проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" листопада 2019 р. Справа № 917/1562/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. ,
при секретарі судового засідання Стойки В.В.,
від прокуратури, Ногіна О.М. за посв.,
від позивача, Чистякова Л.А. за посв.,
від відповідача 1, не з'явився,
від відповідача 2, Таволжанський М.В., адвокат за дов.,
від третої особи, не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ, за вх. №1468 П/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.19 (повний текст складено 02.04.2019, суддя Тимощенко О.М.) у справі №917/1562/18
за позовом Першого заступника прокурора Полтавської області, м. Полтава в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ,
до відповідачів:
1.Виконавчого комітету Засульської сільської ради, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область,
2.Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ,
про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 20.12.2011 року № 252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно"; визнання недійсним та скасування свідоцтво серії НОМЕР_1 від 30.01.2012 року про право приватної власності; визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442) право власності на нерухоме майно
Перший заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Засульської сільської ради (перший відповідач по справі); Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" ( другий відповідач по справі) , в якій просив суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 20.12.2011 року №252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно".
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 від 30.01.2012 року про право приватної власності на цілісний майновий комплекс, що включає будівлі та споруди загальною площею 37541,3 кв. м., а саме: адміністративний корпус, А-1, загальною площею 323,3 кв. м.; будівля КПП, Б-1, загальною площею 15,3 кв. м.; гараж, В-1, загальною площею 82,5 кв. м.; вагова, Г-1, загальною площею 51,2 кв. м.; гараж, Д-1, загальною площею 102,2 кв. м.; лабораторія, Е-1, загальною площею 41,8 кв. м.; пож. депо, Ж-1, загальною площею 170,2 кв. м.; їдальня, 3-1, загальною площею 184,8 кв. м.; склад № 1, И1-1, загальною площею 917,8 кв. м.; склад № 2, И2-1, загальною площею 1232,2 кв. м.; склад № З, ИЗ-1, загальною площею 1257, 9 кв. м.; склад № 4, И4-1, загальною площею 1284,9 кв. м.; склад № 5, И5-1, загальною площею 982,8 кв. м.; склад № 6, И6-1, загальною площею 1212,8 кв. м.; склад № 7, И7-1, загальною площею 1222,9 кв. м.; склад № 8, И8-1, загальною площею 1154,2 кв. м.; склад № 9, И9-1, загальною площею 1171,6 кв. м.; склад № 10, И10-1, загальною площею 1195,0 кв. м.; склад № 11, И11-1, загальною площею 1238,7 кв. м.; склад № 12, И12-1, загальною площею 1217,5 кв. м.; склад № 13, И13-1, загальною площею 1211,8 кв. м.; склад № 14, И14-1, загальною площею 1243,2 кв. м.; склад № 15, И15-1, загальною площею 1247,8 кв. м.; склад № 16, И16-1, загальною площею 1230,4 кв. м.; склад №17, И17-1, загальною площею 1230,6 кв. м.; склад № 18, И18-1, загальною площею 1242.2 кв. м.; склад № 19, И19-1, загальною площею 1231,4 кв. м.; склад № 20, И20-1, загальною площею 2002,9 кв. м.; склад № 21, И21-1, загальною площею 1512,7 кв. м.; матеріальний склад №22, И22-1, загальною площею 349,4 кв. м.; молотильно - калібровочний цех, К-3, загальною площею 362,5 кв. м.; сил. корпус 1, 2; зернооч. башта, Л-2, загальною площею 2569,9 кв. м.; насіннєобробний цех, М-14, загальною площею 4183,4 кв. м.; ПОБ-3, Н-1, загальною площею 47,3 кв. м.; МОБ, Ц-3, загальною площею 201,4 кв. м.; ПОБ-1, 4-2; цех зняття обгорток, 0-1, загальною площею 61,6 кв. м.; КПП, П-1, загальною площею 32,5 кв. м.; сушилка СКП-6, Р-1, загальною площею 656,0 кв. м.; топка № 1, С-1, загальною площею 46,1 кв. м.; топка № 2, Т-1, загальною площею 44,9 кв. м.; підсобний корпус, котельня, У-1, загальною площею 462,6 кв. м.; будівля газового господарства, Ф-1, загальною площею 24,4 кв. м.; столярна майстерня, Х-1, загальною площею 104,7 кв. м.; будівля насосної станції, Ш-1, загальною площею 8,4 кв. м.; мех. майстерня , Щ-1, загальною площею 254,6 кв. м.; гараж, XI-1, загальною площею 71,4 кв. м.; трансформаторна підстанція, У1-1, загальною площею 462,6 кв. м.; корівник, Ф1-1, загальною площею 275,4 кв. м.; свинарник - маточник, Ф2-1; господар, сарай, ФЗ; господар, сарай, Ф4; вбиральня, Ф5; операторська, Є, загальною площею 5,2 кв. м.; операторська, Ю, загальною площею 3,6 кв. м.; операторська, Я, загальною площею 5,2 кв. м.; ПОБ-2, 41-3, загальною площею 139.2 кв. м.; топка ДСП-32, 42-1, загальною площею 76,4 кв. м.; вбиральня, Ф6; автопідйомник насіння ПГА-25, Ф7, що розташовані по вулиці Молодіжна (Комсомольська), 137, село Засулля, Лубенського району, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, і належать публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на праві приватної власності;
- визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442) право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані по АДРЕСА_1 Комсомольська), 137, село Засулля, Лубенського району, Полтавської області загальною площею 37541,3 кв. м, а саме: адміністративний корпус, А-1, загальною площею 323,3 кв. м.; будівля КПП, Б-1, загальною площею 15,3 кв. м.; гараж, В-1, загальною площею 82,5 кв. м.; вагова, Г-1, загальною площею 51,2 кв. м.; гараж, Д-1, загальною площею 102,2 кв. м.; лабораторія, Е-1, загальною площею 41,8 кв. м.; пож. депо, Ж-1, загальною площею 170,2 кв. м.; їдальня, 3-1, загальною площею 184,8 кв. м.; склад № 1, И1-1, загальною площею 917,8 кв. м.; склад № 2, И2-1, загальною площею 1232,2 кв. м.; склад № З, ИЗ-1, загальною площею 1257, 9 кв. м.; склад № 4, И4-1, загальною площею 1284,9 кв. м.; склад № 5, И5- 1, загальною площею 982,8 кв. м.; склад № 6, И6-1, загальною площею 1212,8 кв. м.; склад № 7, И7-1, загальною площею 1222,9 кв. м.; склад № 8, И8-1, загальною площею 1154,2 кв. м.; склад № 9, И9-1, загальною площею 1171,6 кв. м.; склад № 10, И10-1, загальною площею 1195,0 кв. м.; склад № 11, И11-1, загальною площею 1238,7 кв. м.; склад №12, И12-1, загальною площею 1217,5 кв. м.; склад № 13, И13-1, загальною площею 1211,8 кв. м.; склад № 14, И14-1, загальною площею 1243,2 кв. м.; склад № 15, И15-1, загальною площею 1247,8 кв. м.; склад № 16, И16-1, загальною площею 1230,4 кв. м.; склад № 17, И17-1, загальною площею 1230,6 кв. м.; склад № 18, И18-1, загальною площею 1242.2 кв. м.; склад № 19, И19-1, загальною площею 1231,4 кв. м.; склад №20, И20-1, загальною площею 2002,9 кв. м.; склад № 21, И21-1, загальною площею 1512,7 кв. м.; матеріальний склад №22, И22-1, загальною площею 349,4 кв. м.; молотильно - калібровочний цех, К-3, загальною площею 362,5 кв. м.; сил. корпус 1, 2; зернооч. башта, Л-2, загальною площею 2569,9 кв. м.; насіннєобробний цех, М-14, загальною площею 4183,4 кв. м.; ПОБ-3, Н-1, загальною площею 47,3 кв. м.; МОБ, Ц-3, загальною площею 201,4 кв. м.; ПОБ-1, 4-2; цех зняття обгорток, 0-1, загальною площею 61,6 кв. м.; КПП, П-1, загальною площею 32,5 кв. м.; сушилка СКП-6, Р-1, загальною площею 656,0 кв. м.; топка № 1, С-1, загальною площею 46,1 кв. м.; топка № 2, Т-1, загальною площею 44,9 кв. м.; підсобний корпус, котельня, У-1, загальною площею 462,6 кв. м.; будівля газового господарства, Ф-1, загальною площею 24,4 кв. м.; столярна майстерня, Х-1, загальною площею 104,7 кв. м.; будівля насосної станції, Ш-1, загальною площею 8,4 кв. м.; мех. майстерня , Щ-1, загальною площею 254,6 кв. м.; гараж, X1 -1, загальною площею 71,4 кв. м.; трансформаторна підстанція, У1-1, загальною площею 462,6 кв. м.; корівник, Ф1-1, загальною площею 275,4 кв. м.; свинарник - маточник, Ф2-1; господар, сарай, ФЗ; господар, сарай, Ф4; вбиральня, Ф5; операторська, Є, загальною площею 5,2 кв. м.; операторська, Ю, загальною площею 3,6 кв. м.; операторська, Я, загальною площею 5,2 кв. м.; ПОБ-2, 41-3, загальною площею 139.2 кв. м.; топка ДСП-32, 42-1, загальною площею 76,4 кв. м.; вбиральня, Ф6; автопідйомник насіння ГТГА-25, Ф7.
