13 листопада 2019 року
м. Черкаси
справа № 707/338/18, провадження № 22-ц/821/482/19 категорія: 304090200
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В.
секретаря: Анкудінова О.І.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень»;
представник позивача - адвокат Горобець Ірина Володимирівна;
відповідач: ОСОБА_1 ;
представник відповідача - адвокат Олененко Олександр Володимирович;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Топор Ігор Олександрович
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» - адвоката Горобець Ірини Володимирівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 серпня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту, у складі: головуючого судді Казидуб О.Г., дата складання повного тексту рішення 19 серпня 2019 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 841658056 від 25 грудня 2014 року. На підставі кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 257000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплачувати проценти (вносити плату за кредитом) частинами - на умовах, визначених п.4 та п. 5 кредитного договору і графіку платежів (який є додатком до кредитного договору).
Станом на 14 лютого 2018 року борг відповідача за кредитним договором становить 615 748, 92 грн., у тому числі:
сума неповерненого кредиту - 247 976,62 грн.;
сума невнесеної плати за кредитом (процентів) - 239 272,30 грн.;
сума пені - 128 500,00 грн.
На забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором та зобов'язань відповідача з відшкодування збитків і сплати пені, був укладений договір поруки № 841658056-П від 25.12.2014 року між позивачем і ОСОБА_2 .
Виходячи із змісту ч.1 і ч. 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, поручитель відповідає перед кредитором солідарно, у тому ж обсязі, що і боржник.
З огляду на викладене та керуючись нормами ЦК України й умовами зазначених кредитного договору і договору поруки просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за кредитним договором у розмірі 615 748,92 грн.
Покласти солідарно на відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 9236,23 грн.
У червні 2018 року позивач подав до суду доповнення до позовної заяви, вказуючи, що відповідно до п.п. 4.7 і 6 кредитного договору за рахунок наданого кредиту була отримана разова плата за кредитом у розмірі 5000 грн.
Згідно із заявою-дорученням відповідача-позичальника № б/н від 25.11.2014 року, сума у розмірі 2000 грн. була перерахована в якості страхового платежу на користь АТ «СК «ТАС». Факт зарахування зазначених коштів засвідчується листом-довідкою АТ «СК «ТАС» № 381923 від 19 червня 2018 року.
Станом на 21.06.2018 року борг відповідача за вказаним кредитним договором (солідарно із співвідповідачем за договором поруки від 25.12.2014 № 841658056-П) становить 645 858,71 грн. у тому числі: сума неповерненого кредиту - 247976,62 грн.; сума невнесеної плати/процентів (за щомісячною і річною ставками) - 269382,09 грн.; сума пені - 128500,00 грн.
Позивач остаточно просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму боргу за кредитним договором № 841658056 від 25 грудня 2014 року у розмірі 645 858,71 грн.
Вирішити питання про судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 серпня 2019 року задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЦФР» суму боргу за кредитним договором від 25 грудня 2014 року № 841558056 в сумі 214795,89 грн.
В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами укладено договір про надання кредиту, умови якого щодо погашення заборгованості за кредитом, процентами та пенею ОСОБА_1 належним чином не виконанні та станом на 21.06.2018 року заборгованість по кредитному договору становить за тілом кредиту 247976,62 грн., за річною відсотковою ставкою 66819,27 грн.
Вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до ОСОБА_1 про стягнення пені в сумі 128500 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не підлягає задоволенню в зв'язку зі спливом позовної давності.
Крім того, суд прийшов до висновку, що несправедливими є положення про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Договір поруки № 841658056-П від 25.12.2014 року укладений між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 є припиненим, оскільки ТОВ «ФК «ЦФР» пред'явило вимогу до позичальника ОСОБА_1 до закінчення дії кредитного договору № 841658056 від 25.12.2014 (25.12.2018 року), чим було збільшено обсяг відповідальності поручителя, та у відповідності до вимог закону не повідомило про це поручителя ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2019 року представник ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» - адвокат Горобець І.В., вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, подала до Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 серпня 2019 рокускасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за щомісячною платою за кредитом у розмірі 202562,82 грн. з відповідачів; вимоги позивача щодо стягнення пені за весь період дії кредитного договору у розмірі 128500,00 грн.; вимоги позивача щодо стягнення загальної суми боргу з співвідповідача.
Рішення в частині задоволення судом першої інстанції вимог позивача залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, рішення суду першої інстанції є необґрунтоване. Судом не було з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, були неправильно засновані норми матеріального права, а саме - неправильне дослідження доказів тлумачення закону.
Щодо необхідності задоволення вимоги позивача про стягнення заборгованості за щомісячною платою за кредитом у сумі 202562,82 грн., зазначає, що ТОВ «ФК «ЦФР» було надано ОСОБА_3 кредит (послугу) в повному обсязі і розмірі та на умовах, встановлених в укладеному обома сторонами кредитному договорі, а оскільки розмір щомісячної плати за кредитом, визначений у п.п. 4.8. кредитного договору оспорений відповідачем в момент укладення не був, це означає що відповідач погодився на умови такого договору та вважав таке зобов'язання прийнятним для себе та вигідним. Також про беззаперечне прийняття умов кредитного зобов'язання від 25.12.2014 року № 841658056 свідчить і факт подальшого часткового виконання позичальником своїх зобов'язань, що полягає у погашення заборгованості за кредитом.
Щодо висновку суду першої інстанції про незаконність стягнення пені/штрафів за порушення виконання умов договору у зв'язку зі спливом позовної давності. Апелянт вважає, що строк позовної давності для стягнення пені за кредитним зобов'язанням від 25.12.2014 року не пропущено, оскільки відповідно до п. 25 Загальних умов ТОВ «ФК «ЦФР» з надання фізичним особам кредитів, які відповідно до п.3 кредитного договору від 25.12.2014, входять до складу умов такого кредитного договору, сторони досягли згоди про те, що позовна давність за застереження до кредитного договору є договором про збільшення строку позовної давності.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо нібито збільшення відповідальності поручителя, у зв'язку з достроковим поверненням частини кредиту, яка залишилась та сплати процентів по такому зобов'язанню, не відповідає дійсності, оскільки зміна умов основного зобов'язання, унаслідок якої обсяг відповідальності для поручителя нібито збільшився, не відбулася, тому окрема згода поручителя не вимагається і дострокове звернення кредитора за захистом свого права не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Відзиви на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Топора І.О., останній вказав, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними й такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов від ОСОБА_4 І ОСОБА_5 А ОСОБА_5 , вказано, що остання заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі. Вважає, вимоги необґрунтовані. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність. Тобто в частині стягнення пені в розмірі 128500,00 грн. вимоги є такими що не підлягають стягненню, оскільки останнє нарахування пені було проведено 20.01.2017 року, а позовна заява про стягнення заборгованості датована 14 лютого 2018 року.
Крім того, позивач нараховував, а відповідач сплатив комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням ч. 1 ст. ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Придніпровський районний суд вірно прийшов до висновку, що ТОВ «ФК «ЦФР» в п.п. 4.8 Кредитного договору № 841658056 від 25.12.2014 було незаконно встановлено плату за кредитом в розмірі 1,99 % від суми кредиту, що становить 5114,30 грн., оскільки це є плата за обслуговування кредиту. А тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за щомісячною платою за кредитом в сумі 202562,82 грн. не підлягають задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
25 грудня 2014 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 841658056, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 257000 грн. зі сплатою річної відсоткової ставки за кредитом 9,99 % .
Строк на який надається кредит - 48 місяців.
Умовами кредитного договору також передбачено щомісячну плату за кредитом в розмірі 1,99 % від суми кредиту, що становить 5114,30 грн.
За несвоєчасне повернення кредиту передбачено сплату пені в розмірі 0,3 % від суми прострочення за кожний день прострочення.
З моменту отримання кредиту відповідач допускала порушення умов повернення грошових коштів, оскільки не здійснювала платежів відповідно до графіку погашення передбачених договором та достатніх для погашення її договірних зобов'язань з оплати кредиту та процентів за його користування.
Відповідно до довідки розрахунку заборгованості станом на 21 червня 2018 року внаслідок порушення відповідачем ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань за кредитним договором № 841658056 від 25.12.2014 року та несвоєчасно сплатою належних платежів, утворилася заборгованість, яка складається з наступних сум:
-заборгованість за тілом кредиту 247976,62 грн.;
-заборгованість за річною відсотковою ставкою - 66819,27 грн.;
-заборгованості за щомісячною платою за кредитом -202562,82 грн.;
-сума пені - 128500 грн.
На забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 841658056 від 25.12.2014 року між ТОВ «ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 841658056-П від 25.12.2014 року, відповідно до умов якого останній поручається перед кредитором боржника за виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором, укладеним з кредитором (а.с. 11, т. 1).
1.Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Розмір заборгованості станом на 21 червня 2018 року, відповідно до розрахунку наданого Банком (а.с. 108, т. 1), становить борг за тілом кредиту - 247 976, 62 грн.; за річними відсотками - 66819,27 грн.
Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладено договір про надання кредиту, умови якого щодо погашення заборгованості ОСОБА_1 належним чином не виконаннала та станом на 21.06.2018 року борг по кредитному договору № 841658056 від 25.12.2014 року становить за тілом кредиту 247976,62 грн., за річною відсотковою ставкою 66819, 27 грн.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача тіла кредиту та річної відсоткової ставки.
Що стосується вимог позивача про стягнення пені/штрафів за порушення умов договору в сумі 128500,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався про порушення права.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненнями кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Відповідно до виписки нарахування та списання пені та неустойки за період з 25.12.2014 року по 08.02.2018 року, останнє нарахування пені було проведено 26.01.2017 року в розмірі 128500,00 грн. (а.с. 17, т. 1).
Отже, вимоги в частині стягнення пені в розмірі 128500,00 грн. є такими, що не підлягають стягненню, оскільки останнє нарахування пені було проведено 26.01.2017 року, а позовна заява про стягнення заборгованості датована 14 лютого 2018 року. Тобто після спливу 12 місяців з моменту здійснення останнього нарахування суми пені, що підлягає до стягнення за порушення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що вимоги ТОВ «ФК «ЦФР» до ОСОБА_1 про стягнення пені в сумі 128500,00 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не підлягає задоволенню в зв'язку зі спливом позовної давності.
Що стосується вимоги про стягнення заборгованості за щомісячною платою за кредитом в сумі 202562,80 грн., колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що відповідно до кредитного договору № 841658056 від 25.12.2014 року укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 , позичальнику було надано кредитні кошти на споживчі цілі (а.с. 9, т. 1).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до п. 4.8 кредитного договору № 841658056 від 25.12.2014 року щомісячна плата за кредитом становить 1,99% від суми кредиту, що становить 5114,30 грн.
Як вбачається з матеріалів, в розрахунку суми боргу за кредитним договором вказано, що заборгованість за щомісячною платою за кредитом становить 202562,82 грн. (а.с. 108, т. 1).
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкладення згоди на кредитного договору тощо).
Отже, обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії. Банк встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому позивач нарахував, а відповідач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.
Таким чином, несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 666/4957/15-ц від 20.02.2019 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» в п. 4.8 кредитного договору № 8416558056 від 25.12.2014 року було незаконно встановлено плату за кредитом в розмірі 1.99 % від суми кредиту, що становить 5114,30 грн., оскільки це є плата за обслуговування кредиту, а тому дана вимога не підлягає до задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 841658056 від 25.12.2014 року між ТОВ «ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 841658056-П від 25.12.2014 року, відповідно до умов якого останній поручається перед кредитором боржника за виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором, укладеним з кредитором (а.с. 11, т. 1).
Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року.
У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором, повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Враховуючи наведене, строк пред'явлення вимоги до поручителя обраховується окремо за кожним щомісячним платежем, а відтак стягнення кредитної заборгованості з поручителів має відбуватись у межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов'язання.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Договір поруки № 841658056-П від 25.12.2014 року укладений між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 є припиненим, оскільки ТОВ «ФК «ЦФР» пред'явило вимогу до позичальника ОСОБА_1 до закінчення дії кредитного договору № 841658056 від 25.12.2014 (25.12.2018 року), чим було збільшено обсяг відповідальності поручителя, та у відповідності до вимог закону не повідомило про це поручителя ОСОБА_2 .
Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 серпня 2019 року, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» - адвоката Горобець Ірини Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 серпня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді