05 листопада 2019року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року,
Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі, яке він відбув повністю.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_5 - без змін.
Як встановлено судами, 21 квітня 2013 року, приблизно о 19:30 ОСОБА_5 , за попередньою змовою та разом з раніше невстановленою особою (в подальшому в ході досудового розслідування було встановлено його особу - ОСОБА_6 ), через незамкнені вхідні двері, проникли до будинку АДРЕСА_1 , застосувавши до потерпілої ОСОБА_7 , яка є особою похилого віку, насильство, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілої, відкрито викрали мобільний телефон «Nokia», який не представляв майнової цінності для потерпілої, підключений до оператора мобільного зв'язку МТС, зі стартовим пакетом, на рахунку якого знаходились грошові кошти у розмірі 46 гривень, грошові банкноти НБУ в сумі 3800 гривень та гроші в сумі 500 доларів США, що у перерахунку на гривню за курсом НБУ складає 3996,50 гривень, чим заподіяли потерпілій майнову шкоду на загальну суму 7842,50 гривень.
Захисник ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій виклав вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття справи у зв'язку із не встановленням достатніх доказів винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Зазначає, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 94 КПК України, слідчий експеримент за участю ОСОБА_6 та пред'явлення особи для впізнання були проведені без захисника, хоча його участь була обов'язковою. Доводи щодо непричетності ОСОБА_5 до вчинення злочину повною мірою не перевірені, а показання ОСОБА_6 щодо співучасті ОСОБА_5 у вчиненні злочину, є недопустимим доказом, оскільки він не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Працівниками міліції порушено вимоги ст. 228 КПК України при пред'явленні особи для впізнання. Крім того, вказує, що ОСОБА_5 був затриманий незаконно, протокол огляду місця події, конверт з вилученими відбитками пальців, фототаблиця є недопустимими доказами відповідно до вимог КПК України, а також не виявлено слідів рук ОСОБА_5 . Протокол огляду місця події містить ознаки дописування у частині кількості вилучених слідів рук, а слідчий експеримент за участю ОСОБА_5 не проводився.
Суд, перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, зазначеним в апеляційній скарзі, визнано апеляційним судом неспроможними.
Так, посилання захисника ОСОБА_4 на те, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 94 КПК України є безпідставними, оскільки як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції, в підготовчому судовому засіданні дослідив обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування та обґрунтовано прийшов до висновку, що обвинувальний акт складено у відповідності з КПК України та при його затвердженні прокурором дотримано вимоги процесуального закону і підстав для його повернення прокурору не встановлено та прийняв рішення про призначення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 до судового розгляду.
Що стосується доводів захисника про те, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_6 та пред'явлення особи для впізнання проведені без захисника, хоча його участь була обов'язковою, то вони не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції дослідив протоколи пред'явлення підозрюваних ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для впізнання, фототаблиці до протоколів, та дав їм належну оцінку, навів переконливі доводи допустимості цих доказів, а також в матеріалах провадження є заява підозрюваного ОСОБА_6 про добровільну відмову від захисника ОСОБА_8 і обов'язкової участі захисника згідно ст.52 КПК України не вбачається, з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Доводи захисника про те, що показання ОСОБА_6 щодо співучасті ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, не є доказами вини ОСОБА_5 , оскільки він не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань є також неспроможними. Судами правильно зазначено, що не попередження підозрюваного ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань не є підставою вважати його показання щодо співучасті із ОСОБА_5 у вчиненні злочину недопустимими, оскільки відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 23.04.2013 року складеного відповідно до вимог ст.240 КПК України, в присутності двох понятих підозрюваний ОСОБА_6 добровільно розповів та показав, коли саме і за яких обставин вони з ОСОБА_5 проникли до будинку АДРЕСА_1 , що доводить вину ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Інші доводи захисника є також неспроможними, оскільки суд першої інстанції оцінив кожний доказ точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку та в повному обсязі виклав у вироку суду, з чим погодився апеляційний суд.
Таким чином, висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, повністю відповідає фактичним обставинам справи, встановлених судами, підтверджується сукупністю доказів, які не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, достатній аналіз та оцінку яким дав суд першої та апеляційної інстанції, та, які узгоджуються між собою, є обґрунтованими та достовірними.
Інших доводів, які б свідчили про порушення судами вимог кримінального процесуального закону, що були б підставами для зміни або скасування судових рішень, захисником у касаційній скарзі не наведено.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які аналогічні доводам його касаційної скарги, та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими колегія суддів погоджується.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3