справа №1.380.2019.005877
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 листопада 2019 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Брильовський Р.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської міської ради, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення житлом ОСОБА_1 ;
зобов'язати Львівську міську раду забезпечити житлом ОСОБА_1 .
Дослідивши зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за даним адміністративним позовом, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1, абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як слідує з матеріалів позову, предметом спору у даній справі є поновлення порушеного права на отримання, на думку позивача, належного йому житла, як внутрішньо переміщеній особі. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин та стосується захисту його приватних інтересів.
Таким чином, оспорювання правомірності бездіяльності відповідача щодо не забезпечення позивача житлом та зобов'язання забезпечити його житлом має вирішуватися не у порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16.
Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Оскільки вказані питання регламентуються Цивільним процесуальним кодексом України, а спірні правовідносини не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, зазначене унеможливлює розгляд цієї справи за правилами КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що спір, з приводу якого позивач звернувся до суду, є цивільно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, а відтак, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутися до місцевого суду з відповідним позовом в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись ст.ст. 19, 170, 171, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Р.М. Брильовський