12 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/5902/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
за участі представника відповідача: Довган О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Скільський І.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги з підстав його протиправності,-
У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2018 за №0119238-5502-0915 та №0119195-5502-0915, податкових повідомлень-рішень від 31.05.2017 за №66565-13 та №66564-13, податкового повідомлення-рішення від 23.04.2018 за №3087642-5502-0915, податкової вимоги від 02.02.2018 за №334-54.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Податкового кодексу України, прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2018 за №0119238-5502-0915 та №0119195-5502-0915, від 31.05.2017 за №66565-13 та №66564-13, податкового повідомлення-рішення від 23.04.2018 за №3087642-5502-0915, податкової вимоги від 02.02.2018 року за №334-54. Просив позов задоволити.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 31.05.2018 року №0119238-5502-0915 та №0119195-5502-0915. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 31.05.2017 року №66564-13 та №66565-13. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Тисменицького управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 02 лютого 2018 за № 334-54.
Рішення суду першої інстанції оскаржила Тисменицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать наступні об'єкти нерухомого майна: - 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 1126,30 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17919655 від 28.02.2008 року; -1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 а, загальною площею 1226,8 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119441 від 04.08.2014 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119782 від 04.08.2014 року.
Вказана обставина не заперечується позивачем.
Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області визначено позивачу суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 2016-2017 роки згідно податкових повідомлень-рішень №66564-13 від 31.05.2017, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2016 рік у розмірі 847,47 грн., №66565-13 від 31.05.2017 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2016 рік у розмірі 23 536,24 грн., №0119238-5022-0915 від 31.05.2018, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2017 рік у розмірі 3 003,47 грн., №0119195-5502-0915 від 31.05.2018 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2017 рік у розмірі 27 328 грн., №3084642-5502-0915 від 23.04.2018 року, яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 26 444,14 грн.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні бази оподаткування об'єктів нерухомого майна відмінних від земельної ділянки, визначальними ознаками є ознаки об'єкта нерухомості, а не ознаки її власника. Встановивши, що належні позивачу об'єкти нерухомості належать до будівель промисловості, суд першої інстанції зробив висновок, що на позивача у справі поширюються положення пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, які звільняють позивача від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266.10 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 року № 2245-VIII, яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:
- 266.10.2. - у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання;
- 266.10.3. - податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дні у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року (далі - Закон № 71-VIII), запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що податок на майно, відмінне від земельної ділянки запроваджений рішенням 3 сесії VII демократичного скликання Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 31.01.2016 року за №1-1-3/2016 та рішенням 10 сесії VII демократичного скликання Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 16.01.2017 року за № 1-1-10/2017.
Положенням про податок на майно, що є Додатком № 2 до рішення сесії Березівської сільської ради від 16.01.2017 визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до бюджету податку на майно.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному підпункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Більше того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 підпунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування.
При цьому у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавцем використано правову конструкцію, яка передбачає одночасно дві умови для звільнення об'єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: 1) об'єкт нерухомості - промислові будівлі; 2) суб'єкт, який володіє об'єктами нерухомості повинен бути промисловим підприємством.
За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Відповідно до статті 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала це поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Таким чином, на підставі наведеного, апеляційним судом зроблено висновок, що позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб'єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про звільнення об'єктів нерухомості, які перебувають у власності позивача від оподаткування податком на нерухоме майно на одній лише підставі - належність їх до промислових будівель.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 819/314/18, від 26 березня 2019 року у справі № 808/722/17.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи ухвалив рішення, врахувавши лише доводи позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - задоволити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року у справі № 0940/1485/18 - скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 13.11.2019р.