12 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9911/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.
з участю секретаря судового засідання Гром І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.002007 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису та постанови про накладення штрафу,-
суддя в 1-й інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - 14:37 год. 25.07.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 05.08.2019 року,
Позивач - ФОП Ложкіна ОСОБА_2 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (Відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати Припис про усунення виявлених порушень № ЛВ3116/451/АВ/П від 29.11.2018 року та визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу № ЛВ 3116/451/АВ/ФС від 11.12.2018 року, судові витрати стягнути з відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 листопада 2018 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за фактичною адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення інспекційного відвідування відповідачем було складено Акт інспекційного відвідування № ЛВ3116/451/АВ від 21.11.2018 року та Припис про усунення виявлених порушень № ЛВ3116/451/АВ/П від 29.11.2018 року.
На підставі Акту № ЛВ3116/451/АВ від 21.11.2018 року та Припису № ЛВ3116/451/АВ/П від 29.11.2018, заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Стецько А.Я. було винесено Постанову про накладення штрафу № ЛВ 3116/451/АВ/ФС від 11 грудня 2018 року у розмірі 223 380 (двісті двадцять три тисячі триста вісімдесят) гривень.
Позивач вважає такі рішення протиправними і просить врахувати, що інспекційне відвідування проводилось з грубим порушенням Порядку державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, оскільки відповідач за відсутності об'єкта відвідування отримав письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Зазначає, що акт інспекційного відвідування № ЛВ3116/451/АВ від 21.11.2018 року позивач отримала поштовим відправленням та підписала 28.11.2018 р. Не погоджуючись з актом інспекційного відвідування позивачем 30.11.2018 року було направлено поштовим відправленням зауваження до акту, в яких позивач вказала, що згідно укладеного між сторонами 23.11.2018 року Акту приймання-передачі наданих послуг: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в повній мірі виконали умови Договору підряду та отримали винагороду за виконану роботу. Через збільшення обсягів роботи у підприємницькій діяльності, за результатами відповідального ставлення Виконавців до отриманого завдання та проведеної співбесіди, позивачем в той самий день було вирішено прийняти на роботу згідно трудового законодавства ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . На підставі цього робітниками було подано відповідну заяву про прийняття на роботу, а позивач надіслала Повідомлення про прийняття на роботу до територіального органу ДФС, видала наказ про прийняття на роботу вказаних осіб та відповідно внесла зміни до штатного розпису. Також позивач зауважила, що її представниками під час інспекційного відвідування додано пояснення від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в яких зазначено, що вони виконують свої обов'язки на підставі договору укладеного з ФОП ОСОБА_1 та попередні пояснення просили не брати до уваги, оскільки такі були написані ними помилково, не розуміючи юридичної термінології.
В іншій частині порушень, вказаних в п.2 та п.3 акту інспекційного відвідування, позивач не заперечувала.
Щодо Припису про усунення виявлених порушень №ЛВ3116/451/АВ/П від 29.11.2018 року, позивач зауважила, що нею було виконано вимоги зазначені в ньому 06.12.2018 року шляхом надсилання повідомлення про виконання припису та доданих до повідомлення матеріалів.
Також позивач зазначає, що її не було повідомлено про розгляд постанови про накладення штрафу 11.12.2018 року, через що нею не було реалізовано права на захист своїх законних прав та інтересів. Стверджує, що оскаржувана Постанова винесена з порушенням Постанови Кабінету Міністрів України № 509 17.07.2013 року «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», оскільки письмового повідомлення про розгляд справи не отримувала, про прийняття та зміст рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу не була обізнана.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.002007 позовні вимоги задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим через допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що зазначені особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконували трудову функцію, позивач був повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу у відповідності до вимог чинного законодавства. Апелянт зазначає, що позивач за 5 днів до розгляду справи про знав про те, що визначено дату розгляду справи про накладення штрафних санкцій.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.002007 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі частково, суд першої інстанції виходив з того, що рекомендованим листом Головним управлінням Держпраці у Львівській області надіслано позивачу виклик на розгляд справи на його юридичну адресу, що підтверджується квитанцією поштового відправлення.
