12 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 910/10982/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Мамалуя О. О., Пількова К. М.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 (судді: Верховець А. А., Тищенко А. І., Чорногуз М. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 (суддя Балац С. В.)
за касаційною скаргою Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова" у справі
за позовом першого заступника прокурора об'єднаних сил в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, військової частини НОМЕР_1
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова"
про стягнення 221 754,81 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У серпні 2018 року перший заступник прокурора об'єднаних сил звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, військової частини НОМЕР_1 до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова" (далі - ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова") про стягнення з відповідача 23 759,44 грн - 3 % річних, 197 995,37 грн пені.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов державного контракту від 27.05.2016 № 1571-ХКБМ (далі - державний контракт від 27.05.2016) щодо повернення невикористаних коштів у строки, визначені цим контрактом, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача спірних сум 3 % річних та пені.
1.2. У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позову, послався на відсутність вини у несвоєчасному поверненні невикористаних коштів, наголосив на недоведеності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у цій справі.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 позов задоволено. Стягнуто з ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" на користь військової частини НОМЕР_1 пеню у сумі 197 995,37 грн і 23 759,44 грн - 3 % річних. Стягнуто з ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" на користь військової прокуратури об'єднаних сил 3 326,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив про неналежне виконання відповідачем положень пункту 23 спірного контракту щодо своєчасного повернення суми невикористаної попередньої оплати та дійшов висновку про наявність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у цій справі.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 апеляційну скаргу ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 - без змін із тих самих підстав.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати повністю постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019, а також рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019, а позов залишити без розгляду.
Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема положень статей 73, 76, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України; неврахування положень статей 7, 612, 613, 614 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України. Скаржник вважає, що військовий прокурор не довів факту порушення інтересів держави та наголошує на відсутності вини у несвоєчасному поверненні суми попередньої оплати з огляду на необізнаність про термін дії дозволу Міністерства внутрішніх справ України на здійснення попередньої оплати.
3.2. Від Головного управління Національної гвардії України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому управління просить залишити без змін судові рішення у справі як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу - без задоволення.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Як установили господарські суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 27.05.2016 між військовою частиною НОМЕР_1 - замовником і ДП "Харківське КБ з машинобудування імені О. О. Морозова" - виконавцем укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 1571-ХКБМ.
У специфікації до цього контракту сторони погодили вартість продукції - 78 000 000,00 грн із терміном поставки - до 01.03.2017.
У пункті 23 державного контракту від 27.05.2016 сторони передбачили, що виконавець зобов'язаний протягом 7 календарних днів повернути замовникові невикористані кошти, перераховані ним як попередню оплату за контрактом, після закінчення строку дії дозволу Міністерства внутрішніх справ України на проведення попередньої оплати.
Згідно з пунктом 28 державного контракту за несвоєчасне виконання виконавцем грошового зобов'язання, передбаченого у підпункті 7 пункту 23 контракту, виконавець сплачує на користь замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент такого несвоєчасного виконання, від неперерахованої суми за кожен день прострочення, у тому числі за день перерахування.
Військова частина НОМЕР_1 перерахувала відповідачеві 78 000 000,00 грн попередньої оплати за спірним контрактом, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.06.2016 № 1118, від 27.07.2016 № 1686 і від 09.09.2016 № 2151.
16.03.2017 між сторонами контракту укладено додаткову угоду № 2 до контракту, згідно з якою сторони продовжили термін поставки продукції до 01.07.2017, а у додатковій угоді № 4 погодили вартість контракту - 74 677 318,48 грн.
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач поставив спірну продукцію військовій частині 30.06.2017, що підтверджується актами від 30.06.2017 № 1-4.
Строк дії дозволу Міністерства внутрішніх справ України на проведення попередньої оплати за державним контрактом сплив 01.07.2017.
За змістом акта звіряння взаєморозрахунків між сторонами станом 15.09.2017 за відповідачем рахувалася заборгованість у сумі 3 322 681,52 грн.
Також суди установили, що відповідач повернув невикористану попередню оплату у сумі 3 322 681,52 грн лише 02.10.2017, тобто із простроченням у 87 днів, що і стало підставою для нарахування і стягнення з відповідача у судовому порядку 23 759,44 грн - 3 % річних, 197 995,37 грн пені.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення унормовано у статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У частині 1 статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, за змістом частини 2 статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5.2. Здійснюючи судовий розгляд, господарські суди попередніх інстанцій урахували наведені положення законодавства, дослідили обставини справи та зібрані у ній докази, надали оцінку змісту державного контракту від 27.05.2016 та встановили факт порушення відповідачем зобов'язань за таким контрактом щодо повернення у визначені цим контрактом строки невикористаної суми попередньої оплати, що згідно з пунктом 28 державного контракту та положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визнали підставою для нарахування і стягнення з відповідача спірних сум пені і 3 % річних; протилежного відповідачем не доведено.
Суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам сторін, у тому числі й аргументам відповідача, наведеним ним на підтвердження підстав для відмови у позові, зазначивши у мотивувальній частині відповідні мотиви їх відхилення. Зокрема, суди визнали необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення спірних сум пені і 3 % річних у зв'язку з відсутністю вини відповідача у несвоєчасному поверненні суми попередньої оплати через необізнаність про строк дії дозволу на проведення попередньої оплати з огляду на положення пункту 23 спірного державного контракту, листування, яке велося між сторонами контракту, істотність зазначеної обставини, про яку сторона за договором, на яку покладаються певні обов'язки, повинна була би знати. Водночас суди дійшли висновку про наявність підстав для здійснення прокурором представництва у цій справі, аргументовано відхиливши доводи відповідача про зворотне.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача, викладені у касаційній скарзі, оскільки вони не спростовують обставин встановлених судами, та їх висновків, яким уже було надано оцінку судами; ці аргументи стосуються переоцінки доказів та обставин, установлених судами, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
6.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 цього Кодексу).
Частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що правових підстав для зміни чи скасування судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 у справі № 910/10982/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді О. О. Мамалуй
К. М. Пільков