36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
про відмову у відстроченні виконання судового рішення
05.11.2019 Справа № 917/1436/16
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 11437 від 22.10.2019р.)
у справі № 917/1436/16
за позовом Приватного підприємства "Велідницьке", вул.Центральна, 13, с.Нові Велідники, Овруцький район, Житомирська область, 11144
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", вул.Героїв Майдану, 82, офіс 23, м.Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300
про стягнення 2 363 648,92 грн.
Суддя Киричук О.А.
Представники сторін:
від заявника (боржника): Кріль О.В.
від стягувача: не з'явився
На адресу господарського суду Полтавської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 11437 від 22.10.2019р.).
Ухвалою від 23.10.2019р. суд ухвалив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про відстрочення виконання рішення суду, розгляд заяви призначити на 05.11.2019
Представник боржника на задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення наполягав з підстав, викладених у запереченні.
Стягувач в судове засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення не з"явився.
Судом враховано, що стягувач був належним чином повідомлений про дату, час місце проведення судового засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомлено.
Оскільки неявка сторін в судове засідання по розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення не є перешкодою для проведення відповідного судового засідання, а тому з метою дотримання встановленого ч.2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України десятиденного строку для її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за наявними у справі матеріалами у відсутності стягувача.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника боржника, суд встановив.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.02.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 позов Приватного підприємства "Велідницьке" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (вул. Героїв Майдану, 82, офіс 23, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33707592) на користь Приватного підприємства "Велідницьке" (вул. Центральна, 13, с. Нові Велідники, Овруцький район, Житомирська область, 11144, код ЄДРПОУ 03744072) 2 334 557,92 грн. основного боргу, 5 745,42 грн. 3% річних, 23 345,58 грн. штрафу, 35457,55 грн. витрат по сплаті судового збору.
На примусове виконання вказаного судового рішення господарським судом Полтавської області виданий відповідний наказ від 18.05.2017.
22.10.2019 ТОВ "Білогір'я молокопродукт" звернулося до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців з моменту винесення ухвали за результатом розгляду заяви.
Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що ТОВ «Білогір'я молокопродукт» є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видами продукції, які виготовляє ТОВ «Білогір'я молокопродукт» є сир твердий та інші молочні продукти. У зв'язку з проявом агресії з боку Російської Федерації до України та політичною ситуацією, що склалася у країні, в 2014 році Російською Федерацією було введено продуктове ембарго на продукцію виробництва України, а також було введено всілякі обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Фактично ТОВ «Білогір'я молокопродукт» було закрито основний ринок збуту своєї продукції. Організація та пошук нових ринків збуту є процесом вкрай довготривалим та проблематичним, потребує вливання значних фінансових коштів та ресурсів. На внутрішньому ринку діє досить жорстка конкуренція, ринок перенасичений аналогічною продукцією, що також обмежує можливість отримувати достатній прибуток.
Таким чином, вказує відповідач, втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними потрясіннями в нашій державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, і, як наслідок значне зменшення внутрішнього попиту на сирну продукцію та ін. призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції нашим підприємством.
Як зазначає відповідач, зазначені обставини фактично позбавили ТОВ «Білогір'я молокопродукт» можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ «Білогір'я молокопродукт» в процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції.
Крім того, відповідачем вказується, що до ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулася велика кількість контрагентів з позовами про стягнення заборгованості (відповідна інформація доступна у реєстрі судових рішень), що призвело до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ «Білогір'я молокопродукт».
Заявник стверджує, що Постановами Білогірського районного ВДВС ГТУЮ у Хмельницькій області, ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області та ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області від 26.07.2016 р., 23.11.2016 р. та 23.09.2019 р.відповідно, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Білогір'ямолокпродукт». Окрім того, в рамках відкритих виконавчих проваджень щодо ТОВ «Білогір'я молокопродукт» органами виконавчої служби накладено також арешт на грошові кошти Товариства,що знаходяться на банківських рахунках та касі підприємства. Накладені арешти на кошти паралізували господарську діяльність товариства, і фактично позбавили ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» в процесі переробки молочної сировини. Також, через накладені арешти Товариство не може виплатити заробітну плату працівникам та сплатити вартість енергоносіїв, у зв'язку з чим ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» не може забезпечити реалізацію власної продукції з метою отримання прибутку.
Крім того, зазначає боржник, що погіршення фінансової ситуації на підприємстві підтверджується і наявною на сьогоднішній день заборгованістю по виплаті Товариством заробітної плати своїм працівникам. Наразі ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» і досі перебуває у дуже скрутному економічному та фінансовому становищі. Зазначена обставина підтверджується фінансовою звітністю Товариства за ІІ квартал 2019 р.
Отже, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом у даній справі у найближчий час, оскільки негайне виконання винесених судами рішень, в тому числі по даній справі, про стягнення з Товариства коштів призведе до істотного погіршення фінансового стану ТОВ «Білогір'ямолокпродукт», поставить під загрозу його подальшу фінансово-господарську діяльність, що, в свою чергу, може призвести до неможливості виконання функцій, покладених на ТОВ «Білогір'ямолокпродукт», та до його повної неплатоспроможності. У зв'язку з тим, що оборотних коштів та платіжних можливостей у Товариства недостатньо для погашення короткострокових зобов'язань, Товариству загрожує банкрутство.
Таким чином, заявник просить суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21.02.2017 р. у справі 917/1436/16 на 12 місяців з моменту винесення ухвали за результатом розгляду даної заяви.
Стягувач заперечень проти виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21.02.2017 р. у справі 917/1436/16 не надав.
При розгляді заяви суд виходив з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго.
Проте, відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Абзацом 5 частини 1 ст. 44 ГК України також встановлено, що принципом підприємництва є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
За таких обставин, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 21.02.2017 р. у справі 917/1436/16
Крім того, на підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано звіт про фінансові результати ТОВ «Білогір'я молокопродукт» за І півріччя 2019 р. На підтвердження отримання доходу найближчим часом відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано Договір № 1510 від 15.10.2019 р., укладений між ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» та ТОВ «ІР-АГРОТОРГ», Договір № 1010 від 10.10.2019 р., укладений між ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» та ТОВ «ПРОФІ-ТРЕЙД М», техніко-економічного обґрунтування операційної діяльності ТОВ «Білогір'ямолокпродукт» за 2019 - 2020 роки, в ІV кварталі 2020 р. ТОВ «Білогір'ямолокпродукт».
Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі.
Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.
Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.
Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.
Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.
Заборгованість боржника виникла у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, укладеного 17.01.2014р.. Станом на час звернення до суду з даною заявою боржником на виконання рішення суду від 21.02.2019, не проведено навіть часткових платежів.
Зазначене свідчить про фактичне затягування боржником строку виконання рішення суду.
Крім того, до заяви про відстрочку виконання рішення не додано жодних доказів на підтвердження того, що боржник спроможний виконати рішення суду після спливу, визначеного ним у заяві терміну.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.
При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі “Шмалько проти України” (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У рішенні від 17.05.2005 “Чижов проти України” вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить “майно” цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі “Пономарьов проти України” від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі “Горнсбі проти Греції”, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі “Бурдов проти Росії”, заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі “Ясюнієне проти Литви”, заява N 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі “Фуклев проти України”, заява N 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі “Comingersoll S. A. проти Португалії”, заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від у справі №917/436/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 11437 від 22.10.2019р.) по справі № 917/1436/16 відмовити повністю.
Повний текст ухвали складений 11.11.19
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Киричук О.А.