Справа № 591/2489/19
Провадження № 2-о/591/146/19
13 листопада 2019 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація
про встановлення факту, що має юридичне значення,-
встановив:
Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення і свої вимоги мотивує тим, що її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу у зв'язку з мобілізацією та зарахований до складу ВЧ НОМЕР_1 (27-ма окрема реактивна артилерійська бригада Збройних Сил України; в/ч пп НОМЕР_2 ). З 09.07.2014 року він виконував службові (бойові) завдання в зоні проведення бойових дій на сході України. Під час виконання бойового завдання 03.09.2014 року її син загинув на території Луганської області, в районі населеного пункту Побєда Новоайдарського району. Зазначила, що військова служба ОСОБА_2 була пов'язана з необхідністю відсіччю збройної агресії відносно України. Зазначила, що збройна агресія Російської Федерації проти України почалась 20.02.2014 року з незаконної анексії АР Крим та продовжилася у квітні 2014 року, коли озброєні бандитські формування, контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ, проголосили створення так названих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», провівши у неконституційний спосіб. Вважає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України - є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню. Також зазначила, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації під час виконання військового завдання її син отримав поранення несумісне з життям. Просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 03.09.2014 року в районі с. Побєда Новоайдарського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вважає, що встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку не передбачено законом. Ії звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту загибелі ОСОБА_3 обумовлено тим, що вона має на меті визначення статусу ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виконання прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
Заявник ОСОБА_1 в письмовій заяві заяву про встановлення факту, що має юридичне значення підтримала, просить розглядати справу без її участі.
Заінтересовані особи про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, але їх представники до суду не з'явилися.
Від Міністерства соціальної політики України надійшло клопотання, в якому просять справу розглядати без участі представника Мінсоцполітики.
Відповідно до ст. ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.
Ухвалою від 03.05.2019 року було відкрито провадження по справі, судове засідання призначено на 10.07.2019 року, судові засідання відкладалися з різних причин.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню з огляду на таке:
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином заявниці ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.24).
ОСОБА_2 згідно Указу Президента України від 17.03.2014 року за №303/2014 був призваний Сумським об'єднаним міським військовим комісаріатом та перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації з 24 березня 2014 року. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2014 року №60 був зарахований до списків частини. Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №71 від 09.07.2014 року був відряджений в безпосереднє підпорядкування керівнику сектору «А» (зона проведення АТО), де виконував службові (бойові) завдання з 09.07.2014 року, що підтверджується довідкою (а.с.25).
03.09.2014 року в районі населеного пункту Перемога Новоайдарського району Луганської області, українські військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 виконували бойові завдання. Приблизно о 03:00 годині з території Російської Федерації з реактивних систем залпового вогню «СМЕРЧ» відбувся обстріл позиції підрозділу військової частини НОМЕР_1 (на той час військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ). В результаті обстрілу загинули 17 військовослужбовців, серед яких і старший лейтенант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою наданою командиром ВЧ НОМЕР_1 від 06.07.2018 року за №660 (а.с.79).
Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 також підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.91), копією лікарського свідоцтва про смерть (а.с.92).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3260 від 22.10.2014 року травма старшого лейтенанта ОСОБА_2 «Механічна асфіксія від здавлення грудної клітини і живота ґрунтом», яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с.94).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 09.09.2014 року №135 старшого лейтенанта ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю (а.с.95).
24.09.2014 року ОСОБА_1 отримала посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця (а.с.96).
Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви убачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово - Морських Сил України. У подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації" забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів".
21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VІІ, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.
Незаконно анексувавши Республіку Крим Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися таким чином.
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації, батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.
На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».
Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося поясненнями численно затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
Статтею першою Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема:
-вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
-напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року за №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Відповідно до абз.2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
Отже, при вирішенні даної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.
Судом встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_2 відповідно до наказу був відряджений до складу підрозділів, які залучаються та беруть участь у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей (зони проведення АТО), де виконував службові (бойові) завдання.
Викладені вище обставини справи встановлюють причинний зв'язок між пораненнями, що ОСОБА_2 отримав під час проходження військової служби і внаслідок яких загинув, та участі у проведенні антитерористичної операції на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.
Враховуючи, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, ОСОБА_2 загинув, також обставини того, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області та Луганської області було порушено право ОСОБА_2 на життя і здоров'я, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, дана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено тим, що вона має на меті визначення статусу ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виконання прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 загинув, виконуючи обов'язки військової служби, в результаті збройної агресії Російської Федерації, заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 259, 263, 264, 265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) - задоволити.
Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконання обов'язків військової служби 03.09.2014 року в районі села Перемога Новоайдарського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення через Зарічний районний суд м. Суми.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО