Справа № 725/5741/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Стоцька Л.А.
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Боровицького О. А. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 жовтня 2019 року (проголошено в м. Чернівці 16.10.2019) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання громадянина в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2019 року Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області звернулося до Першотравневого районного суду міста Чернівці із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило продовжити строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул.Лісна, 5 с.Розсудів Ріпкинського району Чергнігівської області), терміном на шість місяців до 22 квітня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Відповідно до рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час розгляду справи позивачем не отримано з Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш, Посольства Народної Республіки Бангладеш інформації чи документів, необхідних для ідентифікації відповідача, а також враховуючи те, що відповідач відмовляється співпрацювати з представниками міграційної служби щодо встановлення його особи, то наявні підстави для продовження строку затримання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, повноважних представників в судове засідання не направили.
З огляду на викладене, протокольною ухвалою колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Так, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 23.10.2018 року задоволено позовні вимоги УДМС України в Чернівецькій області щодо примусового видворення та затримання громадянина Народної республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.
З метою ідентифікації відповідача його було затримано з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України терміном до шести місяців.
Крім цього, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 квітня 2019 року у справі №725/2341/19 задоволено позовні вимоги УДМС України в Чернівецькій області про продовження строку затримання відповідача терміном на 6 місяців, починаючи з 23 квітня 2019 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 квітня 2019 року у справі №725/2341/19 без змін.
З метою виконання рішення суду позивач неодноразово звертався до Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш в Україні, Посольства Народної Республіки Бангладеш у Москві з листами про надання допомоги щодо ідентифікації відповідача та оформлення йому документів на повернення до країни походження (а.с. 18, 20, 22). Направлення вищевказаних листів підтверджується наявними у справі копіями квитанцій (а.с. 19, 21,23).
Однак, жодної інформації з Посольства та Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш щодо сприяння в поверненні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до країни походження не надходило.
В зв'язку з відсутністю інформації з Посольства та Консульської установи та з метою сприяння у налагодженні контакту з уповноваженими особами Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області звернулося до Державної міграційної служби України.
Листом від 15.07.2019 Державна міграційна служба в Україні повідомила позивача, що з Посольства Народної Республіки Бангладеш у Республіці Польща (м.Варшава) не надходила інформація про ідентифікацію та документування відповідача.
Крім того, із наданих до позовної заяви відповідей т.в.о. директора Чернігівського ПТПІ від 04.09.2019 вбачається, що ОСОБА_2 відмовлявся заповнювати анкету для виготовлення йому довідки (свідоцтва) на повернення в країну походження та можливості його примусового видворення з України.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Мотивувальна частина
Позиція Сьомого апеляційного адміністративного суду
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.
Як передбачено ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до ч. 1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Згідно з ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Положеннями ч.ч. 12 та 13 вищевказаної статті передбачено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічні положення визначено також пунктом 6 Розділу ІІІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012р. №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150).
Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено Розділом VI Інструкції №353/271/150, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Щодо доводів апелянта про відсутності правових підстав для продовження строку його затримання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Матеріали справи містять копії листів позиача до Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш в Україні, Посольства Народної Республіки Бангладеш у Москві про надання допомоги щодо ідентифікації відповідача та оформлення йому документів на повернення до країни походження, відповіді на які не надходили до позивача.
Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують дотримання позивачем вимог п. 1 Інструкції №353/271/150.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у відповідача відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно з ч.8 ст.26 та ч.1 ст.31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" забороняють примусове видворення за межі України (Відповідач не перебуває у процедурі визнання біженцем та особами, які потребують додаткового захисту; не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; в країні громадянської належності їх життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; не загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем вживалися заходи для ідентифікації відповідача з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію), а не надання оригіналів документів, з огляду на умови, передбачені ч. 13 ст. 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати відповідача, забезпечити його примусове видворення чи реадмісію у строк затримання, встановлений рішенням суду першої інстанції, є обґрунтованою підставою для продовження строку затримання відповідача.
Щодо доводів апелянта про наявність співпраці з боку відповідача під час процедури його ідентифікації з позивачем, що виключає можливість продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та подальшого видворення, то колегія суддів зазначає, що в межах розгляду даної справи фактично має місце лише усне повідомлення відповідачем його ідентифікаційних даних та даних щодо країни походження, що не вказує на наявність обставин, що беззаперечно підтверджують факти належної співпраці відповідача з позивачем, оскільки повідомлені відповідачем дані не підтверджені жодними доказами. При цьому, відповідач відмовився від проведення анкетування для виготовлення відповідних довідок на повернення до країни походження.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо наявності співпраці з позивачем з боку відповідача під час процедури його ідентифікації не підтвердженні жодними доказами по справі.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.113 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Чахал проти Великобританії" (заява № 22414/93) будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п. 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.
Європейський Суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції" (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.
Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження строку затримання відповідача, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Боровицький О. А. Сушко О.О.