Справа № 755/17616/19
"12" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2019 року за № 12019100040006984 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хабаровськ, Російська Федерація, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого ФОП, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю учасників кримінального провадження
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , 20 серпня 2019 року приблизно о 03 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною бульвару Перова від вул. Микитенко в напрямку пр. Ватутіна в місті Києві, допустив порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, а саме:
- п. 13.1. ПДР України - водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_3 виразилось в тому, що останній керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , з необережності, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, рухаючись проїзною частиною бульвару Перова від вул. Микитенко в напрямку пр. Ватутіна в м. Києві, не доїжджаючи перехрестя з вул. Кибальчича, не дотримавшись безпечної дистанції, допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Logan», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_7 , який зменшував швидкість з метою зупинки керованого ним транспортного засобу, оскільки на регульованому перехресті бульвару Перова та вул. Кибальчича, горів червоний сигнал світлофору. Внаслідок зіткнення транспортних засобів, пасажирка автомобіля «Renault Logan», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до медичного закладу.
Згідно висновку судової-автотехнічної експертизи №12-1/2126 від 08 жовтня 2019 року у водія ОСОБА_3 була технічна можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог вказаних пунктів. Тобто, в даній дорожній ситуації з технічної точки зору, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вимогам пункту 13.1 ПДР України.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 042-1881-2019 від 18 жовтня 2019 року потерпіла ОСОБА_6 , 1997 року народження отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, які виразилися у закритій травмі тазу: перелом заднє- верхньої ості лівої здухвинної кістки без зміщенням уламків.
Порушення вказаних пунктів Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнав повністю, дав покази, підтвердив вище викладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно, 20 серпня 2019 року приблизно о 03 годині 10 хвилин, він керуючи автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною бульвару Перова від вул. Микитенко в напрямку пр. Ватутіна в місті Києві, з необережності та необачності, не дотримавшись безпечної дистанції, здійснив зіткнення з автомобілем «Renault Logan», д.н.з. НОМЕР_2 , оскільки заснув за кермом. Після даної дорожньо-транспортної пригоди він залишався на місці до приїзду працівників поліції. Шкодує про вчинене, щиро розкаюється. Цивільний позов потерпілої визнає в повному обсязі та зобов'язується відшкодувати.
Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України.
Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме - у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (злочину) при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 є щире каяття у вчиненні злочину.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше не судимий, працює ФОП, неодружений, має утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має задовільний стан здоров'я, за місцем проживання характеризується посереденьо), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілої щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини першої статті 286 КК України у виді штрафу з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні не обирався та підстави для його визначення, на даному етапі, відсутні.
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних та моральних збитків, суд виходить з наступного.
У судовому засіданні цивільний позивач пояснила суду, що матеріальна шкода складається із витрат на лікування, а моральна шкода полягає у пережитих нею стражданнях після вказаних подій, зокрема неможливістю вести активний спосіб життя, який був до ДТП, відчуття безпорадного стану, відчуття тривоги. Так, матеріальна шкода в загальному становить 1200 гривень, а моральна шкода становить 25000 гривень.
В судовому засіданні цивільний відповідач/обвинувачений вказав, що заявлений позов, в частині матеріальної шкоди та моральної шкоди визнає в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, що кореспондується з нормами ст. 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно з частинами 2, 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як роз'яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Крім того, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6 своєї постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
У даному випадку судом, справу, згідно ст. 337 КПК України, розглянуто у межах висунутого/пред'явленого обвинувачення та визнано доведеним, що внаслідок злочинних дій цивільного відповідача потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Цивільним позивачем/потерпілим, в свою чергу, було надано суду належні та допустимі докази, щодо витрат на лікування, станом на час вирішення справи в суді.
У даному конкретному випадку за наслідками судового розгляду обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи, зокрема вартість витрат потерпілої на лікування, тим самим визнав їх загальну вартість у розмірі 1200 грн.
Так судом визнано доведеним, що внаслідок дій цивільного відповідача позивачу було завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та вартісного лікування, призвели до додаткових витрат, придбанням ліків, тощо.
Тож суд, з урахуванням наданих йому у судовому засіданні сторонами кримінального провадження доказів, вважає доведеним завдання цивільним відповідачем ОСОБА_3 матеріальної шкоди цивільному позивачу ОСОБА_6 у вигляді фактично понесених витрат останньою на лікування в сумі 1200 грн.
Також, суд, з урахуванням наданих йому у судовому засіданні сторонами кримінального провадження доказів, вважає доведеним завдання цивільним відповідачем ОСОБА_3 моральної шкоди цивільному позивачу ОСОБА_8 , при визначенні розміру якої суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Позивач вказує на те, що моральна шкода складає 25000 грн, які вона просить стягнути з цивільного відповідача.
В той же час, як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При цьому, в п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тож визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та душевних страждань потерпілої ОСОБА_6 , яка після вказаних подій, зокрема була позбавлена можливості вести активний спосіб життя, який був до ДТП, відчувала безпорадний стан та відчуття тривоги, тощо.
Також суд при визначенні розміру відшкодування потерпілій моральної шкоди враховує вимоги розумності і справедливості, а тому вважає, що цивільний позов в частині моральної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 25000 гривень, з урахуванням моральних страждань які перенесла потерпіла внаслідок вчинення кримінального правопорушення (злочину).
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 350 (трьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 5950 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Запобіжний захід не обирався.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 - матеріальну шкоду в сумі 1200 (одна тисяча двісті) гривень та моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень, а всього 26200 (двадцять шість тисяч двісті) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення судової автотехнічної експертизи №12-1/2162 від 08 жовтня 2019 року у сумі 1884 грн. 12 коп. та судово-медичної експертизи №042-1881-2019 від 18 жовтня 2019 року, у сумі 1974 грн. 70 коп., а всього на загальну суму 3858 грн. 82 коп.
Речовий доказ у кримінальному проваджені - автомобіль "CHEVROLET LACETTI" державний номерний знак НОМЕР_1 - залишити у володінні ОСОБА_9 .
Речовий доказ у кримінальному проваджені - автомобіль "RENAULT LOGAN" державний номерний знак НОМЕР_2 - залишити у володінні ОСОБА_10 .
Речові докази у кримінальному проваджені - диск DVD-R «VIDEX» 4.7 GB з відеозаписом - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Обвинуваченому роз'яснюється право подати клопотання про помилування, а також роз'яснюється учасникам кримінального провадження право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя