ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 листопада 2019 року Справа №924/606/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І.Ю.
при секретарі судового засідання - Єфімчук А.І.
за участю представників сторін:
позивача - Савчук Ю.М., договір про надання правничої допомоги №26/19-АБ від 02.01.2019 р.
відповідача 1 - не з'явився;
відповідача 2 - Перепелиця О.С., ордер серія ДП № 2263/017 від 30.01.2019 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі № 924/606/19 (суддя Димбовський В.В., повний текст рішення складено 11.10.2019 р.)
за позовом Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
про визнання договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р. припиненим
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19, відмовлено у позові Приватному підприємству "Агрофірма Гізівщина" до ТзОВ "Серединецьке", ТзОВ "Агротек" про визнання договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018 р., який укладений між Приватним підприємством "Агрофірма Гізівщина", ТзОВ "Агротек" та ТзОВ "Серединецьке" припиненим.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач погодився з обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором станом на дату укладення договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р.
Сторони договору поруки передбачили в п. 1.3, що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.
Водночас, відповідальність поручителя, зважаючи на п. 6.3. договору поруки, залишилася попередньою: "Сторони договору встановлюють, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім)".
Отже, у договорі сторони одночасно передбачили, що у випадку збільшення обсягу фінансової відповідальності лізингоодержувача, поручитель відповідає в тому обсязі, в якому зобов'язався відповідати при укладенні договору поруки.
У п. 6.2. договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р. сторонами встановлено строк дії поруки та погоджено, що договір поруки припиняється якщо лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
Тобто, сторони у договорі поруки за взаємною згодою передбачили інший строк для пред'явлення вимоги до поручителя, ніж той, який існував у редакції ст. 559 ЦК України станом на момент укладення договору поруки, у зв'язку з чим саме такий строк і підлягає застосуванню в даному випадку для припинення дії поруки.
Наведені позивачем обставини не є підставами для припинення договору поруки, які передбачені законодавством та самим договором, інших належних, допустимих та достатніх доказів наявності підстав для припинення оспорюваного договору суду не подано.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач - Приватне підприємство "Агрофірма Гізівщина" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, а позовну заяву задоволити повністю.
В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в період з дати укладення Договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11 березня 2015 року до даного часу між ТОВ “Агротек” та ТОВ “Серединецьке” укладалися додаткові угоди до Договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11 березня 2015 року.
Однак, ні Лізингодавець, ні Лізингоодержувач не повідомляли Поручителя (Приватне підприємство "Агрофірма Гізівщина") про укладення та підписання Додаткової угоди, якою змінено основні умови Основного договору, а саме: ціна, графік платежу, відповідальність.
Приватне підприємство "Агрофірма Гізівщина" обрав спосіб захисту та звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання припиненим Договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р., оскільки укладені до основного договору фінансового лізингу додаткові угоди №2 та №3 збільшують відповідальність Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина" (як поручителя) порівняно із попередньою редакцією Основного договору.
Також вважає, що спірний договір поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р. припинив свою дію через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначеного Додатком 2 до договору фінансового лізингу від 11.03.2015р. №10АФ~15 "Графік внесення лізингових платежів" - 20.12.2017р. (договір поруки від 30.03.2018 р. №2П/10АФ-15), оскільки ТзОВ "Агротек" не реалізував своє право на звернення до поручителя - Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина", протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання на пред'явлення вимоги.
Згідно із ст.559 ЦК України (в редакції від червня 2016 р. на момент укладення спірного договору поруки від 30.03.2018р.) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
В даному випадку, застосуванню підлягають положення ч.4 ст.559 ЦК України у редакції чинній на момент укладення оспорюваного правочину поруки. Зазначеним спростовуються твердження ТОВ “Агротек” про застосування положень ч.4 ст.559 ЦК України у редакції Закону №2478-VIII від 03.07.2018р.
А тому, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи, прийняв оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2019 р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Агрофірма "Гізівщина" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 та призначено її до розгляду на 11.11.2019 р.
04.11.2019 р., на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ТзОВ "Агротек" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 залишити без змін.
В обгрунтування відзиву ТзОВ "Агротек" посилається на те, що умовами договору поруки 2П/10АФ-15 від 30.03.2018р. сторони в добровільному порядку узгодили, що лізингодавець вправі пред'явити вимогу поручителю протягом 3 років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором.
Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони були вільними у визначенні строку дії договору поруки, а тому в даному випадку порука є чинною протягом трьох років з моменту настання строку погашення кожного чергового лізингового платежу, а не протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
Також у відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "Агротек" посилається на правові висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах викладені у постановах Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №668/5023/15-ц, від 14.11.2018р. у справі №757/6407/14-ц, від 23.05.2019р. у справі №913/320/18, від 15.07.2019р. у справі №711/191/14-ц, від 24.07.2019р. у справі №285/3340/15-ц, від 19.08.2019р. у справі №308/3908/14-ц.
04.11.2019 р., на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ТзОВ "Агротек" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з дорученням її проведення на вибір Господарському суду Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суду.
04.11.2019 р., на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ТзОВ "Агротек" надійшло доповнення до відзиву на апеляційну скаргу до якого долучено копію протоколу №29/03-2018/Г зборів власників Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина".
В обґрунтування доповнення до відзиву на апеляційну скаргу ТзОВ "Агротек" посилається на те, що 29.03.2018 року було проведено загальні збори учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина", які оформлені Протоколом №29/03-2018/Г від 29.03.2019 року, відповідно до якого учасники Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" надали згоду на укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" трьохсторонніх договорів поруки з метою гарантування виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" грошових зобов'язань за договорами фінансового лізингу (зі змінами та доповненнями), що укладені між ТОВ "Агротек" та ТОВ "Серединецьке", зокрема за договором фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року.
Стверджує, що на момент підписання директором ПП "АФ "Гізівщина" Криничко Віталієм Івановичем договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018, останній був обізнаний про усі зміни та доповнення до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015, які існували на той час, зокрема про Додаткову угоду №2 від 13.07.2016.
Також, ТзОВ "Агротек" зазначає, що вказаний доказ було неможливо подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки Протокол №29/03-2018/Г від 29.03.2018 є внутрішнім документом позивача, а ТОВ "Агротек" отримало його лише 07.10.2019 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 р., Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/606/19 задоволено, доручено Господарському суду Дніпропетровської області області забезпечити проведення судового засідання 11.11.2019 р. в режимі відеоконференції.
В судове засідання 11.11.2019 року з'явилися до Північно-західного апеляційного господарського суду - представник ПП "Агрофірма "Гізівщина" до Господарського суду Дніпропетровської області - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек".
Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" не забезпечило участь в судовому засіданні уповноваженого представника.
Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Представник апелянта в судовому засіданні 11.11.2019 року підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник ТзОВ "Агротек" в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, а також в доповненні до відзиву.
Колегія суддів, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників апелянта, та ТзОВ "Агротек", розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, 11.03.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №10АФ-15 (далі - договір лізингу), за умовами п. 1.1 якого відповідно до умов цього договору лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти майно та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення цього договору наведені в додатку №1 "Специфікація".
Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 250000,00 доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/), сформованим на 16:00 за київським часом (міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладення цього договору (міжбанківський курс договору), та на дату укладання цього договору становить 5425000,00 грн. (вартість майна).
За п. 3.2 договору майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акту приймання-передачі майна.
Згідно з п. 4.1 договору всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та додатку №2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору (графі) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.
Пунктом 4.4 договору передбачено, зокрема, що розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку.
За п. 4.5 договору лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі; платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна.
У п. 5.3.1 договору лізингу зазначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або і повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов'язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій.
Право власності на майно переходить до лізингоодержувача за умови сплати ним всіх лізингових платежів в розмірах та у терміни, передбачені графіком, в тому числі сплати лізингодавцю всієї суми вартості майна, що у гривневому еквіваленті не менше вартості майна, зазначеного у акті приймання-передачі майна, сплати штрафних санкцій відповідно до умов договору. На підтвердження переходу права власності до лізингоодержувача сторони підписують договір купівлі-продажу (викупу) майна (п. 6.1 договору лізингу).
Відповідно до п. 7.2 договору лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти відсотків річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).
За умовами п. 8.1.1 договору лізингу договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору.
Припинення дії договору з будь-яких підстав не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором, що мали місце під час його дії (п. 8.5 договору лізингу).
Згідно з п. 10.1 договору лізингу ціна договору становить гривневий еквівалент 314117,45 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6816348,67 грн.
Строк дії договору з 11.03.2015 р. по 20.12.2017 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору (п. 11.1 договору).
В п. 11.2 договору зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.
Розірвання або припинення договору, а так само відмова сторони від договору не звільняє сторони від виконання всіх зобов'язань по ньому (п. 11.3 договору).
Пунктом 12.1 договору передбачено, що специфікація, графік та акт приймання-передачі майна є невід'ємними частинами цього договору.
За умовами п. 12.4 договору всі зміни і доповнення до даного договору оформляються додаткової угодою, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною даного договору.
У додатку №1 до договору лізингу "Специфікація майна" сторони погодили найменування майна - трактор John Deere 8335R, вартість з урахуванням ПДВ - 250000,00 доларів США.
Додатком №2 до договору лізингу "Графік внесення лізингових платежів" визначено строки платежів (останній - 20.12.2017 р.), суми, які компенсують частину вартості предмету лізингу з урахуванням ПДВ, платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, без ПДВ, та суми чергового лізингового платежу, доларів США.
Згідно з актом приймання-передачі від 01.04.2015 р. (додаток №3 до договору лізингу) лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно (предмет лізингу): трактор John Deere 8335R, серійний № 1RW8335RTEP084938, 2014 р.в., вартість з урахуванням ПДВ - 250000,00 доларів США, 5881551,99 грн. (міжбанківський курс акту приймання-передачі: 1 долар США = 23,52 грн.). У п. 4 акту зазначено, що сторони взаємних претензій не мають.
13.07.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" укладено додаткову угоду №2 (далі - додаткова угода №2), в якій дійшли згоди внести зміни до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року, виклавши п. 10.2.1, 10.1. та Графік внесення лізингових платежів (Додаток № 2) у новій редакції. Зокрема, п. 10.2.1 викладено в редакції: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 83931,15 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становлять 1821305,96 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2 Договору"; п. 10.1 викладено в редакції: "Ціна Договору становить гривневий еквівалент 335181,15 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становить 7273430,96 гривень (надалі - Ціна Договору)". Також викладено в новій редакції Додаток №2 (графік внесення лізингових платежів) до договору лізингу (останній платіж - 20.12.2017 р.).
Відповідно до п. 2 додаткової угоди №2 сторони погодили сплату простроченої заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів згідно Графіку внесення лізингових платежів за жовтень 2015 - червень 2016 року в розмірі 96 772,15 Доларів США.
Також, сторони дійшли згоди внести зміни в п. 7.2 договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року, виклавши його у такій редакції: "7.2. У випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365 (трьохсот шістдесяти п'яти) процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)" (п. 4 додаткової угоди №2).
У п. 5 додаткової угоди №2 зазначено, що враховуючи зміну строків платежу за Графіком, сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року до 20.12.2017 р. включно.
30.03.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" укладено додаткову угоду №3 (далі - додаткова угода №3), відповідно до якої станом на 30 березня 2018 року сторони зафіксували, що зобов'язання (в тому числі прострочене) лізингоодержувача перед лізингодавцем в еквіваленті до долара США становить 232 030,69 доларів США (п. 1 додаткової угоди №3).
Згідно з п. 2 додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди внести зміни до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року. Зокрема, викладено в новій редакції п. 10.2.1 договору: "Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 90730,47 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становлять 1968851,20 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2 Договору".
Також п. 10.1 договору викладено в редакції: "Ціна Договору становить гривневий еквівалент 341980,47 доларів США, що за міжбанківським курсом Договору на дату його укладання становить 7 420 976,20 гривень (надалі - Ціна Договору)".
Крім того, в новій редакції викладено Графік внесення лізингових платежів (Додаток №2),
У п. 3 додаткової угоди №3 сторони погодили порядок сплати простроченої заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів згідно Графіку внесення лізингових платежів за період жовтень 2015 - грудень 2017 року в розмірі 257 427,44 Доларів США.
Також, враховуючи зміну строків платежу за Графіком, Сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року до 20.06.2019 р. включно (п. 5 додаткової угоди №3).
30.03.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець), Приватним підприємством "Агрофірма Гізівщина" (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір поруки №2П/10АФ-15 (далі - договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого його предметом є зобов'язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015р., а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015р. (основний договір).
У п. 1.2 договору поруки сторони встановили, що зобов'язання поручителя перед лізингодавцем є безумовним і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують.
Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов'язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (п. 1.3 договору поруки).
Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору поруки передбачено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором: - лізингодавець має право на свій розсуд пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов'язань за основним договором протягом 2 робочих днів з моменту прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов'язання; - лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 банківських дня до моменту настання строку виконання зобов'язань за основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов'язань за основним договором. Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов'язанню - основному договору.
Згідно з п. 6.1 договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
У п. 6.2 договору сторони зазначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
Сторони договору встановлюють, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім) (п. 6.3 договору поруки).
Згідно з п. 6.7 договору договір відображає повне розуміння сторонами предмета цього договору та інших питань, зазначених у цьому договорі.
За умовами п. 6.9 договору поруки сторони погодили обов'язковість скріплення договору та всіх пов'язаних з ним документів відповідними печатками сторін.
Договір поруки підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.
Приватне підприємство "Агрофірма Гізівщина", вважаючи, що додатковими угодами до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 р. без повідомлення позивача було внесено зміни, якими збільшено відповідальність останнього як поручителя за договором поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018 р., а також враховуючи не звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" з вимогою до поручителя (Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина") протягом відповідного строку з дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання, звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання зазначеного договору поруки припиненим.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що у зв'язку з тим, що відповідачі як сторони договору фінансового лізингу від 11.03.2015 р. №10АФ-15 (основний договір) не повідомили позивача як поручителя за договором поруки від 30.03.2018 р. №2П/10АФ-15 про існування додаткових угод №2 від 13.07.2016, №3 від 30.03.2018 р. до основного договору (якими змінено, зокрема ціну, графік платежів, відповідальність), у лізингодавця - ТзОВ “Агротек” виникло право протягом року пред'явити позов до позивача з моменту останнього платежу за основним договором, тобто до 20 грудня 2018 року звернутися з відповідним позовом до Поручителя - Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина".
Також, враховуючи положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України Приватне підприємство "Агрофірма Гізівщина" вважає договір поруки припиненим, у зв'язку з тим, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором не було пред'явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
Розглянувши позовні вимоги Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина" господарський суд Хмельницької області дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, у зв'язку з тим, що наведені позивачем обставини не є підставами для припинення договору поруки, які передбачені законодавством та самим договором.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, виходячи із змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, що випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Матеріали справи свідчать, що 30.03.2018 року між сторонами у справі укладено договір поруки №2П/10АФ-15, за умовами якого позивач - Приватнне підприємство "Агрофірма Гізівщина" поручився перед відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" за належне виконання відповідачем 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" умов договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року, а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу.
У статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено підстави припинення договору поруки.
Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розміру процентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4) встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; 5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11, від 10.10.2012 № 6-112цс12).
Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" було укладено додаткові угоди №2 від 13.07.2016 року та №3 від 30.03.2018 року, якими змінено графік сплати лізингових платежів, а також ціну договору, що становила у редакції договору фінансового лізингу від 11.03.2015 року 214 117,45 доларів США (6 816 348,67 грн.), в редакції додаткової угоди №2 - 335 181,15 доларів США (7 273 430,96 грн.), в редакції додаткової угоди №3 - 341 980,47 доларів США (7 420 976,20 грн.), тобто, такими угодами збільшено обсяг основного зобов'язання.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача із умовами додаткових угод, оскільки угоди №2 та №3 є двосторонніми та укладеними лише за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", а умови договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018 року не містять посилань на додаткові угоди №2 та №3.
Із п. 1.1. та 1.3. договору поруки вбачається, що поручитель обізнаний із умовами договору фінансового лізингу, а також солідарно відповідає за зобов'язаннями, які потенційно можуть виникнути із укладених в подальшому додаткових угод до такого договору.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що поручитель не був обізнаний із умовами додаткових угод №2 та 3 до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 30.03.2018 року, якими збільшено обсяг основного зобов'язання.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
На підставі наведеного положення закону сторони у п. 6.3. договору поруки врегулювали, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).
В даному випадку, колегія суддів вважає, що п. 1.3. договору поруки врегульовує питання змін та доповнень, які не стосуються збільшення основного зобов'язання, оскільки останнє вирішено у п. 6.3. договору.
Відтак, сторони договору поруки, скориставшись ст. 6 ЦК України, передбачили, що збільшення обсягу основного зобов'язання без згоди поручителя матиме наслідком те, що відповідальність поручителя залишиться без змін, а саме, в обсязі зобов'язання, із яким він обізнаний та за який поручився.
А тому, така підстава припинення поруки як зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, що визначена ч. 1 ст. 559 ЦК України, не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки сторонами в договорі відповідно до чинного законодавства врегульовано в інший спосіб наслідки зміни зобов'язання без згоди поручителя, що призвели до збільшення обсягу його відповідальності.
Вищезазначеним спростовуються відповідні доводи позивача.
Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази обізнаності поручителя - Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина" із додатковими угодами №2 та №3 до договору фінансового лізингу №10АФ-15 від 11.03.2015 року, поручитель, відповідно до п. 6.3. договору поруки, відповідає за зобов'язаннями відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" в обсязі, визначеному договором фінансового лізингу №10АФ-15 від 16.03.2015 року без внесених змін.
Відповідно до ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Частиною 1 статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Тобто, строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Разом із тим, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
При цьому, якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.
Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
Зазначеними положеннями законодавства спростовуються твердження відповідача-2 про те, що строк поруки є строком для захисту порушеного права. Адже строк поруки це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Умови договору поруки про його дію "до повного припинення зобов'язань боржника" не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012р.).
Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Основне зобов'язання - це не зміст договору фінансового лізингу, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін договору фінансового лізингу.
Разом з тим, якщо умовами договору фінансового лізингу передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про сплату коштів щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання Лізингоодержувачем цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі №6-272цс16 від 29.06.2016р. про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Більше того, Верховний Суд України, розглядаючи справу №6-272цс16 від 29.06.2016р., зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: 1) протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); 2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); 3) протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного Зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014р. у справі №6-53цс14, від 14.09.2016р. у справі №6-1451цс16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі №408/8040/12, Верховного Суду України від 22.06.2016р. у справі №6-368цс16.
Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні судом спору про визнання договору припиненим з підстав ч.4 ст. 559 ЦК України правове значення має наявність відповідної волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.
Одностороння незгода сторони з положеннями раніше підписаного нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі за №6-118цс13.
При цьому, ст.204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним, що є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин та полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.
Також з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи №756/12263/15-ц, №522/10828/15-ц, №377/471/15-ц, №127/8315/16-ц, №285/1462/15-ц, №2-1283/11, №569/3799/14-ц, №756/4514/16-ц, №750/4903/14 та багато інших). В зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більше того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах №6-53цс14, №6-3087цс16 та інших аналогічних справах.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява №24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики.
ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява №52854/99).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що договір поруки від 30.03.2018 р. №2П/10АФ-15 припинив свою дію через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначеного Додатком 2 до договору фінансового лізингу від 11.03.2015р. №10АФ~15 "Графік внесення лізингових платежів" - 20.12.2017р. Тобто, шестимісячний строк звернення ТзОВ "Агротек" до Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" із вимогою здійснити погашення заборгованості ТзОВ "Серединецьке" на підставі договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018 року по останньому платежу минув 20.06.2018 року.
Також, набули чинності введені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" №2478-VIII від 03.07.2018 року зміни до Цивільного кодексу України.
Зокрема, відповідно до положень норми статті 599 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на викладене не підлягає застосуванню надана відповідачем-2 судова практика Великої палати ВС, оскільки остання стосується дії актів цивільного законодавства у часі щодо застосування позовної давності у земельних правовідносинах, що не є тотожними заявленими позивачем вимогам у межах даної господарської справи.
Викладене кореспондується з положеннями чинного Цивільного кодексу України, відповідно до статті 5 якого акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися таким, що втратив силу актом цивільного законодавства, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, норми положень ч.4 ст. 559 ЦК України у редакції Закону №2478-VIII від 03.07.2018р., яким змінено ч.4 ст. 559 ЦК України, набрали чинності після укладення спірного договору поруки, який було укладено у 30.03.2018 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.
Відтак, застосуванню підлягають положення ч.4 ст. 559 ЦК України у редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору поруки. Зазначеним спростовуються твердження ТзОВ "Агротек" про застосування положень ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції Закону №2478-VIII від 03.07.2018р.
Враховуючи вище викладене, а також те, що ТзОВ "Агротек" не реалізував своє право на звернення протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання на пред'явлення вимоги до поручителя - Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина", колегія суддів дійшла висновку, що порука, якою забезпечене зобов'язання за договором фінансового лізингу в даному випадку є припиненою.
А тому, колегія суддів вважає, що господарський суд Хмельницької області дійшов помилкового висновку про те, що ТзОВ "Агротек" не пропущено строк для пред'явлення вимоги до поручителя, у зв'язку з чим вважає обґрунтованими доводи апелянта, які викладені ним в апеляційній скарзі, та не погоджується з аргументами ТзОВ "Агротек", викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
04.11.2019 р., на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ТзОВ "Агротек" надійшло доповнення до відзиву на апеляційну скаргу до якого долучено копію протоколу №29/03-2018/Г зборів власників Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина".
Щодо долученого у доповненні до відзиву на апеляційну скаргу Протоколу №29/03-2018/Г загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгщина" від 29.03.2018 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В обґрунтування неможливості подання Протоколу №29/03-2018/Г загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгщина" від 29.03.2018 року ТзОВ "Агротек" посилається на те, що вказаний доказ було неможливо подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки Протокол №29/03-2018/Г від 29.03.2018 року є внутрішнім документом позивача, а ТзОВ "Агротек" отримало його лише 07.10.2019 року.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що Протокол №29/03-2018/Г від 29.03.2018 року є внутрішнім документом Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгщина", колегія суддів вважає, що доводи ТзОВ "Агротек" про неможливість подання вище зазначеного доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього є обгрунтованими, у зв'язку з чим приймає копію Протоколу №29/03-2018/Г загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгщина" від 29.03.2018 року як доказ.
Дослідивши долучену ТзОВ "Агротек" до матеріалів справи копію Протоколу №29/03-2018/Г загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгщина" від 29.03.2018 року, який на думку ТзОВ "Агротек" суттєво впливає на хід розгляду справи №924/606/19, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже зазначалося вище, до договору фінансового лізингу №10/АФ-15 від 11.03.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" були укладені додаткові угоди №2 від 13.07.2016 року та №3 від 30.03.2019 року.
Тобто, станом на 29.03.2019 року зборам власників Приватного підприємства "Агрофірма Гізівщина", а також директору Криничко Віталію Івановичу не могло бути відомо про всі зміни та доповнення до договору фінансового лізингу №10/АФ-15 від 11.03.2015 року, оскільки додаткова угода №3 була укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" лише 30.03.2018 року.
Окрім того, з долученої до матеріалів справи копії Протоколу №29/03-2018/Г загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгцина" від 29.03.2018 року неможливо встановити, які саме зміни та доповнення були додані до договору фінансового лізингу №10/АФ-15 від 11.03.2015 року.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Врахлвуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що Протокол засідання загальних зборів учасників Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівгцина" від 29.03.2018 року №29/03-2018/Г не може слугувати доказом того, що Приватному підприємству "Агрофірма "Гізівгцина" на момент укладання Договору поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018 року було відомо про укладені додаткові угоди №2 та №3 до договору фінансового лізингу №10/АФ-15 від 11.03.2015 року.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно п.1 част.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до п.1 част.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 - скасуванню.
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 задоволити.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 02.10.2019 р. у справі №924/606/19 скасувати.
3. Прийняти нове судове рішення, яким:
Позов задоволити.
Визнати договір поруки №2П/10АФ-15 від 30.03.2018р., укладений між Приватним підприємством "Агрофірма "Гізівщина", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" припиненим.
Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, село Мокіївці, Код ЄДРПОУ 32678262), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова,1 Код ЄДРПОУ 32232765), на користь Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" (13130, Житомирська область, Любарський район, с. Гізівщина, вул. Шкільна,1., Код ЄДРПОУ 34403368), 1921 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
4. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, село Мокіївці, Код ЄДРПОУ 32678262), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова,1 Код ЄДРПОУ 32232765), на користь Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" (13130, Житомирська область, Любарський район, с. Гізівщина, вул. Шкільна,1., Код ЄДРПОУ 34403368), 2881,50 грн. грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів доручити господарському суду Хмельницької області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
7. Справу №924/606/19 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "14" листопада 2019 р.
Головуючий суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Павлюк І.Ю.