Проте, належним доказом є поштове повідомлення про вручення, що повернулося на адресу відповідача із відміткою про його отримання, в той же час докази отримання такого повідомлення позивачем у матеріалах справи відсутні.
Тобто, лист із викликом про розгляд справи скеровано позивачу завчасно до дати розгляду, а інформація про отримання виклику уповноваженим представником позивача або самим позивачем відсутня. Обставин, які б свідчили про ухилення від отримання повідомлення ФОП ОСОБА_1 судом не встановлено.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Головним управлінням Держпраці у Львівській області видано наказ від 19.11.2018 № 2763-П на проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником, тривалість робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків у ФОП ОСОБА_1 : юридична адреса: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 адреса: АДРЕСА_1 (кіоск).
19.11.2018 Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі наказу від 19.11.2018 №2763-П видано направлення №2567 для проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 в період з 20.11.2018 по 21.11.2018.
21.11.2018 відповідач склав акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ3116/451/АВ, в якому зафіксовані порушення:
- пункт 1 (ч. 1, ч. 3. ст. 24 КЗпП України, Постанова КМУ №413): «З метою проведення інспекційного відвідування 20.11.2018 р. здійснено вихід за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (кіоск з випічкою), у ході якого встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій, а саме продаж кондитерських виробів, знаходилось два працівники - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Головним державним інспектором здійснено відеозйомку вказаних працівників на їх робочих місцях при виконанні ними трудової функції - продажу кондитерських виробів.
20.11.2018 року працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали письмові пояснення з приводу їх працевлаштування у ФОП ОСОБА_1 .
З пояснення ОСОБА_4 , наданих головному державному інспектору встановлено, що вона «стажується в ФОП ОСОБА_1 посаді кухаря з 20.11.2018 р.»; з пояснення ОСОБА_3 встановлено, що вона «працює в магазині на УПА,76 у ОСОБА_5 на підміні по трудовій угоді».
Довіреною особою (довіреність від 19.11.2018 року) ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , у ході інспекційного відвідування надано договір підряду № б/н від 30.10.2018 року, укладений між ФО-П ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_4 (Виконавець). Предметом даного договору є кількісний результат дій Виконавця, а саме отримання інформації не менше як від 250 осіб.
Згідно п.2.2 зазначеного договору «Виконавець зобов'язується виконати роботи по вивченню кон'юктури ринку, з метою аналізу ситуації на ринку та її прогнозування у сфері реалізації хлібобулочних, кондитерських виробів та інших продовольчих товарів».
Також, представником ФОП Ложкіної ОСОБА_7 .Ю ОСОБА_8 , Васьком ОСОБА_9 , у ході інспекційного відвідування надано договір підряду № б/н від 01.11.2018 року, укладений між ФО-П ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець). Предметом даного договору є кількісний результат дій Виконавця, а саме отримання інформації не менше як від 250 осіб.
Згідно п.2.2 зазначеного договору «Виконавець зобов'язується виконати роботи по вивченню кон'юктури ринку, з метою аналізу ситуації на ринку та її прогнозування у сфері реалізації хлібобулочних, кондитерських виробів та інших продовольчих товарів».
Однак, вказаними договорами не передбачено та не врегульовано обов'язків Виконавців щодо здійснення продажу кондитерських виробів у магазині, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, в порушення вимог ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом, розпорядженням власника та уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з забезпечення формування та реалізації державної політики адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України»;
-пункт 2 (ч.4 ст.79 КЗпП України): «Черговість надання відпусток визначена графіком, затвердженим власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), але не доведений до відома всіх працівників. Станом на день проведення інспекційного відвідування (21.11.2018 року), не надано підтверджуючих документів, які б свідчили про ознайомлення з графіком щорічних відпусток працівниками підприємця»;
-пункт 3 (ч.4 статті 96 КЗпП та ч.4 статті 6 ЗУ «Про оплату праці»): «Тарифна сітка Підприємця сформована без урахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень, розмірів тарифних ставок (посадових окладів), а саме: згідно штатного розкладу введеного в дію з листопада 2018 року у адміністратора, бухгалтера та продавця посадовий оклад встановлено в однаковому розмірі - 3800 грн.».
Акт інспекційного відвідування №ЛВ3116/451/АВ від 21.11.2018 року супровідним листом №11473/4/04.3-09 від 22.11.2018 року скеровано на адресу позивача. Зазначений акт підписано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 28.11.2018 року. Також позивач засвідчила своїм підписом отримання примірника акту на 11 аркушах.
Не погоджуючись з актом інспекційного відвідування позивачем 30.11.2018 року було направлено поштовим відправленням зауваження до акту.
29.11.2018 року відповідач виніс припис про усунення виявлених порушень №ЛВ3116/451/АВ/П, який також підписано фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 30.11.2018, та отримано примірник, що підтверджується підписом позивача.
Згодом, 06.12.2018 року на адресу відповідача направлено повідомлення про виконання припису і усунення виявлених порушень № ЛВ3116/451/АВ/П від 29.11.2018 року позивача, до якого долучено документи, які свідчать про виконання вимог припису у повному обсязі.
05.12.2018 на адресу позивача відповідач направив виклик на розгляд справи про накладення штрафу.
11.12.2018 Головним управлінням Держпраці у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3116/451/АВ/ФС у розмірі 223380 грн.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 4 статті 2 вищезгаданого Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (п.8 Порядку №295).
Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування (п.11 Порядку №295).
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування (пункти 19, 20 Порядку №295).
Припис є обов'язковим для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування (пункти 23, 24 Порядку №295).
Пунктами 27-29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України. Так, частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Тобто, забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника, а підприємство (чи ФОП) щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Матеріалами справи підтверджується, що під час проведення інспекційного відвідування відповідач встановив порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України про працю, що описані в Акті від 21.11.2018 року. Зокрема, встановлено, що на робочому місці знаходились працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Головним державним інспектором здійснено відеозйомку вказаних працівників на їх робочих місцях при виконанні ними трудової функції - продажу кондитерських виробів.
Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно - правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Згідно з п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов'язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 223 380 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Виходячи з цього, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що неотримання виклику на розгляд справи про накладення штрафних санкцій не залежить від відправника та не може свідчити про протиправність оскаржуваного рішення.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
З огляду на це, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
В матеріалах справи не містить доказів завчасного інформування позивача про дату розгляду справи. Незважаючи на передбачену законодавством множинність способів повідомлення, уповноважена особа не виконала свого обов'язку щодо з'ясування чи повідомлена особа про розгляд справи.
Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
З'ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується Відповідачем, позивач не намагалася уникнути участі в розгляді питання про накладення штрафних санкції. Позивачеві стало відомо про винесену Постанову 15.03.2019 року під час спроби здійснити операції з рахунками, на які був накладений арешт.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п'ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 червня 2019 року у справі №813/3415/18.
Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
Якщо особа з'явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п'ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
За обставинами цієї справи, лист від 04.12.18 року про розгляд справи про накладення штрафу було скеровано Позивачу 05.12.2018 року, проте відповідачем не надано доказів повернення повідомлення про вручення з підписом особи про отримання листа.
Станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, поштове відправлення за № 7900821327667 (яким, зі слів відповідача, було надіслано виклик) не зареєстроване в системі Укрпошти.
З огляду на це колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що позивачем отримано даний виклик.
Колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, також не знаходить свого підтвердження порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.002007 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Я. С. Попко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 13.11.2019 року