ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 листопада 2019 року Справа № 918/472/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 5 серпня 2019 року (суддя О.Андрійчук)
час та місце ухвалення: 5 серпня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:40 год; повний текст рішення складено 5 серпня 2019 року
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західтеплосервіс"
про стягнення 387 803 грн 45 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - Незнамова Т.О.;
від Відповідача - не з'явився.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західтеплосервіс» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача: основного боргу в сумі 229 500 грн; пені в розмірі 42 423 грн 70 коп, інфляційних втрат в розмірі 94 359 грн 87 коп., та трьох відсотків річних в розмірі 21 520 грн 70 коп..
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 15 грудня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 3410/16-БО-28, на виконання якого Позивач передав Відповідачеві природний газ на загальну суму 234 247 грн 24 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункту 6.1 договору. За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати переданого газу Позивач нарахував пеню в розмірі 42 423 грн 70 коп., 3% річних у розмірі 21 520 грн 70 коп. та 94 359 грн 05 коп. інфляційних. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на статті 230-231, 264, 265 Господарського кодексу України, статті 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 5 серпня 2019 року позов було задоволено частково (а.с. 73-80). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 229 500 грн основного боргу, 21 520 грн 70 коп. 3% річних, 94 359 грн 05 коп інфляційних втрат та 42 423 грн 70 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0 грн 01 коп пені, 0 грн 03 коп річних та 4 814 грн 05 коп. інфляційних втрат відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 744 грн 97 коп..
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Відповідачу). Місцевим господарським судом встановлено, що сума основного боргу складає 229 500 грн (234 247 грн 24 коп- 4 747 грн 24 коп.).
Також, місцевим господарським судом в своєму рішенні було зазначено, що перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, проведений Позивачем, було встановлено, що розмір пені становить 42 423 грн 69 коп. (при заявленому - 42 423 грн 70 коп.), 3% річних - 21 520 грн 67 коп. (при заявленому - 21 520 грн 70 коп.) та інфляційних 89 545 грн (при заявленому - 94 359 грн 05 коп.; розрахунок додається; а.с. 67-69), з огляду на що пеня, 3% річних та інфляційні судом першої інстанції задоволено частково. Також, суд в своєму рішенні зазначив, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 0 грн 01 коп, річних в розмірі 0 грн 03 коп та інфляційних в розмірі 4 814 грн 05 коп. та прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути ці суми в яких було відмовлено (а.с. 94-99).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, та зазначає, що вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 4 червня 2019 року та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 5 липня 2019 року. Також, апелянт зауважує, що судом першої інстанції без будь-якого розрахунку та пояснення відмовлено в частині стягнення інфляційних річних та пені.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2019 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача в справі № 918/472/19 та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати суду відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року було призначено справу № 918/472/19 до розгляду на 13 листопада 2019 року об 14:30 год.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у справі № 918/472/19 розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2019 року за № 01-04/337 було прийняти справу №918/472/19 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2019 року справу № 918/472/19 було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Василишина А.Р., судді Бучинської Г.Б., судді Грязнова В.В..
В судове засідання від 13 листопада 2019 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку (а.с. 130).
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 3 жовтня 2019 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі уповноваженого представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на закінчення стоку розгляду апеляційної скарги.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
В судовому засіданні від 13 листопада 2019 року представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просив рішення суду скасувати в частині відмови в стягнення інфляційних, пені та річних, прийняти в цій частині нове рішення, котрим задоволити позов у зазначених в позовній заяві розмірах, зазначив, що місцевий господарський суд з власної ініціативи здійснив перерахування штрафних санкцій при цьому розрахунок таких нарахувань відсутній в матеріалах справи. Також, апелянт просив застосувати до стягнення інфляційних позицію Верховного Суду по справі 905/600/18 щодо нарахування інфляційних втрат.
Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного.
При цьому колегія виходила з наступного, що 15 грудня 2015 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 3410/16-БО-28 (надалі - Договір; а.с. 20-26).
За умовами пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача в 2016 році природний газ, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей газ (далі - газ), на умовах цього Договору.
До вказаного Договору було укладено ряд Додаткових угод щодо предмету договору, порядку та умов передачі газу, порядку обліку газу, ціни договору, порядку та проведення розрахунків, прав та обов'язків сторін (додаткова угода № 1 від 31 грудня 2015 року), щодо ціни газу (додаткова угода № 3 від 22 лютого 2016 року), щодо кількості та фізико - хімічних показників газу, порядку та умов передачі газу, ціни газу, порядку та умов проведення розрахунків, прав та обов'язків сторін, строку дії договору (додаткова угода № 4 від 28 березня 2016 рок , які є невід'ємним частинами договору, вносилися зміни.
За пунктом 11 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 4 від 28 березня 2016 року) цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 січня 2016 року до 30 вересня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 1.2 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1 від 31 грудня 2015 року) передбачено, що газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.
Згідно з пунктом 2.1 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №4 від 28 березня 2016 року) Позивач передає споживачу з 1 квітня 2016 року по 30 вересня 2016 року (включно) газ обсягом до 7,0 тис. куб. м.
Відповідно до пункту 3.4 Договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг використання газу Відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Згідно з пунктами 3.5-3.6 Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 4 від 28 березня 2016 року) не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, Відповідач зобов'язався надати Позивачу завірену копію акта наданих послуг з розподілу транспортування природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Відповідачем та оператором ГРМ/ГГС, до копії акту Відповідача за підписом уповноваженої особи надає інформацію стосовно детальної розбивки кількості газу, зазначеної в акті, за категоріями (в т.ч. за цим Договором); підписані та скріплені печатками Відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість; Позивач не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою; у разі не підписання Позивачем акту приймання-передачі газу, Позивач письмово повідомляє Відповідача про причини такого не підписання акта; у випадку ненадання або несвоєчасного надання Відповідачем Позивачу акту приймання-передачі природного газу, такі дії (бездіяльність) з боку Відповідача вважаються односторонньою відмовою Відповідача від поставки природного газу за цим Договором за відповідний розрахунковий період.
Колегією суддів встановлено, що на виконання умов Договору в період з січня по березень 2016 року Позивачем передано, а Відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 234 247 грн 24 коп, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 січня 2016 року на суму 107 683 грн 02 коп, від 29 лютого 2016 року на суму 62 045 грн 17 коп, від 31 березня 2016 року на суму 64 519 грн 05 коп. (а.с. 33-35).
Згідно з пунктом 6.1 Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки, а з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 4 від 28 березня 2016 року, до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
Відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, сплативши 27 грудня 2016 року 4 247 грн 24 коп, 17 жовтня 2018 року - 200 грн, 19 жовтня 2018 року - 200 грн, 31 жовтня 2018 року - 100 грн, а всього - 4 747 грн 24 коп, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Відповідачу; а.с.38-49 ).
Отже, сума основного боргу складає 229 500 грн (234 247 грн 24 коп - 4 747 грн 24 коп).
Згідно з пунктом 8.2 Договору, в разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Пунктом 10.3 Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (позовна давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Враховуючи невиконання Відповідачем умов Договору щодо несвоєчасного виконання грошових зобов'язань, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 42 423 грн 70 коп, 3% річних у розмірі 21 520 грн 70 коп та інфляційні у розмірі 94 359 грн 05 коп..
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зокрема, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.
За змістом статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами пункту 6.1 Договору сторони погодили, що: оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли на підставі Договору купівлі-продажу природного газу, предметом якого є зобов'язання Позивача поставити газ у відповідних об'ємах, та зобов'язання Відповідача оплатити даний газ у строки/терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з пунктом 6.1 Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки, а з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 4 від 28 березня 2016 року, до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
Відповідно до статтей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як підтвердженого доказами, долученими Позивачем до матеріалів справи, Позивач свої зобов'язання щодо поставки природного газу виконав вчасно та відповідно до умов укладеного Договору, а Відповідач розрахувався за поставлений природний газ частково, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 229 500 грн..
Дана заборгованість підтверджується актами приймання-передачі природного газу та виписками по особовому рахунку Позивача, а в цілому не заперечується Відповідачем.
Відтак позовні вимоги Позивача про стягнення основної заборгованості в сумі 229 500 грн є правомірним та підставними, а відтак приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 42 423 грн 70 коп. пені, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільногго кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України: розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розділом 8 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.
Згідно з пунктом 8.2 Договору, в разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Таким чином, розглядаючи дані позовні вимоги в площинні діючих умов пункту 8.2 Договору, колегія суддів констатує, що заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача пені є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.
Відтак, колегія суддів здійснивши розрахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора вважає підставною та обгрунтованою до задоволення пеню в сумі 42 423 грн 69 коп.. В задоволенні пені в сумі 0,01 грн відмовляє.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 94 359 грн 05 коп. та річних в розмірі 21520 грн 70 коп., то колегія суддів зазначає наступне.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Водночас зі змісту наданого Позивачем розрахунку не встановлено застосування саме такого порядку нарахування інфляційних щодо того, що день оплати та сума не мають включатися до розрахунку інфляційних в наступному періоді, а відтак сума заборгованості підлягає зменшенню на суму оплаченого боргу.
Окрім того, твердження Відповідача відносно того, що судом першої інстанції не долучено до матеріалів справи будь-якого розрахунку спростовується матеріалами справи, а саме на аркушах справи 67, 68, 69 господарської справи № 918/472/19 міститься розрахунок сум пені, річних та інфляційних втрат із підписом судді.
Разом з тим, колегія суддів вважає необгрунтованим твердження Позивача про нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця з посиланням на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2019 року в справі № 905/600/18, виходячи з наступного.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2019 року в справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 4 червня 2019 року в справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Однак, у вказаній постанові суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обгрунтованим, коли заборгованість за природний газ вже існувала, при цьому, інфляційні втрати нараховані на суму боргу і стягнуті за рішенням господарського суду першої інстанції, яке набрало законної сили. А відтак обставини у справі № 918/472/19 та у даній справі не є однаковими.
Розглядаючи позовні вимоги Позивача саме в правому полі норм вищезазначених норм діючого законодавства України, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт боргу Відповідача по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та нормам чинного законодавства.
Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що підставними та арифметично вірними є річні в розмірі 21 520 грн 67 коп та інфляційні в розмірі 89 545 грн. В задоволенні
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, наведені в апеляційній скарзі (щодо безпідставного зменшення розміру пені) безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 5 серпня 2019 року в справі № 918/472/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 5 серпня 2019 року в справі № 918/472/19 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу № 918/472/19 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2019 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Грязнов В.В.