06 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9094/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (суддя - Сакалош В.М., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 29.07.2019 року),
в адміністративній справі №1.380.2019.001548 за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Львівського державного університету внутрішніх справ, в якому просив: 1) визнати протиправним рішення відповідача, оформлене Листом від 15.03.2019р. №12/731 про відмову у здійсненні розрахунку розміру грошового забезпечення, оформленні всіх необхідних документів та подачі їх до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років у 21 рік 07 місяців 02 дні відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 21.11.1996р.) з урахуванням положень п.«а» ст.13 цього Закону; 2) зобов'язати відповідача провести розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити всі необхідні документи та в установленого порядку подати їх до Головного управління Національної поліції у Івано-Франківській області для подачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років 21 рік 07 місяців 02 дні відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 21.11.1996р.) з урахуванням положень п.«а» ст.13 цього Закону.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 року залучено до участі в справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ГУ НП в Івано-Франківській області та ГУ ПФ України в Івано-Франківській області.
Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив, із позовними вимогами не погодився та вказав, що на момент звільнення позивача підстави щодо призначення пенсії за вислугу років були відсутні.
Третя особа ГУ ПФ України в Івано-Франківській області подала письмові пояснення, де вказала, що позивач не мав права на призначення пенсії як на момент звільнення так і на момент подачі заяви до відповідача, просила в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним, необгрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову дійшов необгрунтованого висновку про те, що у позивача не виникло права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» саме календарної вислуги років. Вказує апелянт на те, що статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 07.07.2011р.) пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. «б»-«д», «ж» ст.1,2 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01.10.2014р. по 30.09.2015р. і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше. Тобто, статтею 12 у вказаній редакції Закону збільшено стаж позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею у попередній редакції, що звужує права ОСОБА_1 у розумінні Конституції України. Також покликається апелянт на рішення Конституційного суду України щодо розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, згідно з якими, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 23.07.2019 р. та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.
Третя особа ГУ ПФ України в Івано-Франківській області у суді апеляційної інстанції подала письмові пояснення, просила рішення суду від 23.07.2019р. року залишити в силі, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Наказу Львівського державного університету внутрішніх справ №100 о/с по особовому складу від 27.02.2015 р. позивача ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів внутрішніх справ у запас за ст.64 п.«б» (через хворобу) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. У цьому Наказі вказано, що вислуга років позивача станом на 28.02.2015 р. складала: - у календарному обчисленні 17 років 06 місяців 14 днів; - у пільговому обчисленні 21 рік 07 місяців 02 дні; - для виплати вихідної допомоги 17 років 06 місяців 14 днів (а.с. 13).
Відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії позивачу станом на 28.02.2015 року вислуга років становить 21 рік 07 місяців 02 дні (а.с. 16-19).
28.02.2019 року позивач звернувся до відповідача Львівського державного університету внутрішніх справ з листом, у якому просив провести розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити і подати всі необхідні документи до органів Пенсійного фонду для призначення позивачу пільгової пенсії за вислугу років, відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у редакції Закону від 21.11.2019 року.
Листом Львівського державного університету внутрішніх справ від 15.03.2019р. за №12/731 повідомлено позивачу, що на момент звільнення, вислуга років у календарному обчисленні станом на 28.02.2015 р. складала 17 років 06 місяців 14 днів, а відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (остання редакція Закону до моменту звільнення від 08.02.2015 р.) пенсія за вислугу років особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справи України незалежно від віку призначається, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2014 р. по 30.09.2015 р. і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше. Тому, вислуги років у календарному обчисленні для призначення пенсії на момент звільнення ОСОБА_1 не було (а.с. 11-12).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 р., визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Закону №2262-ХІІ, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до п.«а» ст.12 Закону № 2262-XII, пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Статтею 17 Закону №2262-XII визначено вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Виходячи з наведеного, судом першої інстанції вірно зазначено, що Законом №2262-XII чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Тобто Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в чинній редакції, не передбачено призначення пенсії за вислугу років особам при наявності 22 років та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах.
Тому обгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що у позивача не виникло права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» саме календарної вислуги років, що складала на момент звернення до відповідача 17 років 06 місяців 14 днів.
Також судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що на момент звільнення ОСОБА_1 , тобто станом на 28.02.2015 р. діяла норма Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції від 08.02.2015 р., відповідно до якої пенсія за вислугу років особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ незалежно від віку призначається, за наявності двох основних вимог: - якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2014 р. по 30.09.2015 р.; - якщо на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше.
З матеріалів справи видно, що на день звільнення вислуга років ОСОБА_1 у календарному обчисленні складала 17 років 06 місяців 14 днів, та 21 рік 07 місяців 02 дні у пільговому обчисленні, що недостатньо для призначення пільгової пенсії за вислугу років.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача провести розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити всі необхідні документи та в установленого порядку подати їх до ГУ Національної поліції у Івано-Франківській області для подачі до ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років 21 рік 07 місяців 02 дні відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону від 21.11.1996р.) з урахуванням положень п.«а» ст.12 цього Закону.
Аналогічні правові позиції щодо обчислення вислуги років для призначення пенсії на підставі п.«а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII були неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.07.2019 року (справа №299/509/15-а).
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у період дії ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» №2262-ХХІ у редакції від 21.11.1996 р., що діяла до липня 2011 року, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при внесенні змін до п.«а» вказаної статті не відбулося звуження прав позивача.
З цього приводу також вірно зазначено судом першої інстанції, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014р. у справі «Великода проти України», суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 року (справа №750/11190/16-а) та у постанові від 19.03.2019 року (справа №428/10462/16-а).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість та об'єктивність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.001548 за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: В. В. Гуляк
Судді: Л. Я. Гудим
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови складено 13.11.2019 року