Ухвалою суду від 17.12.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Господарським судом Полтавської області у справі № 917/1562/18 прийнято рішення від 26.03.2019 р., яким позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 20.12.2011 року № 252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно".
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 30.01.2012 року про право приватної власності на цілісний майновий комплекс, що включає будівлі та споруди загальною площею 37541,3 кв. м., а саме: адміністративний корпус, А-1, загальною площею 323,3 кв. м.; будівля КПП, Б-1, загальною площею 15,3 кв. м.; гараж, В-1, загальною площею 82,5 кв. м.; вагова, Г-1, загальною площею 51,2 кв. м.; гараж, Д-1, загальною площею 102,2 кв. м.; лабораторія, Е-1, загальною площею 41,8 кв. м.; пож. депо, Ж-1, загальною площею 170,2 кв. м.; їдальня, 3-1, загальною площею 184,8 кв. м.; склад № 1, И1-1, загальною площею 917,8 кв. м.; склад № 2, И2-1, загальною площею 1232,2 кв. м.; склад № З, ИЗ-1, загальною площею 1257, 9 кв. м.; склад № 4, И4-1, загальною площею 1284,9 кв. м.; склад № 5, И5-1, загальною площею 982,8 кв. м.; склад № 6, И6-1, загальною площею 1212,8 кв. м.; склад № 7, И7-1, загальною площею 1222,9 кв. м.; склад № 8, И8-1, загальною площею 1154,2 кв. м.; склад № 9, И9-1, загальною площею 1171,6 кв. м.; склад № 10, И10-1, загальною площею 1195,0 кв. м.; склад № 11, И11-1, загальною площею 1238,7 кв. м.; склад № 12, И12-1, загальною площею 1217,5 кв. м.; склад № 13, И13-1, загальною площею 1211,8 кв. м.; склад № 14, И14-1, загальною площею 1243,2 кв. м.; склад № 15, И15-1, загальною площею 1247,8 кв. м.; склад № 16, И16-1, загальною площею 1230,4 кв. м.; склад № 17, И17-1, загальною площею 1230,6 кв. м.; склад № 18, И18-1, загальною площею 1242.2 кв. м.; склад № 19, И19-1, загальною площею 1231,4 кв. м.; склад № 20, И20-1, загальною площею 2002,9 кв. м.; склад № 21, И21-1, загальною площею 1512,7 кв. м.; матеріальний склад №22, И22-1, загальною площею 349,4 кв. м.; молотильно - калібровочний цех, К-3, загальною площею 362,5 кв. м.; сил. корпус 1, 2; зернооч. башта, Л-2, загальною площею 2569,9 кв. м.; насіннєобробний цех, М-14, загальною площею 4183,4 кв. м.; ПОБ-3, Н-1, загальною площею 47,3 кв. м.; МОБ, Ц-3, загальною площею 201,4 кв. м.; ПОБ-1, 4-2; цех зняття обгорток, 0-1, загальною площею 61,6 кв. м.; КПП, П-1, загальною площею 32,5 кв. м.; сушилка СКП-6, Р-1, загальною площею 656,0 кв. м.; топка № 1, С-1, загальною площею 46,1 кв. м.; топка № 2, Т-1, загальною площею 44,9 кв. м.; підсобний корпус, котельня, У-1, загальною площею 462,6 кв. м.; будівля газового господарства, Ф-1, загальною площею 24,4 кв. м.; столярна майстерня, Х-1, загальною площею 104,7 кв. м.; будівля насосної станції, Ш-1, загальною площею 8,4 кв. м.; мех. майстерня , Щ-1, загальною площею 254,6 кв. м.; гараж, XI-1, загальною площею 71,4 кв. м.; трансформаторна підстанція, У1-1, загальною площею 462,6 кв. м.; корівник, Ф1-1, загальною площею 275,4 кв. м.; свинарник - маточник, Ф2-1; господар, сарай, ФЗ; господар, сарай, Ф4; вбиральня, Ф5; операторська, Є, загальною площею 5,2 кв. м.; операторська, Ю, загальною площею 3,6 кв. м.; операторська, Я, загальною площею 5,2 кв. м.; ПОБ-2, 41-3, загальною площею 139.2 кв. м.; топка ДСП-32, 42-1, загальною площею 76,4 кв. м.; вбиральня, Ф6; автопідйомник насіння ПГА-25, Ф7, що розташовані по вулиці Молодіжна (Комсомольська), 137, село Засулля, Лубенського району, Полтавської області, видане виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, і належать публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на праві приватної власності;
Визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442) право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані по АДРЕСА_1 ), 137, село Засулля, Лубенського району, Полтавської області загальною площею 37541,3 кв. м, а саме: адміністративний корпус, А-1, загальною площею 323,3 кв. м.; будівля КПП, Б-1, загальною площею 15,3 кв. м.; гараж, В-1, загальною площею 82,5 кв. м.; вагова, Г-1, загальною площею 51,2 кв. м.; гараж, Д-1, загальною площею 102,2 кв. м.; лабораторія, Е-1, загальною площею 41,8 кв. м.; пож. депо, Ж-1, загальною площею 170,2 кв. м.; їдальня, 3-1, загальною площею 184,8 кв. м.; склад № 1, И1-1, загальною площею 917,8 кв. м.; склад № 2, И2-1, загальною площею 1232,2 кв. м.; склад № З, ИЗ-1, загальною площею 1257, 9 кв. м.; склад № 4, И4-1, загальною площею 1284,9 кв. м.; склад № 5, И5- 1, загальною площею 982,8 кв. м.; склад № 6, И6-1, загальною площею 1212,8 кв. м.; склад № 7, И7-1, загальною площею 1222,9 кв. м.; склад № 8, И8-1, загальною площею 1154,2 кв. м.; склад № 9, И9-1, загальною площею 1171,6 кв. м.; склад № 10, И10-1, загальною площею 1195,0 кв. м.; склад № 11, И11-1, загальною площею 1238,7 кв. м.; склад № 12, И12-1, загальною площею 1217,5 кв. м.; склад № 13, И13-1, загальною площею 1211,8 кв. м.; склад № 14, И14-1, загальною площею 1243,2 кв. м.; склад № 15, И15-1, загальною площею 1247,8 кв. м.; склад № 16, И16-1, загальною площею 1230,4 кв. м.; склад № 17, И17-1, загальною площею 1230,6 кв. м.; склад № 18, И18-1, загальною площею 1242.2 кв. м.; склад № 19, И19-1, загальною площею 1231,4 кв. м.; склад №20, И20-1, загальною площею 2002,9 кв. м.; склад № 21, И21-1, загальною площею 1512,7 кв. м.; матеріальний склад №22, И22-1, загальною площею 349,4 кв. м.; молотильно - калібровочний цех, К-3, загальною площею 362,5 кв. м.; сил. корпус 1, 2; зернооч. башта, Л-2, загальною площею 2569,9 кв. м.; насіннєобробний цех, М-14, загальною площею 4183,4 кв. м.; ПОБ-3, Н-1, загальною площею 47,3 кв. м.; МОБ, Ц-3, загальною площею 201,4 кв. м.; ПОБ-1, 4-2; цех зняття обгорток, 0-1, загальною площею 61,6 кв. м.; КПП, П-1, загальною площею 32,5 кв. м.; сушилка СКП-6, Р-1, загальною площею 656,0 кв. м.; топка № 1, С-1, загальною площею 46,1 кв. м.; топка № 2, Т-1, загальною площею 44,9 кв. м.; підсобний корпус, котельня, У-1, загальною площею 462,6 кв. м.; будівля газового господарства, Ф-1, загальною площею 24,4 кв. м.; столярна майстерня, Х-1, загальною площею 104,7 кв. м.; будівля насосної станції, Ш-1, загальною площею 8,4 кв. м.; мех. майстерня , Щ-1, загальною площею 254,6 кв. м.; гараж, X1 -1, загальною площею 71,4 кв. м.; трансформаторна підстанція, У1-1, загальною площею 462,6 кв. м.; корівник, Ф1-1, загальною площею 275,4 кв. м.; свинарник - маточник, Ф2-1; господар, сарай, ФЗ; господар, сарай, Ф4; вбиральня, Ф5; операторська, Є, загальною площею 5,2 кв. м.; операторська, Ю, загальною площею 3,6 кв. м.; операторська, Я, загальною площею 5,2 кв. м.; ПОБ-2, 41-3, загальною площею 139.2 кв. м.; топка ДСП-32, 42-1, загальною площею 76,4 кв. м.; вбиральня, Ф6; автопідйомник насіння ГТГА-25, Ф7.
Стягнуто з Виконавчого комітету Засульської сільської ради (вул. Молодіжна, 78, Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552, ідентифікаційний код 04381335) на користь прокуратури Полтавської області (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36020; ідентифікаційний код 02910060) 310 112 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позову.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вул. Саксаганського, буд.1, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 37243279) на користь прокуратури Полтавської області (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м.Полтава, 36020; ідентифікаційний код 02910060) 310 112 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позову.
