Справа № 522/12833/19
Провадження № 2/522/6766/19
06 листопада 2019 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Грищук В.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договору міни дійсним,
Позивачі звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договору міни дійсним.
Свої вимоги позивачі мотивують тим, що з 1994 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 проживають в квартирі АДРЕСА_1 та є її власниками. Квартира належить позивачам на підставі договору міни, який було укладено на Одеській товарній біржі. У зв'язку з відсутністю необхідності договір не був посвідчений нотаріально, що на разі перешкоджає позивачам у розпорядженні їх майном.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2019 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду в поряду загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.09.2019 року.
Протокольною ухвалою суду від 16.09.2019 року було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 06.11.2019 року.
У судове засідання 16.11.2019 учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивачів надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26 травня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 з іншої сторони, було укладено договір №3011 міни нерухомого майна, а саме за яким ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 та та ОСОБА_4 в свою чергу отримали квартиру АДРЕСА_2 . Договір було на Одеській товарній біржі.
Згідно листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №4404/10/184-36 від 05.07.2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) від 15.07.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в квартирі АДРЕСА_1 .
Між тим, такий договір сторонами нотаріально посвідчений не був, оскільки, по-перше, чинним законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору, а, по-друге, договором було встановлено, що договір нотаріальному посвідченню не підлягає.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про товарну біржу", діяльність товарної біржі здійснюється у відповідності з цим Законом та діючим законодавством України, статутом біржі, правилами біржової торгівлі.
Розділом 4 Закону України "Про товарну біржу" визначені основні принципи правил ведення біржової торгівлі та здійснення біржових операцій, якими, зокрема, встановлено, що біржовою операцією вважається тільки та угода, яка відповідає сукупності умов, які передбачені ч. 1 ст. 15 Закону, а саме: якщо вона представляє собою купівлю-продажу, поставку, обмін товару, що допущені до обміну на товарній біржі; якщо її учасники ї членами товарної біржі; якщо угода надана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (частини 2, 4 статті 15 Закону України "Про товарну біржу").
Отже, при укладенні договору міни нерухомого майна від 26.05.1994 року за №3011 сторонами були дотримані всі умови, яких необхідно дотримуватися при укладенні договорів на товарній біржі, у відповідності до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу".
За твердженням позивачів сторонами було виконано умови договору міни нерухомого майна від 26.05.1994 в повному обсязі.
Між тим, на даний час позивачі не мають можливості розпоряджатися квартирою, оскільки чинне законодавство передбачає нотаріальне посвідчення договорів, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з відповідним позовом.
Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в травні 1994 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
У відповідності з ст. 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.
Згідно ст. 242 ЦК УРСР до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.
Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.
За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов'язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з'ясувати чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні 26.05.1994 року Договору міни нерухомого майна досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору.
На підставі викладеного, суд вважає, що вищевказаний договір міни, укладений на Одеській товарній біржі, слід визнати дійсним у відповідності ст. 220 ЦК України.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ст. ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).
За таких обставин, враховуючи обґрунтованість позовних, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 60, 81, 89, ч. 3 ст. 200, 206, 258-259, 263-265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договору міни дійсним - задовольнити.
Визнати дійсним договір №3011 міни нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , укладений 25 травня 1994 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 з іншої сторони.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 13.11.2019 року.
Суддя: В.Я. Бондар