печерський районний суд міста києва
Справа № 757/48010/19-к
30 жовтня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна застосованого Постановою слідчого в оВС слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи №47-1404,-
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати арешт майна накладений постановою слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи №47-1404 про накладення арешту на усе майно ОСОБА_4 .. Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, вказує, що Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.02.2012 р. по справі № 1-179/11 ОСОБА_4 було визнано винним та засуджено за ч. З ст. 368 КК України до дев'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого йому належного майна, з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на три роки, з позбавленням 4 рангу державного службовця. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.06.2012 року вищезазначений вирок, щодо нього залишено без змін. Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 14.03.2013 року зазначенні рішення суду першої та апеляційної інстанції змінено та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк чотири роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративного-господарських обов'язків на строк три роки з позбавленням 4 рангу державного службовця. 29.09.2013 року на підставі постанови Бориспільського суду Київської області його звільнено від відбування покарання на підставі ст. 84 КК України за станом здоров'я. Ухвалою Новоархангельского районний суд Кіровоградської області від 05.06.2014 р. по справі № 394/193/14-к з ОСОБА_4 достроково знято судимість. Тому, ОСОБА_4 на даний час повністю відбув покарання та відповідно до вказаних вище статтей не має судимості. Разом з тим, під час досудового слідства Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи № 47-1404 накладено арешт на будь-яке нерухоме та рухоме майно, зареєстрованого за ОСОБА_4 .. На підставі вказаної постанови, до реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження щодо усього невизначеного майна, що може належати ОСОБА_4 .. Вказаний запис створює труднощі та перешкоди щодо вільного придбання чи продажу майна. Оскільки у кримінальному провадженні № 47-1404 вже винесено вирок та набрав законної сили, виконаний, а отже неможливим є повернення кримінального провадження до стадії досудового розслідування, на якій слідчий, в силу положень ст. 126 КПК України (1960 року), мав повноваження на скасування арешту. Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. У судове засідання заявник не з'явився, про розгляд клопотання повідомлявся належним чином, просив розглянути клопотання за його відсутності. Слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження за клопотанням, приходить до наступного висновку. Так, Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи № 47-1404 накладено арешт на будь-яке нерухоме та рухоме майно, зареєстрованого за ОСОБА_4 .. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.02.2012 р. по справі № 1-179/11 ОСОБА_4 було визнано винним та засуджено за ч. З ст. 368 КК України до дев'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого йому належного майна, з позбавленням права обіймати посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на три роки, з позбавленням 4 рангу державного службовця. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.06.2012 року вищезазначений вирок, щодо нього залишено без змін. Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 14.03.2013 року зазначенні рішення суду першої та апеляційної інстанції змінено та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк чотири роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративного-господарських обов'язків на строк три роки з позбавленням 4 рангу державного службовця. 29.09.2013 року на підставі постанови Бориспільського суду Київської області його звільнено від відбування покарання на підставі ст. 84 КК України за станом здоров'я. Ухвалою Новоархангельского районний суд Кіровоградської області від 05.06.2014 р. по справі № 394/193/14-к з ОСОБА_4 достроково знято судимість. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає. Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості. Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Проте у кримінальному провадженні № 47-1404 вже винесено вирок та набрав законної сили, виконаний, а отже неможливим є повернення кримінального провадження до стадії досудового розслідування, на якій слідчий, в силу положень ст. 126 КПК України (1960 року), мав повноваження на скасування арешту. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, КПК України не передбачає. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13. Підстав для відступу від цієї позиції Велика Палата Верховного Суду не знаходить. У наведеній постанові закріплено правовий орієнтир, відповідно до якого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз'яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису». Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. З огляду на викладене, вирішення питання про скасування арешту накладеного постановою слідчого в ОВС слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи №47-1404 на майно ОСОБА_4 підлягає в порядку цивільного судочинства. Виходячи з наведеного, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна застосованого Постановою слідчого в оВС слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи №47-1404. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532, 535 КПК України, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна застосованого Постановою слідчого в ОВС слідчого управління прокуратури Київської області ОСОБА_5 від 23.06.2011 року в рамках кримінальної справи №47-1404 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1