Рішення обґрунтовано доведеністю позовних вимог. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки спірні об'єкти нерухомості не підлягали приватизації, вони є державної власності і оформлення свідоцтва про право власності на них за другим відповідачем є таким, що не відповідає приписам діючого законодавства.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Державна продовольча-зернова корпорація України» звернулася до Східного апеляційного господарського суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження та з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2019 р. у справі № 917/1562/18. Вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст.115, 325, 328 ЦК України , ст.11 Закону України «Про акціонерні товариства» та з порушенням норм процесуального права. Наполягають, що ПАТ «ДПЗКУ» набуло право власності на майно, передано засновником до статутного капіталу, внаслідок волевиявлення Держави, яке висловлено у постанові № 593, наказі Мінагрополітики № 325 та Статуті ПАТ «ДПЗКУ». Звертають увагу суду, що Державною аудиторською службою встановлено факт, що станом на 29.11.2013 ні державне підприємство «ДПЗКУ», ні публічне акціонерне товариство «ДПЗКУ» не було включено в перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Отже, при формування статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» не порушено норми ч.3 ст.36 ГК України, оскільки статутний капітал товариства сформовано за рахунок майна державного підприємства «Державна продовольча-зернова корпорація України», яке не перебувало в переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Відповідно до ст.11 Закону України «Про акціонерні товариства», ст.85 Господарського кодексу України, ст.ст.115 та ст.325 ЦК України, майно що передано згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків до Товариства, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 18 листопада 2011 на виконання Постанови КМУ № 593 та Наказу МінАПК №325, є майновим внеском держави у статутний капітал акціонерного товариства.
Наполягають, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням п.5 ч.1 ст.3, ч.1 ст.16 ЦК України, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( право на ефективний засіб юридичного захисту) оскільки прокурор звернувся до суду з позовом за відсутності порушень прав та законних інтересів позивача. Крім того, судом було порушено норми ст.267 ЦК України та безпідставно відмовлено у задоволені заяви про застосування строків позовної давності, оскільки Кабінет Міністрів України з 22.07.2014 р., Міністерство аграрної політики та продовольства України з 30.07.2014 були обізнані про порушення своїх прав, якщо вони їх такими вважали.
12.06.2019 р. ухвалою Східного апеляційного господарського суду поновлено Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Полтавської області у справі № 917/1562/18 та відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державна продовольча-зернова корпорація України» на рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2019 у справі № 917/1562/18.
01.07.2019 р. ухвалою Східного апеляційного господарського суду розгляд справи призначено на 25.07.2019 р.
02.07.2019 р. на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
12.07.2019 від Публічного акціонерного товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, до розгляду справи № 587/430/16-ц (провадження 14-104 цс19), яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду (неоднакове застосуванням ст.23 Закону України «Про прокуратуру» у подібних правовідносинах.)
12.07.2019 р. Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулося з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Розпорядженням керівника апарату суду від 16.07.2019 для розгляду клопотання щодо призначення справи в режимі відеоконференції та у зв'язку з відпусткою судді Россолова В.В, який входив до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019 р. для розгляду клопотання та подальшого розгляду справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І, суддя Дучал Н.М., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 р. розгляд справи призначено в режимі відеоконференції
16.07.2019 р. від Прокуратури Полтавської області на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Для вирішення питання щодо поновлення розгляду справи № 917/1562/18 після виходу головуючого по справі судді Склярук О.І. з відпустки, та враховуючи знаходження у відпустці члена колегії судді Дучал Н.М. на підставі розпорядження керівника апарату суду шляхом повторного автоматизованого розподілу справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий по справі суддя Склярук О.І. , суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. ( протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2019 р.)
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 р. провадження по справі поновлено, розгляд справи призначено на 12.11.2019 р.
В судове засідання, призначене на 12.11.2019 р. з'явилися прокурор, представник позивача та представник другого відповідача.
В судовому засіданні прокурор та представник позивача просили рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник другого відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Крім того, представником заявника апеляційної скарги, в судовому засіданні було заявлено клопотання з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України за № 829 від 02.09.2019 р. про заміну Міністерства аграрної політики та продовольства на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та відкладання розгляду справи.
Прокурор проти заявленого клопотання заперечував. Представник позивача поклався на розсуд суду.
Судова колегія відмовила у задоволенні клопотання у зв'язку з відсутністю доказів виключення з державного реєстру Міністерства аграрної політики та продовольства у зв'язку з завершенням реорганізації.
Представники першого відповідача в судове засідання не з'явилися. Про те просили розглядати справи без їх участі, з вимогами апеляційної скарги повністю погоджуються, просять апеляційну скаргу задовольнити, рішення по справі скасувати.
Стаття 269 ГПК України встановлює, що Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. (ст.270 ГПК України)
Заслухавши доповідь головуючого по справі (судді-доповідача), дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижчевикладене.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
У 2010 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 ліквідовано ДП ДАК "Хліб України" та утворено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Статутний капітал Підприємства формувався шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідуються, зокрема, до статутного капіталу увійшло майно Лубенського насіннєобробного заводу.
В подальшому, у 2011 році постановою Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011 ДП "ДПЗКУ" перетворено на ПАТ "ДПЗКУ". Статутний капітал Товариства формувався на базі майна ДП "ДПЗКУ".
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764, відповідно до яких Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо- зернова корпорація України", визначивши, що повноваження з управління корпоративними правами здійснює зазначене Міністерство. Водночас, Кабінет Міністрів України встановив, що 100 відсотків акцій Державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.
Абзацом 2 частини 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України також передбачено, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Пунктом 3 постанови доручено Міністерству аграрної політики та продовольства здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325 реорганізовано Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та установлено, що товариство є правонаступником майнових прав та обов'язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо- зернова корпорація України" затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", пунктами 1.4, 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, а товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Тобто, держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього.
Виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області 20.12.2011 прийнято рішення № 252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно", відповідно до якого оформлено свідоцтво на право власності публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на нерухоме майно в складі виробничих та адміністративних приміщень за адресою: вул. Комсомольська, 137, с. Засулля, Лубенського району Полтавської області у зв'язку з реєстрацією державного підприємства "Державна продовольчо- зернова корпорація України" шляхом перетворення в публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Рішення від 20.12.2011 № 252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно" прийнято виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області за результатами розгляду листа філії "Лубенський насіннєобробний завод" від 08.12.2011 № 339.
На підставі вказаного вище рішення, 30.01.2012 року видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право приватної власності на нерухоме майно загальною площею 37541,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , за публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а саме: адміністративний корпус, А-1, загальною площею 323,3 кв. м.; будівля КПП, Б-1, загальною площею 15,3 кв. м.; гараж, В-1, загальною площею 82,5 кв. м.; вагова, Г-1, загальною площею 51,2 кв. м.; гараж, Д-1, загальною площею 102,2 кв. м.; лабораторія, Е-1, загальною площею 41,8 кв. м.; пож. депо, Ж-1, загальною площею 170,2 кв. м.; їдальня, 3-1, загальною площею 184,8 кв. м.; склад № 1, И1-1, загальною площею 917,8 кв. м.; склад № 2, И2-1, загальною площею 1232,2 кв. м.; склад № З, ИЗ-1, загальною площею 1257, 9 кв. м.; склад № 4, И4-1, загальною площею 1284,9 кв. м.; склад № 5, И5-1, загальною площею 982,8 кв. м.; склад № 6, И6-1, загальною площею 1212,8 кв. м.; склад № 7, И7-1, загальною площею 1222,9 кв. м.; склад № 8, И8-1, загальною площею 1154,2 кв. м.; склад № 9, И9-1, загальною площею 1171,6 кв. м.; склад № 10, И10-1, загальною площею 1195,0 кв. м.; склад № 11, И11-1, загальною площею 1238,7 кв. м.; склад № 12, И12-1, загальною площею 1217,5 кв. м.; склад № 13, И13-1, загальною площею 1211,8 кв. м.; склад № 14, И14-1, загальною площею 1243,2 кв. м.; склад № 15, И15-1, загальною площею 1247,8 кв. м.; склад № 16, И16-1, загальною площею 1230,4 кв. м.; склад № 17, И17-1, загальною площею 1230,6 кв. м.; склад № 18, И18-1, загальною площею кв. м.; склад № 19, И19-1, загальною площею 1231,4 кв. м.; склад № 20, И20-1, загальною площею 2002,9 кв. м.; склад № 21, И21-1, загальною площею 1512,7 кв. м.; матеріальний склад №22, И22-1, загальною площею 349,4 кв. м.; молотильно - калібровочний цех, К-3, загальною площею 362,5 кв. м.; сил. корпус 1, 2; зернооч. башта, J1-2, загальною площею 2569,9 кв. м.; насіннєобробний цех, М-14, загальною площею 4183,4 кв. м.; ПОБ-3, Н-1, загальною площею 47,3 кв. м.; МОБ, Ц-3, загальною площею 201,4 кв. м.; ПОБ-1, 4-2; цех зняття обгорток, О-I, загальною площею 61,6 кв. м.; КПП, П-1, загальною площею 32,5 кв. м.; сушилка СКП-6, Р-1, загальною площею 656,0 кв. м.; топка № 1, С-1, загальною площею 46,1 кв. м.; топка № 2, Т-1, загальною площею 44,9 кв. м.; підсобний корпус, котельня, У-1, загальною площею 462,6 кв. м.; будівля газового господарства, Ф-1, загальною площею 24,4 кв. м.; столярна майстерня, Х-1, загальною площею 104,7 кв. м.; будівля насосної станції, Ш-1, загальною площею 8,4 кв. м.; мех. майстерня , Щ-1, загальною площею 254,6 кв. м.; гараж, Х1-1, загальною площею 71,4 кв. м.; трансформаторна підстанція, У1-1, загальною площею 462,6 кв. м.; корівник, Ф1-1, загальною площею 275,4 кв. м.; свинарник - маточник, Ф2-1; господар, сарай, ФЗ; господар, сарай, Ф4; вбиральня, Ф5; операторська, Є, загальною площею 5,2 кв. м.; операторська, Ю, загальною площею 3,6 кв. м.; операторська, Я, загальною площею 5,2 кв. м.; ПОБ-2, 41-3, загальною площею кв. м.; топка ДСП-32, 42-1, загальною площею 76,4 кв. м.; вбиральня, Ф6; автопідйомник насіння ПГА-25, Ф7.
