Ухвала
Іменем України
11 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 686/22399/19
провадження № 51- 5582 ск19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу судді Хмельницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2019 року,
встановив:
До Касаційного кримінального суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , у якій ним ставиться питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції.
Із матеріалів провадження за скаргою вбачається, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Хмельницьку, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР після отримання заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення.
Ухвалою судді Хмельницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, на підставі ч.4 статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на зазначену ухвалу слідчого судді.
ОСОБА_4 , не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся із вказаною скаргою, яку просить задовольнити. При цьому посилається на необґрунтованість і невмотивованість судового рішення з огляду на недотримання вимог ст.3, п.п.1,2 та 17 ст.7, ст. 9, ст.24, ст.309 КПК та неврахування положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому посилається на висновки Верховного Суду України у постанові №5-142кс(15)17) від 12 жовтня 2017 року та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
Суд, перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого не може бути оскаржена.
Зокрема, частинами 2 і 3 ст.309 КПК передбачено оскарження під час досудового розслідування в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
При цьому, згідно із положеннями ч.3 ст.392 КПК, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається із наявних у Суді матеріалів, ухвала слідчого судді стосується безпосередньо відмови у задоволенні скарги на бездіяльність службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Хмельницьку.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд обгрунтовано звернув увагу на те, що зазначеними нормами чинного КПК не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого.
Питання про оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування чітко врегульовані вищезазначеними спеціальними нормами чинного КПК.
У силу ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає і, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, положення Конституції України, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням порушення конституційних прав на апеляційний перегляд справи, як про це йдеться в касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (Рішення у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя і порушенням конституційних прав на оскарження процесуальних рішень, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Крім того, правовий висновок ВСУ, викладений у його рішенні № 5- 142 кс (15)17 від 12 жовтня 2017 року, не може застосовуватися у цьому провадженні, оскільки у зазначеній постанові розглядались правовідносини, які стосувалися питання щодо відмови прокуророму задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження, задоволення ухвалою слідчого судді скарги на бездіяльність прокурора та зобов'язання прокурора закрити кримінальне провадження, а також щодо порядку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК.
Висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к прийнято в інших правовідносинах, що стосуються застосування норм КПК, на підставі яких апеляційній судизобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок, що не передбачено КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу судді Хмельницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2019 року, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_1 Король ОСОБА_5 ОСОБА_3