"13" листопада 2019 р.
Справа №150/497/19
Провадження по справі №2/150/220/19
13 листопада 2019 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді Цимбалюк Л.П.,
при секретарі Гендзьорі О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
До Чернівецького районного суду звернулася ОСОБА_1 з вище зазначеним позовом.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду цивільної справи, в судове засідання не з'явилися.
Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, у позовній заяві клопоче про розгляд справи у її відсутність. Свої вимоги підтримує на умовах, викладених в позовній заяві, просить їх задоволити.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого ним заперечуються позовні вимоги, не погоджується сплачувати аліменти в розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано у виконкомі Вила - Ярузької сільської ради Чернівецького району Вінницької області 24 квітня 2004 року, актовий запис №2, про що свідчить копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 24.04.2004 року.
В подружжя від даного шлюбу є неповнолітні діти: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 , видане 21.09.2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького районного управління юстиції Вінницької області; донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 , видане 26.01.2010 року Буйволовецькою сільською радою Ярмолинецького району Хмельницької області; син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_4 , видане 07.07.2011 року Буйволовецькою сільською радою Ярмолинецького району Хмельницької області та донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_5 , видане 23.06.2014 року виконкомом Вила - Ярузької сільської ради Чернівецького району Вінницької області.
Як свідчить довідка, видана виконкомом Бабчинецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 30.08.2019 за №1539, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають з матір'ю ОСОБА_1 та перебувають на її утриманні.
Установленому судом факту відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст. 51 Конституції України, ст. ст. 3,18,27 Конвенції про права дитини, ст. 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 7, 141, 150, 180-184, 191 СК України, Законом України "Про охорону дитинства".
Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
Обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття закріплений частиною 2 статті 51 Конституції України.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей. В разі ухилення від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються у судовому порядку за ч.3 ст.181 цього Кодексу.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, а не солідарним.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст., ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенціїї ООН).
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру... Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
За приписами ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ч.9 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства " на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).
Статтею 7 Закону України Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року, №2629-VІІІзатверджено прожитковий мінімум для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.
Частиною 2 статті 182 СК України передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній визначається судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" орієнтує суди на те, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" максимальний розмір аліментів не повинен перевищувати в цілому 50 відсотків заробітної плати цієї особи (абзац 4 п. 17).
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) встановлено, що за рішенням суду кошти для утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Беручи до уваги те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання неповнолітніх дітей, суд приходить до висновку, що право неповнолітніх дітей на матеріальне утримання з боку батька порушено і підлягає судовому захисту.
Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення аліментів для утримання неповнолітніх дітей.
Відповідачем не визнаються позовні вимоги в частині стягнення аліментів для утримання неповнолітніх дітей, не погоджується сплачувати аліменти в розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У поданому відзиві відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти вимог ОСОБА_1 , посилається на те, що кошти для утримання неповнолітніх дітей він надає добровільно, сплачує кошти на утримання та виховання дітей. Окрім того, ОСОБА_2 зазначається, що у його приватній власності перебуває житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 93,3 кв.м. та земельна ділянка площею 0,1877 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вище вказаною адресою. Зазначений житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 залишив для своїх дітей та позивача по справі. При цьому відповідач посилається на те, що таким чином у відповідності до вимог ч.1 ст.181 Сімейного кодексу України, спосіб виконання ним, як батьком, утримувати неповнолітніх дітей визначено за домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_2 не визнаються позовні вимоги і в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн., які просить стягнути з нього ОСОБА_1 .
Суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що обов'язок утримувати неповнолітніх дітей визначено за домовленістю між ним та позивачем, зокрема, шляхом залишення для дітей та ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.
Як свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 25.10.2019, ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 загальною площею 93,3 кв.м. та земельна ділянка площею 0,1877 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вище вказаною адресою.
ОСОБА_2 не надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу того, що вище зазначену земельну ділянку та житловий будинок залишено ним своїм дітям та ОСОБА_1 Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 25.10.2019 є прямим та беззаперечним доказом того, що власником майна є відповідач.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що ним в добровільному порядку надаються кошти для утримання та виховання дітей, оскільки, вони є голослівними, жодним чином не підтвердженими.
Визначаючи розмір аліментів, суд не може врахувати стан здоров'я відповідача, його матеріальне становище як платника аліментів,чи є у нього інші утриманці, оскільки, суду не надано відповідних доказів.
Частиною1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Беручи до уваги те, що батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей згідно статті 180 СК України, суд, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, затвердженого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року, №2629-VІІІ, для дітей віком до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років, приходить до висновку, що обґрунтованим і справедливим буде розмір аліментів для утримання неповнолітніх дітей - 1/2 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, тобто, 11.09.2019 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
ОСОБА_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів для утримання неповнолітніх дітей, томувідповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнено позивача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити рішення щодо стягнення аліментів до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.
При вирішенні питання щодо стягнення із відповідача витрат на правову допомогу, понесених позивачем при зверненні до суду, в розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень, судом враховується наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 гривень позивачем не надано суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При цьому судом враховується, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, №4191-VІ
«Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, № 4191-VI.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З огляду на вище викладене, за відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підставі ст., ст.180, 181, 182, 184 СК України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 206, 263 - 265, 274, 279, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , для утриманнянеповнолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.09.2019 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, від сплати якого при зверненні із позовом звільнено позивача ОСОБА_1 , у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя: Л.П. Цимбалюк