Справа № 641/889/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2729/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.286 КК України
01 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі інших учасників, а саме потерпілої ОСОБА_9 , належним чином повідомленої про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові дану справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 07 2019 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з професійно-технічною освітою, непрацюючого, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ч.1 ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді обмеження волі, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи № 7/35СЕ-19 від 17 01 2019 року в сумі 1716,00 грн.
Уточнений цивільний позов цивільного позивача ОСОБА_9 про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 21650,75 грн., моральної шкоди в розмірі 83 460 грн. та втраченого заробітку внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі чотири мінімальні заробітні плати - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди суму в розмірі 21 650,75 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 втрачений заробіток внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 17 555,25 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
ОСОБА_7 визнаний винним судом та засуджений за те, що він:
19 12 2018 року, близько о 17 год. 50 хв., керував технічно справним автомобілем ВАЗ 21124, д.н.з. НОМЕР_1 та рухався по вулиці Киргизькій в м. Харкові. В районі перехрестя вул. Киргизької та пр. Льва Ландау, ОСОБА_7 на зелене світло світлофору почав здійснювати маневр повороту ліворуч на пр. Льва Ландау у напрямку до вул. Олімпійської у м. Харкові зі швидкістю приблизно 15 км/год. Під час вказаного маневру, ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого одразу за перехрестям по пр. Льва Ландау, проявив неуважність, своєчасно не прийняв заходів до зменшення швидкості та зупинки керованого автомобіля і не надав дорогу пішоходу ОСОБА_9 , яка в цей час перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо по ходу руху автомобіля, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив наїзд на останню. Внаслідок дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового внутрішньосуглобного перелому зовнішнього виростка правої великогомілкової кістки із зсувом, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_7 , які знаходяться в причинному зв'язку з подією та наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу на якому перебував пішохід, якого він об'єктивно здатний був виявити, не прийняв своєчасних заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , що спричинило вищевказані наслідки.
Вказані дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України порушення правила безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, керуючи що спричинило потерпілій тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання та призначити покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 3400 грн., без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; відмовити у повному обсязі в частині задоволення цивільного позову та стягнення втраченого заробітку внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 17555,25 грн.; в частині задоволення цивільного позову, в рахунок відшкодування моральної шкоди - суму в розмірі 10000,00 грн. зменшити до 3000,00 грн.
В обґрунтування своїх доводів зазначив про те, що судом призначено йому надто суворе покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, його особі та ставленню до скоєного.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений та його захисник просили задовольнити вимоги апеляційної скарги у повному обсязі.
Прокурор вважала оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, просила залишити вимоги апеляційної скарги обвинуваченого без задоволення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаює, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України не перевіряє.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо визначеного йому судом виду, міри основного та додаткового покарання, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість.
При вирішенні питання щодо призначення покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.65 КК України, положення якої передбачають, що суд призначає покарання в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, судом першої інстанції при призначенні покарання враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості; особу винного, наслідки від його протиправних дій, а також ставлення обвинуваченого до скоєного.
Взяв суд до уваги відомості, які характеризують особу обвинуваченого, щодо якого відсутні негативні характеризуючі дані за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, на утриманні має неповнолітню дитину, офіційно не працевлаштований.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття ОСОБА_7 у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.
На цих підставах суд прийшов до висновку про необхідність призначення покарання в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі.
Враховуючи те, що ОСОБА_7 були грубо порушені правила дорожнього руху України, в результаті чого ним вчинено кримінальне правопорушення, що потягло за собою спричинення тілесних ушкоджень потерпілій середнього ступеню тяжкості, а також позиція потерпілої, яка наполягала на позбавленні обвинуваченого права керування транспортними засобами, суд прийшов до переконання про призначення йому також і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом строком на 2 роки. При цьому, судом взято до уваги те, що керування транспортним засобом не є джерелом доходу обвинуваченого ОСОБА_7 та не пов'язане з його трудовою діяльністю.
Крім того, не залишився поза увагою суду першої інстанції висновок органу пробації з досудової доповіді, згідно якого, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду з боку органу пробації та застосування соціально виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень: виконання всіх вимог індивідуального плану роботи (відвідування профілактичних заходів у відділі пробації), у разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених ч. 3 п.п. 2,4 ст. 76 КК України.
З урахуванням усіх вищенаведених обставин суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 положень ч.1 ст.75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, що буде відповідати не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), обставинам справи, але й особі обвинуваченого, буде обґрунтованим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, суд в повному обсязі врахував при вирішенні вказаних питань саме ті обставини, які покладені в основу апеляційних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, призначене обвинуваченому покарання за своїм видом та розміром є співмірним характеру та змісту вчинених ним протиправних дій, їх небезпечності та наслідкам, відповідає визначеній законом меті, є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, підстави вважати його явно несправедливим внаслідок суворості у колегії суддів відсутні.
Щодо незгоди обвинуваченого із стягненням з нього на користь потерпілої втраченого заробітку внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 17555,25 грн., оскільки, як він зазначає в апеляційній скарзі, потерпіла на час ДТП не працювала, була звільнена ще у червні 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування стороннього догляду тощо.
Відповідно до ч.2 цієї статті, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
За правилами вказаної норми, у випадку, коли потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток обчислюється, за його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. При цьому, загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст.1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
З урахуванням наведених положень, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано визначено, що стягненню з ОСОБА_7 як цивільного відповідача підлягає дохід, втрачений ОСОБА_9 внаслідок втрати загальної працездатності, як особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період 19 грудня 2018 року по 23 квітня 2019 року.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що суд необґрунтовано задовольнив цивільний позов є безпідставними.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 про відшкодування їй завданої кримінальним правопорушенням матеріальної та моральної шкоди, вирішений судом відповідно до вимог чинного цивільного та кримінально-процесуального законодавства.
Так, згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Задовольняючи частково цивільний позов потерпілої в частині стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 - цивільного відповідача, у спричиненні неправомірних дій цивільному позивачу, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, винні дії обвинуваченого знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з моральною шкодою, що була спричинена цивільному позивачу ОСОБА_9 , тому, суд дійшов обґрунтованого висновку, що моральна шкода в даному випадку - це витрати немайнового характеру, які цивільний позивач зазнала внаслідок моральних та фізичних страждань, заподіяних їй незаконними діями цивільного відповідача ОСОБА_7 , а також негативних наслідків, які знайшли свій вираз в моральних переживаннях з приводу тілесних ушкоджень середньої тяжкості, переживань з приводу тривалого обмеження пересування внаслідок отриманих травм, хвилювань за своє здоров'я у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, тривалості лікування, перенесеної операції.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано визначено розмір грошового відшкодування втраченого заробітку внаслідок втрати загальної працездатності в розмірі 17555,25 грн., та моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., оскільки, судом враховано обставини, які впливають на визначення її розміру, а саме характер злочину, глибину фізичних і моральних страждань, ступінь вини обвинуваченого.
Таким чином, підстав для зміни вироку суду щодо ОСОБА_7 , в частині призначеного йому покарання, а також в частині задоволення цивільного позову потерпілої про стягнення втраченого заробітку внаслідок втрати загальної непрацездатності, а також в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, при перевірці кримінального провадження в апеляційному порядку колегія суддів не встановила, а тому вважає за необхідне вирок районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку, не вбачається. Тому судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 07 2019 року по справі щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ ________________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4