05 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 676/4138/16-к
провадження № 51-10590км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015240070000669, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Степанівка Чемеровецького району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 125 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, за ч. 2 ст. 125 КК - у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 27 вересня 2015 року приблизно о 09:30 на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 на ґрунті тривалих неприязних відносин металевою палицею вдарив останню декілька разів по ділянках лівого бедра та лівого плеча, а також руками та ногами по тулубу та голові, заподіявши тим самим потерпілій легких тілесних ушкодженнь, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Крім того, ОСОБА_7 21 квітня 2017 року приблизно об 11:00 біля хвіртки на території вищевказаного домоволодіння в ході словесного конфлікту на ґрунті довготривалих неприязних відносин правою рукою, в якій тримав камінь, ударив ОСОБА_8 у ділянку грудної клітини справа, завдавши останній легкого тілесного ушкодження.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 18 жовтня 2018 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 , на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК і виключив із вироку посилання суду про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК. Постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження.
Обґрунтовуючи наведене, засуджений указує на те, що вирок місцевого суду є незаконним, необґрунтованим і невмотивованим, а його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведено зібраними у справі доказами. Суд першої інстанції безпідставно не дослідив документів щодо його стану здоров'я, психологічної характеристики та відповідей із правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки потерпілої, тим самим, на думку засудженого, не встановив стосунків між ним та потерпілою. Також зазначає, що місцевий суд безпідставно не витребував із медичних установ даних про стан здоров'я свідка ОСОБА_9 , котрий не заперечував того, що погано бачить на відстані, а також даних про стан здоров'я потерпілої ОСОБА_8 , яка має властивість отримувати синці без травмуючої дії. Крім того, відмовивши у задоволенні клопотання сторони захисту у призначенні судово-психологічної експертизи як завчасно заявленого, місцевий суд необґрунтовано не повернувся до вирішення цього клопотання пізніше. Зазначені порушення всупереч ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) залишилися поза увагою апеляційного суду, який, на думку засудженого, повинен був повторно дослідити обставини, встановлені у кримінальному проваджені, які досліджені судом першої інстанції неповно, про що були заявлені відповідні клопотання, а тому рішення апеляційного суду, на думку ОСОБА_7 , також є незаконним і необґрунтованим. Також засуджений зазначає про те, що жодної моральної шкоди потерпілій не завдавав.
Позиції інших учасників судового провадження
У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 , кожен окремо, підтримали подану засудженим касаційну скаргу, просили її задовольнити на підставах, указаних у цій скарзі.
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви суду
Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновоку апеляційного суду про звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК на підставі статей 49, 74 цього Кодексу та виключення посилання про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ст. 70 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності рішення в цій частині засуджений у касаційній скарзі не оскаржує.
За ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 125 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Доводи засудженого щодо заперечення його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів КК були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.
Зокрема, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання: потерпілої ОСОБА_8 , котра детально описала обставини, за яких ОСОБА_7 завдав їй тілесних ушкоджень 27 вересня 2015 року та 21 квітня 2017 року; свідка ОСОБА_9 , який був очевидцем подій і повідомив, що з території власного подвір'я бачив, як 27 вересня 2015 року ОСОБА_7 двічі ударив палкою чи ломом потерпілу ОСОБА_8 , яка присіла біля хвіртки, накидаючи їжу собакам, а також у квітні 2017 року бачив, як ОСОБА_7 , тримаючи щось схоже на камінь у руці, підійшов до потерпілої та вдарив її рукою, в якій тримав невідомий предмет, у тулуб з правого боку; свідка ОСОБА_10 , котрий повідомив, що до нього як лікаря-травматолога травматологічного пункту Кам'янець-Подільської міської поліклініки № 1 з відповідними скаргами на стан здоров'я 28 вересня 2015 року та 21 квітня 2017 року зверталася ОСОБА_8 , пояснивши, що 27 вересня 2015 року і 21 квітня 2017 року відповідно її побив чоловік; свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що 21 квітня 2017 року приблизно об 11:00 він проходив біля будинку АДРЕСА_2 і чув, як на подвір'ї кричала жінка та просила викликати поліцію, а потім із подвір'я вибігла ОСОБА_8 і просила його викликати поліцію.
Також винуватість засудженого підтверджується даними, що містяться:
- у протоколах слідчих дій, зокрема у протоколах слідчих експериментів, проведених за участі: потерпілої ОСОБА_8 - від 29 жовтня, 14 грудня 2015 року і 16 травня 2017 року, свідка ОСОБА_9 - від 29 жовтня 2015 року і 12 липня 2017 року;
- у протоколі огляду від 03 грудня 2015 року, під час якого оглянуто CD-R диск, на якому зафіксовано інформацію щодо перебування мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_7 на момент вчинення злочину 27 вересня 2015 року, а саме встановлено місце перебування його мобільного телефону в межах базових станцій, що включають домоволодіння АДРЕСА_2 ;
- у висновках експертів, проведених за епізодом від 27 вересня 2015 року, а саме: судово-медичної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 746, якою встановлено наявність у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, визначено їх давність, ступінь тяжкості й локалізацію; додаткової судово-медичної експертизи від 30 жовтня 2015 року № 836, якою визначено, що виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, на які вказувала потерпіла та свідок ОСОБА_9 при проведенні за їх участі слідчих експериментів, правильність і повноту цього висновку підтвердив допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_12 ;
- у висновках експертів, проведених за епізодом від 21 квітня 2017 року, а саме: судово-медичної експертизи від 25 квітня 2017 року № 231, якою встановлено наявність у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, визначено їх давність, ступінь тяжкості й локалізацію; додаткової судово-медичної експертизи від 19 травня 2017 року № 303, згідно з якою утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_8 за обставин та механізмом, про які вона повідомляла при проведенні за її участі слідчого експерименту, не виключається; додаткової судово-медичної експертизи від 13 липня 2017 року № 493, згідно з якою утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_8 за обставин та механізмом, про які повідомляв свідок ОСОБА_9 при проведенні за його участі слідчого експерименту, не виключається;
- у карті виїзду екстреної медичної допомоги від 21 квітня 2017 року № 8844, а також іншими наведеними у вироку доказами.
Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я (за епізодом від 27 вересня 2015 року), та умисному завданні легкого тілесного ушкодження (за епізодом від 21 квітня 2017 року), і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 та ч. 1 ст. 125 КК.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій касаційна скарга засудженого не містить.
Суди першої та апеляційної інстанцій оцінювали достовірність показань потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , наданих у судовому засіданні, яку заперечувала сторона захисту, і сумнівів у їх правдивості у цих судів не виникало, оскільки ці показання були послідовними і повністю узгоджувались із дослідженими судом доказами, зокрема протоколами слідчих експериментів з ілюстраційними таблицями, проведених за участі потерпілої та свідка, під час яких як потерпіла, так і свідок описали обставини, за яких ОСОБА_8 були заподіяні тілесні ушкодження 27 вересня 2015 року та 21 квітня 2017 року, а також даними, що містились у висновках додаткових судово-медичних експертиз, якими підтверджено можливість утворення виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень за обставин, на які вказували потерпіла та свідок.
На цих же підставах суди обґрунтовано визнали безпідставними твердження засудженого про те, що свідок ОСОБА_9 не міг бачити, за яких обставин відбувалися події на подвір'ї, де потерпілій було заподіяно тілесних ушкоджень, через поганий зір та наявну огорожу, при цьому суди встановили, що між подвір'ями засудженого та свідка ОСОБА_9 встановлено огорожу з металевої сітки, яка не обмежує оглядовості.
Також Верховний Суд зазначає, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі потерпілої, ступінь їх тяжкості, локалізація, давність та механізм їх заподіяння були встановлені на підставі судово-медичних та додаткових судово-медичних експертиз, проведених відповідними кваліфікованими експертами, сумнівів у правильності висновків яких, у судів попередніх інстанцій не виникало, з чим і погоджується Верховний Суд, а тому вказівку засудженого на те, що місцевий суд не витребував із медичних установ даних про стан здоров'я потерпілої ОСОБА_8 , яка має властивість отримувати синці без травмуючої дії, Суд вважає безпідставною.
Доводи засудженого про те, що суд першої інстанції не дослідив документів щодо його стану здоров'я, психологічної характеристики та відповідей із правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки потерпілої тим самим не встановив стосунків між ним та потерпілою, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду щодо винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, до того ж суди встановили, що ОСОБА_7 заподіяв потерпілій тілесних ушкоджень на ґрунті тривалих неприязних відносин.
Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, які є аналогічними доводам, наведених ним у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.
Що стосується тверджень засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК, то вони є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Так, апеляційний суд, виходячи з принципу змагальності сторін, визнав безпідставними доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, яка, на думку останнього, проявилась у відмові в задоволенні його клопотання про призначення йому судово-психологічної експертизи з метою визначення психічного примусу на засудженого з боку потерпілої, оскільки як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суду, засуджений та його захисник не навели переконливих доводів щодо необхідності проведення цієї експертизи, як і визначення нею питань, що мали відношення до інкримінованих засудженому злочинів, тоді як суду надано достатньо доказів, які у своїй сукупності підтверджують доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні цих злочинів.
Посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв'язку з відмовою в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин та доказів безпосередньо в судовому засіданні апеляційного суду, засуджений не вказав, які саме обставини досліджено судом не повністю і яким чином за встановлених судом обставин вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня винуватості особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
Розглядаючи вимоги цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 моральної шкоди, місцевий суд урахував характер та глибину душевних страждань потерпілої від завданих їй тілесних ушкоджень, унаслідок яких відбулося порушення її нормального ритму життя, страждання через травмування та фізичний біль заподіяний ОСОБА_7 , котрий своїми діями принизив людську гідність ОСОБА_8 .
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення цивільного позову потерпілої та необхідність стягнення на її користь 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди,
Верховний Суд вважає, що розмір моральної шкоди місцевий суд визначив відповідно до засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних і моральних страждань потерпілої та конкретних обставин справи, а тому підстав вважати його необґрунтовано завищеним Суд не вбачає.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що засуджений у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному проваджені судових рішень, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для їх скасування.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року щодо нього - без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3