справа №1.380.2019.004272
12 листопада 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретар судових засідань Жовковська Ю.В.
розглянувши у письмовому провадженні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року за №Ф-5175-54.
Аргументами позовних вимог є те, що позивач 22.03.2012 року подав Державному реєстратору Миколаївської районної державної адміністрації заяву про припинення підприємницької діяльності. Записів про нього як фізичну особу - підприємця у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не знайдено, що підтверджуються відповідним Витягом. Разом з тим, жодних перевірок відносно позивача не проводились, крім того оскаржувані вимозі не зазначено обставин щодо наявності акта перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не подання позивачем звітів про сплату такого податку, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки. Таки чином, на думку позивача, оформлення вимоги з відображенням у ній окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а тому не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
Відповідач у відзиві на позов вказує на те, що про включення відомостей по позивачу як про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань нічого не знайдено у зв'язку з тим, що фізичною особою-підприємцем не подано відповідну заяву до державного реєстратора про включення його як фізичної особи - підприємця в Єдиний державний реєстр. На дату формування вимоги від 14.02.2019 року за №Ф-5175-54 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував у стані припинення чи ліквідації. Згідно з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2019 року заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 18276 грн. 72 коп. Відтак, на думку відповідача, Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року за №Ф-5175-54 на суму 18 276 грн. 72 коп. сформовано відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Крім цього, продовжує відповідач, необхідно звернути увагу на той факт, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у платника пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону. Таки чином, відповідач вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) виставлена позивачу правомірно та у відповідності до положень чинного законодавства.
Ухвалою суду від 11.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 05.11.2019 року, занесеною у протокол судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.
Судом, у відповідності до ст.52 КАС України, допущено заміну відповідача на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив такі обставини.
Головним управлінням ДФС у Львівській області ОСОБА_2 В ОСОБА_3 . виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року за №Ф-5175-54 відповідно до якої загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31.01.2019 року становить 18276 грн. 72 коп., в тому числі недоїмка - 18276 грн. 72 коп., штрафи - 0 грн. 00 коп., пеня - 0 грн. 00 коп.
В подальшому дана вимога про сплату боргу (недоїмки) була передана на виконання до органів державної виконавчої служби.
Не погодившись з наведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.
Змістом спірних правовідносин є дотримання порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.08.2010 року за №2464 (надалі - Закон України № 2464).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України №2464, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
За приписами ст.4 Закону України №2464, платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) є, зокрема, фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону України № 2464).
У відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з ч.12 ст.9 Закону України № 2464, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави суду дійти висновку, що недоїмкою по єдиному соціальному внеску є не лише своєчасно несплачена самостійно визначена платником сума, але й сума єдиного внеску самостійно ненарахована платником. При цьому, у разі неотримання доходу чи нездійснення діяльності у звітному періоді, платник зобов'язаний нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску. У разі самостійного ненарахування платником належної до сплати суми єдиного внеску, недоїмкою вважається мінімально визначена законом сума.
У 2017 році мінімальний розмір страхового внеску становив 704 грн. на місяць (3200 грн. - мінімальна зарплата у 2017 році * 22% = 704 грн.), у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. - мінімальна заробітна плата у 2018 році * 22% = 819,06 грн.).
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року за №422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (надалі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення ІКП та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
Судом встановлено, що згідно з витягом з ІКП, в позивача наявна недоїмка по єдиному внеску на загальну суму 18276 грн. 72 коп., в тому числі за 2017 рік у сумі 8448 грн. 00 коп. та за 2018 рік у сумі 9828 грн. 72 коп.
Щодо твердження позивача про те, що вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд зазначає наступне.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За положеннями пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.
Отже, в інформаційній системі податкового органу було відображено мінімальну суму страхового внеску, яку зобов'язаний сплатити позивач. Тоді як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску зі суми отриманого позивачем доходу за вказаний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску.
За положеннями ст.6 Закону України № 2464, платник єдиного внеску має право безоплатно отримувати від органів доходів і зборів та Пенсійного фонду в межах їх компетенції інформацію, необхідну для виконання обов'язків, покладених на платника згідно з цим Законом, а також для підтвердження надходження до Пенсійного фонду сплачених платником сум єдиного внеску. Водночас, такий платник має обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно сформовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року за №Ф-5175-54 на суму 18 376 грн. 72 коп. відповідно до облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі Закону України № 2464 та Інструкції №449.
Суд також враховує, що право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи - підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 ст.4 Закону України № 2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, чинним законодавством не передбачено.
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску.
Щодо посилань позивача на те, що 22.03.2012 року ним було подано Державному реєстратору Миколаївської районної державної адміністрації заяву про припинення підприємницької діяльності, то суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа згідно з розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації від 30.04.2003 року за №276, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про державну реєстрацію від 30.04.2003 року.
Відповідно до ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року за №755-IV, з наступними змінами та доповненнями, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як передбачено ч.2 ст.18 даного Закону, для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.
Згідно з положень п.1 ч.4 цієї ж статті, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.
Частиною 3 ст.10 згаданого Закону встановлено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
З огляду на викладене, суд вважає, що, оскільки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутній запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 , контролюючий орган був позбавлений правових підстав вважати, що підприємницька діяльність позивача є припиненою, а тому останній правомірно продовжував здійснювати нарахування та облік єдиного внеску, який підлягає сплаті вказаним платником.
Наявна ж заява позивача від 22.03.2012 року про внесення до Єдиного державного реєстру запису про прийняте рішення щодо припинення підприємницької діяльності не може вважатись належним документом, що підтверджує факт припинення підприємницької діяльності в силу вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Додатково слід зазначити, що позивачем не доведено належними та допустити доказами обставин припинення його підприємницької діяльності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити з позивача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Я.Мартинюк