11 листопада 2019 року (о 12 год. 00 хв.)Справа № 280/4396/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Лялько Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-101548-56 на суму 23 785,08 грн.
На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначає, що протягом періоду часу з 23.06.2016 по 29.08.2019 не веде господарську діяльність як фізична особа-підприємець, а тому ГУ ДФС у Запорізькій області дійшла хибних висновків про наявність реального здійснення нею господарської діяльності та нарахування боргу (недоїмки) відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Посилається також на приписи п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2, 3 ст. 9 цього Закону, п. 4, пп. 1 п. 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, та вказує, що обчислення сум єдиного внеску здійснюється платником податку або на підставі даних річних податкових декларацій, при цьому, дані для податкових декларацій підтверджуються бухгалтерськими та іншими документами, підприємець не може брати суму доходу «зі стелі», або за результатами перевірок (коли орган ДФС перевіряє - чи правильно визначений платником дохід). Наголошує також, що строк нарахування недоїмки з ЄСВ відповідачем обчислюється станом на 31.07.2019 з 2016 року, отже вимога про сплату боргу (недоїмки) повинна була бути надіслана платнику податків (ФОП на загальній системі оподаткування) - протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла сума недоїмки, таким чином, вбачається порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час зростала, що на думку позивача свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), отже, відповідачем пропущені строки та не повідомлено позивача своєчасно про недоїмку, що призвело до її штучного нарощування. На підставі вищевикладеного, просить суд скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-101548-56.
Ухвалою судді від 16.09.2019 відкрито провадження у справи та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 10 жовтня 2019 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 04 жовтня 2019 року надав суду відзив (вх. №41335), відповідно до якого пояснює, що ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 23.06.2016, а також у той самий день була взята на облік як платник податків та як платник єдиного внеску. Зауважує, що 29.08.2019 до ЄДР внесений запис щодо рішення ФОП про припинення підприємницької діяльності позивача, а тому вважає, що з 23.06.2016 по 29.08.2019 позивач перебував на обліку у ГУ ДФС у Запорізькій області, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, отже у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач як ОСОБА_2 являвся платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Стверджує, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв'язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 09.08.2019 сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101548-56 на загальну сум 23 785,08 грн. за формою та у строки, визначені законодавством, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з ухвалою суду від 10.10.2019 вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 07 листопада 2019 року.
Учасники справи у судове засідання, призначене на 07 листопада 2019 року, не з'явились, кожен окремо звернулись до суду із заявами (вх. №45864 від 05.11.2019 та вх. №46003 від 05.11.2019) про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем 23.06.2016 за №2 101 000 0000 026981, вид діяльності: 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За даними Єдиного державного реєстру з 23.06.2016 позивач перебував на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області, Мелітопольське управління за №083216118600 як платник податків та за № НОМЕР_1 взятий на облік як платник єдиного внеску у вказаному контролюючому органі.
29 серпня 2019 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішення №21010060003026981.
За даними облікової картки платника податків станом на 31.07.2019 за позивачем обліковується недоїмка із сплати єдиного податку на суму 23 785,08 грн., у зв'язку із чим 09 серпня 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-101548-56 на вказану суму, яка останнім отримана 29 серпня 2019 року, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення.
Вважаючи прийняту відповідачем вимогу протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У свою чергу, відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Закон № 755-IV для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Як встановлено судом із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.06.2019 №1005399674, запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності до Реєстру внесений лише 29 серпня 2019 року.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).
Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Посилання позивача на те, що вона не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення та/ або не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.
Згідно частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Як уже встановлено судом, позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.
Суд не приймає також посилання позивача на перебування на загальній системі оподаткування, оскільки відповідно до інтегрованої картки платника податків, по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) відповідачем здійснювались нарахування ОСОБА_3 , як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, що саме позивачем в ході розгляду справи не спростовано.
Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, оскільки чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.
Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101548-56 від 09.08.2019 сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI). Відтак, посилання позивача на те, що вимогу про сплату боргу було сформовано за результатами проведеної перевірки, про яку його не було повідомлено, не відповідає дійсності та не підтверджується належними та допустимими доказами.
Стосовно розрахунку суми недоїмки судом встановлено наступне.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3 200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).
Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3 723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2 457,18 грн. (3 723,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.
До 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.
До 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.
До 21.01.2019 - за 4 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.
Крім того, Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4 173,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2 754,18 грн. (4 173,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2019 - за 1 квартал 2019 року - 2 754,18 грн.;
до 19.07.2019 - за 2 квартал 2019 року - 2 754,18 грн.
Як свідчать матеріали справи спірна вимога винесена позивачу за 2017 рік, 2018 рік та І-ІІ квартали 2019 року, а саме 8 448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 9 828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*12 місяців) та 5 508,36 грн. нарахування за І-ІІ квартали 2019 року (4173 грн.*22%*6 місяців).
Суд не приймає посилання позивача на невірний розрахунок відповідачем суду недоїмки, зазначений у оскаржуваній вимозі, оскільки жодних контррозрахунків позивачем суду не надано та не наведено. Жодних доказів сплати недоїмки позивачем суду також не надано.
При цьому, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, карткою особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та відповідним розрахунком єдиного соціального внеску.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не виконав обов'язок зі сплати єдиного податку, відтак, ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4365-49 від 14.02.2019.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці, що у свою чергу свідчить про правомірність прийняття відповідачем спірної податкової вимоги.
Доводи позивача про те, що відповідачем не дотримано строків направлення вимоги не є підставою для її скасування, оскільки у зв'язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати. А формування чи направлення вимоги з порушенням визначеного строку ніяким чином не зменшує та не скасовує недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка була нарахована правомірно, та не звільняє позивача від обов'язку сплати ЄСВ, адже за приписами статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак