Справа № 640/1369/19 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
12 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування постанов, -
Міністерство внутрішніх справ України звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявського О.А. щодо винесення постанови від 26.12.2018 про закінчення виконавчого провадження № 56360340 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
- скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявського О.А. від 26.12.2018 про закінчення виконавчого провадження № 56360340, винесеного на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Валявського О.А. прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 56360340 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2017 Соснівським районним судом м. Черкаси у справі № 712/6015/17 було видано виконавчий лист про зобов'язання МВС України прийняти: рішення (висновок) за заявою ОСОБА_1 від 09.03.2017 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 850 від 21.10.2015.
10.05.2018 за заявою стягувача Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ було відкрито виконавче провадження № 56360340 з виконання зазначеного виконавчого листа № 712/6015/17.
26.12.2018 відповідач, керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з невиконанням боржником рішення, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивач вважає постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2018 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивачем не було доведено фактичного виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.06.2017 в спосіб зазначений у виконавчому листі № 712/6015/17 від 30.11.2017, то дії відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 56360340 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» є правомірними та оскаржувана постанова скасуванню не підлягає.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII), Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частина 1 статті 1 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до п. 5 та 6 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
За приписами ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та копій матеріалів з ВП № 56360340, наданих позивачем, виконавчим листом № 712/6015/17 було встановлено спосіб виконання рішення суду, а саме - зобов'язати МВС України прийняти рішення (висновок) за заявою ОСОБА_1 від 09.03.2017 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 850 від 21.10.2015.
Позивачем до матеріалів справи було подано копію висновку від 22.12.2017, на який він посилався, як доказ виконання ним судового рішення в повному обсязі, в добровільному порядку та, як підставу для визнання відповідних дій та рішення відповідача протиправними.
Вказаний висновок МВС України надсилався на адресу відповідача листом від 26.07.2018 № 15/2-2790 та листом від 28.09.2018 № 12/6-4625.
Дослідивши зміст зазначеного доказу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що він стосується результатів розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.03.2017 щодо виплати одноразової грошової допомоги. Тобто, його складено МВС України на виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.05.2017 № 712/6015/17.
Водночас, такий висновок містить в собі рішення про направлення заяви ОСОБА_1 до управління поліції охорони в Черкаській області Національної поліції України для здійснення виплати одноразової грошової допомоги йому, як колишньому працівнику міліції охорони, з дотриманням вимог пункту 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1993 № 615, - за рахунок коштів, що надходять від виконання договорів.
Однак, жодних висновків/рішень про необхідність виплати МВС України одноразової грошової допомоги за заявою ОСОБА_1 від 09.03.2017 відповідно до постанови КМ України № 850 від 21.10.2018 такий доказ не містить.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.06.2017 в спосіб зазначений у виконавчому листі № 712/6015/17 від 30.11.2017 виконано не було, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до приписів ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України МВС України, як сторона виконавчого провадження, мало право звернутися до суду, який видав виконавчий документ із заявою про роз'яснення змісту виконавчого документу або судового рішення.
Однак, МВС України таким своїм правом не скористалося, а виконало рішення суду на власний розсуд, що суперечить його змісту.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стосовно посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.