Прокурор, вище зазначене рішення першого відповідача, вважає незаконним та просить його скасувати та визнати за державою право власності на нерухоме майно, передане до статутного капіталу другого відповідача
Як зазначалося вище, суд першої інстанції визнав позовні вимоги прокурора обґрунтованими та задовольнив позов повністю.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Предметом дослідження у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_2 за державною в особі Кабінету Міністрів України.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 325 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Майно, передане господарському товариству у власність засновниками і учасниками як внески, є власністю господарського товариства. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом (ст. ст. 85, 86 Господарського кодексу України).
Згідно з п.4 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.
Стаття 145 Господарського кодексу України встановлює, що зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
Судом першої інстанції встановлено, та не спростовано відповідачами під час апеляційного провадження, що рішення про зміну режиму спірного майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, у зв'язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась.
Постановою Верховної Ради України №88/95ВР від 03.03.1995р. було затверджено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, до якого включено Лубенський насіннєобробний завод ( Лубенський район с.Зосуля)
Названа постанова втратила чинність на підставі Закону України від 07.07.1999р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", яким було затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, до якого також увійшов Любенський насіннєобробний завод» (Лубенський район с.Зосуля). Тобто, спірне майно не могло бути приватизоване.
Судова колегія також зазначає, що відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:
майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;
об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.
Тому посилання заявника апеляційної скарги, що у зазначених вище переліках не міститься саме Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», а тому майно Любенського насіннєобробного заводу не входить до майна, приватизація якого заборонена, є безпідставним, оскільки об'єктами приватизації є , зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств та їх структурні підрозділи.
Матеріалами справи встановлено, що до статутного капіталу другого відповідача увійшло майно Любенського насіннєобробного заводу , яке не підлягало приватизації як згідно Постанови Верховної Ради України №88/95ВР від 03.03.1995р так і згідно Закону України від 07.07.1999р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації",
Крім того, ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна» прямо встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
Загальнодержавне значення мають, зокрема, майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України" (абзац шістнадцятий пункту "г" частини другої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.11.99 р. N 1200-XIV)
Зважаючи на вищевикладене, майно державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, не може належати юридичній особі на праві приватної власності.
В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне нерухоме майно не виключене з переліку майна, яке не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, що в свою чергу свідчить про надання спірного нерухомого майна другому відповідачу для здійснення статутної діяльності, а не у власність. Тому до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.
В п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням першого відповідача від 20.12.2011 р. № 252 "Про оформлення свідоцтва на право власності на нерухоме майно" було оформлено свідоцтво на право власності Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на нерухоме майно в складі виробничих та адміністративних приміщень за адресом АДРЕСА_3 .Засулля, вул.Комсомольска АДРЕСА_2 » у зв'язку з реєстрацією державного підприємства «Державна продовольча-зернова компанія України» шляхом перетворення в публічне акцоінерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України.
На підставі вказаного рішення другому відповідачу було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серия САЕ НОМЕР_2 535701 від 30.01.2012 р. на спірне нерухоме майно.
Однак при цьому були відсутні документи, які б підтверджували зміну форми власності вказаних будівель з державної на приватну, а тому другому відповідачу повинні були відмовити в оформленні та видачі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно відповідно до положень п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що в процесі перегляду справи було встановлено, що рішення першого відповідача від 20.12.2011 № 252 "Про оформлення права власності на нерухоме майно» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, назване рішення було правомірно визнано незаконним та скасовано, а позовні вимоги в цій частині - задоволені.
На підставі свідоцтва про право власності від 30.10.2012 р. Серия САЕ № 535701 до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесені записи про право приватної власності на спірне нерухоме майно по АДРЕСА_1 137 село Засулля, Любенського району Полтавської області за другим відповідачем.
Зважаючи на те, що судом було встановлено невідповідність чинному законодавству рішення першого відповідача №252 від 20.12.2011 на підставі якого другому відповідачу видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 30.10.2012 про право власності на комплекс будівель та споруд, позов в частині вимог про визнання недійсним та скасування цього свідоцтва є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Нормами Законів України "Про управління об'єктами державної власності" та «Про Кабінет Міністрів» встановлено, що повноваження по управлінню державним майном здійснює позивач, а відтак в даному випадку власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі позивача.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірне задоволено позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі позивача права власності на комплекс будівель та споруд, що розташований за адресом: АДРЕСА_2 загальною площею 37541,3 кв.м.
Що стосується права звернення прокурора з відповідним позовом.
Судова колегія при розгляді цього питання враховує правову позицію, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26.06.2019.
Так, відповідно до висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Верховного Суду у справі №587/430/16-ц від 26.06.2019 року «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту».
Згідно пояснення прокурора по цій справі представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України прокуратурою Полтавської області здійснюється на підставі вказівки заступника Генерального прокурора України від 09.11.2018 № 05/1-579 вих-18. На виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою області повідомлено позивача про звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Судова колегія також бере до уваги, що прокурор у позовній заяві обґрунтував в чому саме порушуються інтереси держави. Так в позовній заяві прокурором зазначено, що незаконне оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомого майна за другим відповідачем та вибуття цих об'єктів з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним. Крім того, зазначений об'єкт має стратегічне значення для забезпечення продовольчої безпеки в області, а тому незаконне вибуття спірного майна з державної власності, порушує права держави як власника та підлягають захисту.
За таких обставин, посилання заявника апеляційної скарги на необґрунтоване представництва інтересів держави прокурором не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Що стосується посилання заявника апеляційної скарги про необґрунтоване не застосування судом першої інстанції наслідків пропуску прокурором та позивачем по справі строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи другий відповідач просив суд застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокурором та позивачем по справі не було пропущене строки позовної давності, а тому клопотання другого відповідача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ст.267 ЦК України)
Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).
З матеріалів справи вбачається, що прокурор та позивач не приймав участі у прийнятті оспорюваного у даній справі рішення першого відповідача та оформленні свідоцтва про право приватної власності другого відповідача, а відтак свою волю з цих питань не висловлювали і про вказані порушення щодо державного майна прокурору та позивачу по справі раніше не було відомо.
При цьому відповідачами не доведено, що позивач, як державний орган, міг знати про порушення прав та інтересів держави Україна.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно став відкритим лише з 06.10.2015, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №786 від 30.09.2015.
Проте, відповідно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 18.07.2007 у редакції постанови №1156 від 09.11.2011, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення моніторингу ні державних реєстрів прав, ні офіційних сайтів органів місцевого самоврядування
Як свідчать матеріали справи, позивачу про наявні порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення стало відомо після 26.08.2016 р. (після спрямування прокуратурою Полтавської області звернення щодо обізнаності останнього про спірні правовідносини).
Щодо прокуратури, то останній стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту стало відомо у 2016 р. за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема, виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 23.03.2016 р., Міністерства аграрної політки та продовольства України», Кабінету Міністрів України від 20.09.2016 р., Клмунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 12.01.2017.
Колегією суддів враховано доводи другого відповідача про те, що оспорюване рішення першого відповідача є публічною, загальнодоступною інформацією, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню. Натомість другим відповідачем не доведено, що спірні рішення і свідоцтво були оприлюднені та прокуратура чи позивачі повинні були про них дізнатися.
Таким чином, прокуратурою також не був пропущений передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк, в межах якого він звернувся до господарського суду з позовом, який розглядається у даній справі.
Інші доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вище викладеним. Крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з приписами ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст.276 ГПК України)
В даному випадку, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275,276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ, на рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.19 у справі №917/1562/18 - залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.19 у справі №917/1562/18 - залишити без змін.
Постанова набуває чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена на адресу Верховного Суду протягом 20 днів з дати виготовлення та підписання повного тексту постанови в порядку встановленому ст.ст. 287- 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.11.2019 .
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко