Справа № 755/9959/19
"13" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський районний відділ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення суми інфляційних втрат та 3 відсотків річних за невиконання вироку суду за період з 01 квітня 2016 року по 11 червня 2019 року,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних збитків за період з 01.04.2016 року по 11.06.2019 року у зв'язку з невиконанням вироку суду в частині задоволення цивільного позову про стягнення у сумі 6 041,69 грн та 3% річних за період з 01.04.2016 року по 11.06.2019 року у сумі 1 499,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 грудня 2013 року вироком Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Цим же вироком стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 061,99 грн відшкодування матеріальних збитків та 25 000,00 грн у відшкодування моральних збитків, а всього стягнути 30 061,99 грн. На підставі ст. 75, 76 Кримінального кодексу України відповідача звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі, якщо вона протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 24.02.2016 року арештовано майно боржника та заборонено його відчуження. 22.09.2017 року державним виконавцем у відповідності до вимог ст. ст. 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про стягнення на заробітну плату відповідача, копії яких направлено бухгалтеру ТзОВ «Жасмін Лінджері» до виконання». За період з 01.04.2016 року по 11.06.2019 року в добровільному порядку відповідачем сплачено в рахунок погашення стягнутих за вироком суду суму 14 413,77 грн. 22.08.2019 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати у зв'язку з невиконанням вироку суду в частині задоволення цивільного позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди за період з 26.12.2013 року по 01.04.2016 року в сумі 24 815,14 грн та 3% річних за період з 26.12.2013 року по 01.04.2016 року в сумі 2043 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський районний відділ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання вироку суду задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 549 грн 3% річних та 1 330,35 грн інфляційних втрат, а всього 1 879,35 грн. Проте, на сьогоднішній день відповідачем рішення суду в повному обсязі не виконується. Втрати від інфляції за час невиконання рішення Деснянського районного суду м. Києва, тобто за період з 01.04.2016 року по 11.06.2019 року становить 6 041,69 грн.
04 липня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем не було отримано, а конверт разом з даними документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання», при цьому відповідач повідомлявся судом про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання останнього та шляхом опублікування оголошення про розгляду справи на сайті Дніпровського районного суду м. Києва. Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 30 вересня 2019 року, про що свідчить розписка про отримання ухвали суду. Третя особа ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримала 22 липня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідачем до суду відзиву на позовну заяву подано не було, позивачем додаткових пояснень також до суду подано не було, третьою особою заяв по суті справи не подано.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання, з урахуванням ст.ст. 75, 76 КК України, у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Цим же вироком стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 061,99 грн. відшкодування матеріальних збитків та 25 000,00 грн. у відшкодування моральних збитків, а всього стягнуто 30 061,99 грн.
17 січня 2019 року Дніпровським районним судом винесено рішення по справі № 755/12661/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський районний відділ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання вироку суду, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 549 грн. 3 % річних та 1330 грн. 35 коп. інфляційних витрат, а всього 1879 грн. 35 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається зі змісту рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року, постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Клименко Р.В. від 30 квітня 2014 року арештовано майно боржника ОСОБА_2 та заборонено його відчуження.
29 липня 2015 року державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Торбинською О.М. винесено постанову про доручення виконавчих дій, якою доручено державному виконавцю відділу ДВС Бахмацького РУЮ проведення перевірки щодо наявності нерухомого та рухомого майна боржника, у разі виявлення майна боржника ОСОБА_2 здійснити його опис та арешт.
02 лютого 2016 року державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Торбинською О.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Відповідно до довідки, виданої ТзОВ «Жасмін Лінжері» від 21 грудня 2018 року, в період з листопада 2017 року по листопад 2018 року включно здійснювалися відрахування за постановою від 22 вересня 2017 року ВП № 50287211, виданою за виконавчим документом, від 26 грудня 2013 року.
Крім того, відповідач частково здійснювала погашення заборгованості за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року, що підтверджується копіями квитанцій, наданими нею.
Як зазначає позивач у позовній заяві, за період з 01.04.2016 року по 11.06.2019 року відповідачем сплачено в рахунок погашення стягнутих за вироком суду сум 14413,77 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахована позивачем сума боргу по невиконанню вироку суду становить 12135,00 грн.
Згідно з виписок по надходженню по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам ОСОБА_1 за період з 26.03.2017 року по 18.06.2019 року та з 01.01.2020 року по 15.04.2019 року, в порядку виконання вироку Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано від ОСОБА_2 , ТзОВ «Жасмін Лінджері» та Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві 26530,83 грн.
Таким чином, станом на червень 2019 року сума боргу становить 3531,16 грн. (30061,99 грн. - 26530,83 грн.).
Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про наявність боргу у розмірі 12135,00 грн. є недоведеними.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 до теперішнього часу в добровільному порядку в повному обсязі не сплатила ОСОБА_1 присуджені за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року грошові кошти в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст.ст. 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказане свідчить, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2018 року (провадження № 12-14гс18) від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18).
Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду (ч. 3 ст. 129 Конституції України).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вважає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі N 6-59цс13, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, і трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. В силу ст. 360-7 ЦПК України, зазначене рішення є обов'язковим для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням ВС України.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не виконала свої зобов'язання з виконання вироку суду в повному обсязі, а грошові кошти знецінюються внаслідок інфляційних процесів, а тому суд частково приймає до уваги наданий позивачами розрахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення 338,70 грн. трьох процентів річних від простроченої суми за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року за період з 01.04.2016р. по 11.06.2019 виходячи з наступного розрахунку: 3531,16 грн. сума боргу *3%/100%/365*1167 днів прострочення.
Крім того, з відповідача підлягає до стягнення 1518,40 грн. інфляційних втрат від простроченої суми за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року за період з 01.04.2016р. по 11.06.2019 виходячи з наступного розрахунку: 3531,16 грн. сума боргу *1,43 (індекс інфляції за період з квітня 2016 року по червень 2019 року)/100% - 3531,16 грн. суми боргу.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст. 141, 142 Цивільного процесуального кодексу України.
Якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки згідно із п.п. 9 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 має пільги щодо сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, а осіб, які понесли судові витрати у цій справі не встановлено, то судом не вирішується питання про судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: Дніпровський районний відділ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення суми інфляційних втрат та 3 відсотків річних за невиконання вироку суду за період з 01 квітня 2016 року по 11 червня 2019 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 338 (триста тридцять вісім) грн. 70 коп. 3 % річних та 1518 (одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) грн. 40 коп. інфляційних втрат, а всього 1 857 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят сім) гривень 10 (десять) копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: