Справа № 240/7759/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна
Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року (місце ухвалення рішення - м.Житомир, повний текст складено 23.08.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації за невикористане речове майно;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу нараховану грошову компенсацію замість речового майна, що підлягають видачі згідно норм забезпечення за час військової служби, у сумі 36671,65 грн, згідно довідки №134 від 28.09.2018.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді командира взводу 2 реактивного артилерійського взводу 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 . З 01.07.2017 був звільнений з військової служби. При звільненні з військової служби відповідачем не було виплачено йому грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі на підставі довідки №134 від 28.09.2018.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховану грошову компенсацію замість речового майна за нормами забезпечення в сумі 36671,65 грн, згідно довідки №134 від 28.09.2018.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач з рапортом (заявою) про виплату йому грошової компенсації за неотримане належне йому речове майно не звертався, не заперечував щодо виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку, що дає підстави вважати, що він фактично погодився на проведення неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1 від 30.06.2017 позивача звільнено у запас відповідно до пункту "а" частини шостої статті 26 з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.10).
Згідно витягу з наказу від 27.07.2018 року за № 171 вислуга років у Збройних Силах становить 14 календарних років. У відповідності до наказу про звільнення позивачу виплачена премія, щомісячна надбавка за виконання особливо важливих завдань, щомісячна додаткова винагорода, винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях, одноразова грошова допомога.
При звільненні ОСОБА_1 не виплачено грошову компенсацію вартості речового майна, що підлягає видачі у розмірі, визначеному ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та нормами постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016.
16.01.2019 позивач звернувся із заявою на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з проханням внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1 від 30.06.2017 щодо виплати йому компенсації за речове майно в сумі 36671,65 грн та провести в повному обсязі виплату нарахованої грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення під час військової служби, згідно довідки-розрахунку № 134 від 28 вересня 2018 року (а.с.11-12).
Згідно довідки № 134 від 28.09.2018 вартість речового майна, що належить до видачі при звільненні в запас військовослужбовця прапорщика ОСОБА_1 становить 36671,65 грн (а.с.18).
Листами від 29.01.2019 №717 та від 26.04.2019 №2585 надано відповіді на звернення позивача, в яких повідомлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Однак, позивачем не було надано рапорт на виплату грошової компенсації замість речового майна у натуральному вигляді. Вказано, що командир військової частини (розпорядник бюджетних коштів) не має права брати зобов'язання та здійснювати платежі за минулі бюджетні періоди (а.с.14-17).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як військовослужбовець, звільнений з військової служби, на час підписання наказу про звільнення, мав право на грошову компенсацію вартості речового майна, яку він не отримав у період проходження військової служби, а відповідач відмовив у виплаті компенсації, що свідчить про вчинення ним протиправних дій.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Військовослужбовці користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).
Частиною першої статті 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, зокрема, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 9-1 зазначеного Закону порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок №178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що позивач зі списків особового складу військової частини виключений 30.06.2017. З позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно, що сторонами не заперечується.
Посилання в/ч НОМЕР_1 на те, що під час проходження служби позивач не звертався з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, а тому відсутні підстави для виплати вказаної компенсації, колегія суддів оцінюється критично.
Як підтверджується матеріалами справи, позивача 16.01.2019 (а.с.11-12) звернувся до відповідача із заявою про отримання компенсації речового майна.
Зі змісту довідки про вартість речового майна, що належить ОСОБА_1 до видачі від 28.09.2018 №134 встановлено, що сума грошової компенсації за таке майно становить 36671,65 грн (а.с.18).
Таким чином позивачем виконано вимоги пункту 4 Порядку №178 щодо подачі відповідної заяви на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та довідки про його вартість, відтак у відповідача не було правових підстав для відмови у виплаті такої компенсації.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши статті 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку №178, свідчить, що військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Крім того, у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування" не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має законне право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна при звільненні з військової служби, оскільки така вимога відповідає нормам встановленим пунктами 2 та 3 Порядку №178 і він подав за місцем військової служби відповідну заяву, що передбачена пунктом 4 вказаного Порядку.
Отже, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 листопада 2019 року.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.