоги діаметром 65 мм та довжиною 4,9 м. При цьому в акті не зазначено про будь-які теплоспоживчі прилади споживача (батареї), які підключені до загальної системи опалення будинку, частина якої проходить по приміщенню відповідача, що є підтвердженням відсутності такого підключення, а отже, і отримання теплової енергії. Крім того, за змістом акту обстеження від 16.06.2017, трубопровід та домові стояки зашиті гіпсокартоном, тобто, закриті від візуального огляду, проте, представника позивача дійшли висновку про відсутність їх ізоляції без обстеження. За доводами відповідача, позивачем не доведено факту користування відповідачем тепловою енергією, а наданий позивачем розрахунок не є нормативно обґрунтованим. Просить в позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що посилання відповідача на неточності в актах та рахунках не мають значення, оскільки споживачем вказано саме відповідача, а не іншу особу. Наявність заборгованості позивач обґрунтовує Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ від 03.10.2007 за № 1198, згідно з яким споживачем теплової енергії є власник будівлі, який споживає теплову енергію відповідно до договору. При цьому, відповідач не позбавлений права перевірити розрахунки, оскільки його пояснення підтверджують наявність у нього примірника договору, рахунків та актів приймання-передачі теплової енергії за спірний період. За поясненнями позивача, розрахунок теплового навантаження приміщення № 33 по проспекту АДРЕСА_1 становить 0,00992 Гкал/год. і встановлений відповідно до Методики розподілу обсягів теплової енергії на послуги централізованого опалення № 4928/22 від 3.11.2017, виданої концерном «Міські теплові мережі» на підставі рішення Запорізької міської ради №428 від 11.08.2017 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 кв. м. загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя, в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії та водопостачання» (загальна площа 89,0 кв. м., норма споживання на 1 кв. м. загальної площі: 3-4 поверхові будинки - 103,6 ккал/год. -89 х 103,6 = 9220 ккал/год., тобто 0,00922 Гкал/год.). Відносно нарахування за кожний місяць опалювального сезону кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 позивач наводить наступну схему: встановлюється різниця між попередніми показниками та показниками загальнобудинкового приладу обліку (ПО) на 1 число наступного місяця, з цієї встановленої різниці віднімається сума спожитої теплової енергії споживачем, у якого встановлений окремий прилад обліку теплової енергії (ФОП ОСОБА_3 ), одержану суму ділимо на теплове навантаження будинку (без врахування ФОП ОСОБА_3 ) та множимо на встановлене теплове навантаження кожного з споживачів, які не мають власного приладу обліку теплової енергії.
Відповідач у письмових запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що перебування у власності відповідача приміщення не може підтверджувати факт користування тепловою енергією для опалення такого приміщення, не відповідає дійсності та суперечить вимогам ст. 73, 74 ГПК України про належність та допустимість доказів. В предмет доказування входить обставина отримання відповідачем теплової енергії та використання її для опалення приміщення, що не може бути підтверджене правовстановлюючим документом на приміщення. Відповідач відзначив, що приватна фірма «Борис», яка є власником, нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , може бути споживачем комунальних послуг з централізованого опалення, в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а не споживачем теплової енергії, в розумінні Закону України «Про теплопостачання». Отже, з відповідачем має бути укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення відповідно до типового договору, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, а не договір на купівлю-продаж теплової енергії, на який посилається позивач. Відповідач наголошує, що нежитлове приміщення розташоване у багатоквартирному будинку, який приєднаний до системи централізованого опалення, однак належне йому приміщення не опалюється за рахунок приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем. Щодо посилання позивача на здійснення розрахунку заборгованості згідно Методики розподілу обсягів теплової енергії на послуги централізованого опалення № 4928/22 від 3.11.2017, виданої концерном «Міські теплові мережі» на підставі рішення Запорізької міської ради № 428 від 11.08.2017, відповідач зазначив, що вказана Методика є неналежним доказом, оскільки не затверджена та не зареєстрована належним чином, а копія рішення Запорізької міської ради, роздрукована з мережі інтернет, не має доказової сили за відсутності відповідних підписів, окрім того, вказане рішення скасоване рішенням Запорізької міської ради від 17.01.2018 № 6.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Відповідно до статутних документів Концерну «Міські теплові мережі» основним предметом його діяльності є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ.
Згідно своїх господарських зобов'язань позивач здійснює постачання теплової енергії в будівлю (об'єкт) за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.04.2016 право власності на нежитлове приміщення в підвалі літ. А-4, м АДРЕСА_1 , прим. 33 зареєстроване за приватною фірмою «Борис».
Листом № 4678/09-3 від 13.09.2016 позивач повідомив відповідача про необхідність укладення договору купівлі-продажу теплової енергії.
Працівниками Концерну 16.06.2017 складений акт обстеження приміщення № 33 в підвалі будинку АДРЕСА_1 , яким встановлено наявність теплового обладнання: кабінет 1 - трубопровід біля підлоги Дн 65 L = 4,9 кв. м. (Т1, Т2 сталь неізольована, зашитий гіпсокартоном), домові стояки Дн 65 L = 1,5 кв. м. (Т1, Т2 сталь неізольована, зашиті гіпсокартоном); санвузол: трубопровід біля підлоги Дн 65 L = 4,9 кв. м. (Т1, Т2 сталь неізольована); ГВС відсутнє, не має підводу.
Листом № 866/09-3 від 21.05.2018 позивачем направлено відповідачу примірники договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102647 від 21.05.2018 з вимогою їх підписання та повернення одного примірника договору на адресу філії Концерну.
Також листом № 483/09-3 від 16.04.2019 на адресу відповідача позивач направив примірники договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 102647 від 01.05.2019 з метою їх підписання та повернення одного примірника договору на адресу філії Концерну.
Договір на постачання теплової енергії сторонами у справі не укладений.
З метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку в частині отримання належних послуг з централізованого опалення, позивач здійснював відпуск теплової енергії з початку опалювальних сезонів 2017-2018 2018-2019 років відповідно до рішень про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя.
За твердженням позивача, відповідачу відпущено теплову енергію за період: з жовтня 2017 року по березень 2019 року на загальну суму 38812,17 грн., що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період, надісланими на адресу відповідача.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 02.05.2019 за № 535/09 про погашення заборгованості. Відповіді на претензію відповідач не надав, виставлені позивачем рахунки залишені без оплати.
Спір у даній справі виник з підстав того, що в період з жовтня 2017 року по березень 2019 року теплова енергія використовувалася відповідачем без укладення договору та не оплачена останнім. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що поставляв теплову енергію відповідачу в спірний період та її вартість обчислювалась відповідно до Методики розподілу обсягів теплової енергії на послуги централізованого опалення №4928/22 від 3.11.2017, виданої концерном «Міські теплові мережі» на підставі рішення Запорізької міської ради № 428 від 11.08.2017 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 кв. м. загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя, в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії та водопостачання».
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 (надалі - Правила № 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного Теплопостачальною організацією та Споживачем.
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень у багатоквартирному будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).
Також статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Значеною нормою визначено ще одну обов'язкову ознаку споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Частиною четвертою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила № 1198) вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 цих Правил).
Згідно з пунктом 3 Правил № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору; система теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та/або місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об'єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; система теплоспоживання - комплекс теплоспоживчих установок, з'єднаний із системою теплопостачання, призначений для задоволення потреб споживача відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (пункт 4 Правил № 1198).
Відповідно до пункту 7 Правил № 1198 усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.
Пунктом 17 Правил № 1198 визначено, що для обліку, відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію.
У відповідності до п. 23 Правил № 1198 розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що з огляду на відсутність затвердженого типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії такий договір повинен укладатися зі споживачем, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі, за наявності у споживача приладу обліку теплової енергії. При цьому такий договір повинен укладатися з урахуванням норм законодавства, що регулюють відносини у сфері теплопостачання (Закон України «Про теплопостачання», Правила № 1198) та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 ЦК України.
Разом з тим, відносини зі споживання теплової енергії фізичними особами, що мають статус суб'єкта господарювання, та/або юридичними особами, житлові/нежитлові приміщення яких розмішені у складі багатоквартирного будинку і які є її кінцевими споживачами, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Обов'язковим для учасників таких відносин є укладення договору відповідно до типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньобудинкові системи - це мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.
У пункті 2 Правил № 630 застосовуються, зокрема, такі терміни: централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання
Тобто зазначеними нормами визначено обов'язкову ознаку споживача послуг, а саме: споживачем послуг може бути фізична/юридична особа, відповідне обладнання приміщення якої приєднане або має технічні можливості для приєднання до відповідних внутрішньобудинкових систем і послуга спрямована на задоволення потреб споживача.
Отже, якщо відповідне устаткування житлових/нежитлових приміщень, що належать власникам таких приміщень, приєднане до внутрішньобудинкових систем, то власники таких приміщень є споживачами послуг та суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг.
Слід зазначити, що внутрішньобудинкові системи не відносяться до місцевої (розподільчої) теплової мережі, що ще раз підтверджує те, що постачальник теплової енергії не здійснює постачання теплової енергії власникам жилих/нежилих приміщень, обладнання яких приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем.
На підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що об'єкт теплопостачання має спільну з житловим будинком АДРЕСА_1 систему опалення отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2017-2019 років, відповідно до яких концерном «Міські теплові мережі» розпочинались та закінчувались відповідні опалювальні сезони в м. Запоріжжі.
Розрахунок теплового навантаження приміщення № 33 по проспекту АДРЕСА_8 19 в місті АДРЕСА_1 (0,00992 Гкал/год.) встановлений позивачем відповідно до Методики розподілу обсягів теплової енергії на послуги централізованого опалення № 4928/22 від 3.11.2017, виданої концерном «Міські теплові мережі» на підставі рішення Запорізької міської ради №428 від 11.08.2017 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 кв. м. загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя, в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії та водопостачання».
За поясненнями позивача, у житловому будинку встановлений комерційний прилад обліку на опалення і нарахування за спожиту теплову енергію здійснюються на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку, різниця між попередніми та дійсними, за виключенням споживачів з власними тепловими лічильниками, ділиться на теплове навантаження будинку та множиться на встановлене теплове навантаження кожного з споживачів, які не мають власного приладу обліку теплової енергії.
Разом з тим судом встановлено, що 22.03.2000 комісією у складі представника філії Концерну та директора фірми складений акт обстеження приміщення (арк. справи 94), яким зафіксовано, що в підвальному приміщенні по АДРЕСА_8 , яке орендоване ПФ «Борис», транзитні труби опалення, стояки, транзитні труби ГВС заізольвані; опалювальні прилади відсутні; гаряче водопостачання відсутнє. Тобто, ще до переходу спірного приміщення у власність відповідача постачання теплової енергії до нього не здійснювалось.
Позивач як на підтвердження наявності у належному відповідачу приміщенні опалення посилається на акт обстеження, складений представниками теплопостачальної організації 16.06.2017. Проте, за змістом цього акту встановлено саме відсутність опалювальних приладів і гарячого водопостачання та зазначено про знаходження трубопроводів та стояків за гіпсокартоном (тобто в стіні).
Відносно наданого позивачем акта обстеження від 23.10.2019, суд відзначає, що в акті фактично не зазначено ніякої нової інформації, яка б підтвердила обставини наявності технічної можливості у відповідача отримувати послуги з теплопостачання. В акті вказана площа приміщення, розташування (підвал будинку) та його цільове призначення (офіс), зазначено про наявність системи опалення житлового будинку, що не заперечувалось відповідачем. При цьому, відповідачем акт від 23.10.2019 доповнений зауваженнями наступного змісту: система опалення, теплопередавальні пристрої (батареї, радіатори) в приміщення відсутні, точка врізки до загально будинкової труби відсутня, трубопровід заізольований, зашитий за ламінованим картоном, теплове навантаження відсутнє, температура теплоносія в трубопроводі невідома, прилади для виміру температури теплоносія відсутні, приміщення фактично неопалювальне.
Отже, зважаючи на встановлені судом обставини, в даному випадку не можна вважати доведеним факт поставки відповідачу теплової енергії, при цьому в обсягах, визначених позивачем у спірних актах.
Таким чином, належне відповідачу нежитлове приміщення до системи теплопостачання не підключене, тобто не має комплексу теплоспоживчих установок, з'єднаних із системою теплопостачання, тому, він не може вважатися споживачем теплової енергії, ані у розумінні Закону України «Про теплопостачання», ані у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Крім того, підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за договором та стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію є насамперед факт надання відповідних послуг та несплати останніх споживачем.
Спеціальними нормативними актами визначаються обов'язкові обставини, які мають бути доведені позивачем та встановлені судом на підставі належних та достатніх доказів для встановлення, чи були надані послуги з теплопостачання відповідачу, а саме: чи є теплоспоживчі установки, які приєднані до системи теплопостачання, у приміщенні та чи забезпечена нормативна температура повітря у приміщенні.
Відповідно до п. 2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 (Методика № 315), опалювальне приміщення - приміщення у будівлі, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Правилами визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Отже, основною метою такої послуги як теплопостачання є забезпечення нормативної температури приміщення, а сама послуга надається за допомогою внутрішньобудинкових систем теплопостачання, відтак, тільки факт наявності у приміщенні відповідача трубопроводів, що є частиною системи теплопостачання багатоквартирного будинку, не означає отримання послуги з теплопостачання. Без встановлення такої обставини як нормативна температура приміщення оцінка доказів позивача є неповною.
Крім того пунктом 2 Методики № 315 визначено, що обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи опалення поза межами опалюваних приміщень, опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, а також обсяг теплової енергії від транзитних ділянок трубопроводів цієї системи, що надходить у приміщення з індивідуальним опаленням та приміщення, у якому комунальна послуга з постачання теплової енергії не надається.
Згідно Національного Стандарту України «Енергетична ефективність будівель» Метод розрахунку енергоспоживання при опаленні, охолодженні, вентиляції, освітлення та гарячому водопостачанні ДСТУ Б А.2.2-12:2015 тепловтрати систем розподілення (трубопроводів як опалення, так і гарячого водопостачання) або їх частин, розташованих в опалюваному приміщенні, можна утилізувати для опалення приміщення, а тому вони вважаються утилізованими. У неопалювальному приміщенні тепловтрати трубопроводів не є утилізованими (п. 15.5.1.2).
Таким чином, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення трубопроводами у неопалювальному приміщенні не є утилізаційними та є тепловтратами, а за втрати теплової енергії у трубопроводах відповідач не має підстав сплачувати як за повноцінну надану послугу з опалення.
Окрім того, відповідності до Закону України «Про природні монополії» нав'язування послуг забороняється.
Також суд звертає увагу, що позивач застосовує для розрахунку КТМ 204 України 244-94, що затверджені 14 грудня 1994, виходячи з загальної площі приміщення, а не опалювальної, та плутаючи поняття теплове навантаження опалення та теплове навантаження системи опалювання споживача.
Разом з тим, з набуттям чинності ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» введено нові методики для визначення теплового навантаження системи опалення приміщення та визначення проектної (розрахункової) потужності системи опалення будівлі, які регламентуються ДСТУ Б EN 12831 «Системи опалення будівель. Метод визначення проектного теплового навантаження».
Належне відповідачу приміщення є підвальним приміщенням житлового будинку і ніколи не було житловим приміщенням.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» підвал будинку віднесено до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, який призначений для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Отже, під час проектування та будівництва саме в підвалі розташовуються комунікації будинку, які забезпечують його експлуатацію як житлового, труби опалення, водопровід, каналізація тощо.
Після отримання у власність такого приміщення власник не може в односторонньому порядку змінити проект трубопроводів всього будинку, не може змінювати їх розташування і використовує підвал, враховуючи його статус, як допоміжного приміщення. Отже, набуття у власність такого приміщення не означає, що власник підвалу стає споживачем таких послуг.
Суд звертає увагу, що відповідачем спірне підвальне приміщення використовується з 2000 року на підставі договору оренди, в наступному, з 2006 року набуто право власності на вказане приміщення, проте до 2016 року спірних питань між сторонами щодо опалення не виникало. Ані Концерн не звертався до ПФ «Борис» з вимогою щодо укладення відповідного договору, ані відповідач не звертався до Концерну з питанням підключення його приміщення до центрального опалення.
Враховуючи вищенаведене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за отриману теплову енергію в сумі 42898,72 грн. заявлена позивачем необґрунтовано і задоволенню не підлягає.
Відсутність у відповідача зобов'язань по сплаті основного боргу виключає підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді 1463,14 грн. - 3% річних та 2623,41 грн. інфляційних втрат.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.
В даному випадку, за наведених у позовній заяві та доповненнях до неї підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт надання відповідачу послуг теплопостачання, тому в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 14.11.2019.
Суддя В.В. Носівець