5 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 576/2342/17
провадження № 51-1376км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200070000824, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Сумського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 8 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК.
Сумський апеляційний суд 28 лютого 2019 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання і ухвалив новий вирок. Постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Виключив з мотивувальної частини вироку при наведенні мотивів призначення покарання посилання суду першої інстанції на порушення потерпілим ОСОБА_7 п.12.3 ПДР, що знаходиться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали.
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 7 жовтня 2017 року близько 14:00, керуючи мопедом «Sabu», виїжджаючи з другорядної дороги на вул. Вознесенській на головну дорогу на вул. Спаській, всупереч вимогам п. 16.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не надав переваги в русі мопеду «Delta» під керуванням ОСОБА_7 , який рухався по головній дорозі, що призвело до зіткнення транспортних засобів.
Внаслідок зіткнення водій мопеду «Delta» ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді лінійного перелому обох тім'яних кісток. Порушення ОСОБА_6 вимог ПДР перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) - спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 .
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити без зміни вирок суду першої інстанції в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
На обґрунтування своїх доводів указує на те, що апеляційний суд при вирішенні питання про законність призначеного покарання:
- не взяв до уваги, що ДТП мало місце не тільки з його вини, а й з вини потерпілого - водія мопеда «Delta»;
- погіршив його становище, виключивши з вироку суду першої інстанції, який у законний спосіб вніс зміни до обвинувачення, ту обставину, що зіткнення сталося ще й з вини потерпілого, який також порушив вимоги п. 12.3 ПДР, що перебувало в прямому причинному зв'язку з настанням ДТП, оскільки потерпілий в апеляційній скарзі такої вимоги не ставив;
- не врахував належним чином пом'якшуючих покарання обставин та даних про його особу, а саме того, що він щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував шкоду потерпілому в сумі 24 000 грн (мав намір сплатити шкоду в повному обсязі, проте потерпілий на час апеляційного розгляду не визначився щодо точної суми, яка підлягає сплаті), раніше не судимий, злочин вчинив з необережності, має на утриманні неповнолітню дитину, не працевлаштований, проте підробляє неофіційно, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, а також того, що потерпілий не наполягав на суворому покаранні;
- не врахував висновкидосудової доповіді органу пробації про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням при застосуванні ст. 75 КК;
- безпідставно зазначив про те, що будь-яких законних підстав для призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК не встановлено.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло.
У судовому засіданні прокурор вважав вирок законним і просив залишити його без зміни.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як видно з вироку суду першої інстанції, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. При цьому з урахуванням обставин, що пом'якшують покарання, - визнання вини, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, часткового відшкодування завданої шкоди потерпілому ОСОБА_7 , який не наполягав на суворому покаранні для обвинуваченого; даних про особу ОСОБА_6 , який утримує малолітню доньку, позитивно характеризується за місцем проживання; а також того факту, що ДТП сталася з вини не тільки обвинуваченого, а й з вини потерпілого, який порушив п. 12.3 ПДР, що також перебуває у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали, суд застосував при призначенні покарання ст.75 КК.
Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що суд може прийняти рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за наявних для того підстав лише з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин провадження.
Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження Суд дійшов висновку, що доводи в касаційній скарзі засудженого про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд при постановленні вироку врахував вищезазначені положення ст. 75 КК.
Так, апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі потерпілого, про безпідставне застосування до обвинуваченого ст. 75 КК, дійшов висновку, що суд першої інстанції, звільняючи останнього від відбування покарання з випробуванням, не повною мірою дотримався вищевказаних вимог та не врахував належним чином конкретних обставин вчинення злочину, а саме: вчинення обвинуваченим з необережності тяжкого злочину, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_7 став інвалідом; перебування ОСОБА_6 за кермом у стані алкогольного сп'яніння; відношення обвинуваченого до скоєного, який, як стверджував у суді потерпілий, не цікавився станом його здоров'я та не виконав своєї обіцянки допомогти з грошима на лікування, внаслідок чого потерпілий не пройшов усього необхідного лікування.
З урахуванням зазначеного апеляційний суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання.
Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав щодо застосування положень ст. 69 КК також не спростовує правильності висновків суду в частині призначення основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, оскільки в цій частині вирок суду першої інстанції ні обвинуваченим, ні потерпілим не оскаржувався.
При цьому суд першої інстанції при призначенні покарання цілком слушно взяв до уваги обставини, які пом'якшують покарання, у вигляді щирого каяття, що ґрунтується на повному визнанні ОСОБА_6 своєї вини, сприяння правдивими і послідовними показаннями встановленню істини у справі, а також добровільного часткового відшкодування шкоди, що з урахуванням позитивних відомостей щодо особи обвинуваченого, а саме того, що він вчинив злочин вперше, з необережності, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, одружений та утримує малолітню доньку, офіційно не працевлаштований, проте має певні підробітки, стало підставою для призначення ОСОБА_6 покарання у виді мінімального строку, визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК, з чим погодився апеляційний суд, а тому доводи в касаційній скарзі щодо неврахування зазначених обставин є безпідставними.
Доводи у скарзі про те, що апеляційний суд не взяв до уваги, що потерпілий не наполягав на суворому покаранні, Суд до уваги не бере, оскільки вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання саме за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 , який в апеляційній скарзі ставив питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Згідно з досудовою доповіддю органу пробації обвинувачений має середній ризик вчинення повторних злочинів та середній рівень небезпеки для суспільства, у зв'язку з чим орган пробації вважає можливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. Водночас досудова доповідь уповноваженого органу з питань пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання, при цьому має рекомендаційний характер та її висновки не можуть бути прийняті судом як обов'язкові.
У ч. 1 ст. 337 КПК зазначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Проте обставина, врахована судом першої інстанції при призначенні покарання, щодо порушення потерпілим вимог п. 12.3 ПДР, у цьому випадку не є обсягом пред'явленого обвинувачення, а є мотивами призначення покарання, у зв'язку з чим урахування цієї обставини судом першої інстанції не може свідчити про порушення ст. 337 КПК.
Порушення потерпілим п. 12.3 ПДР судом першої інстанції було обґрунтовано враховано саме при вирішенні питання про призначення покарання, оскільки суд, вирішуючи зазначене питання, має врахувати всі конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, у тому числі поведінку потерпілого. Виключення апеляційним судом цієї обставини, при тому що на цих підставах апеляційна скарга жодним з учасників кримінального провадження не подавалася, не покращує становища обвинуваченого, у зв'язку з чим доводи у касаційній скарзі в цій частині заслуговують на увагу.
Водночас зазначене не є істотним порушенням КПК, яке б перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки за відсутності апеляційних скарг про застосування положень ст. 69 КК судом апеляційної інстанції з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин провадженнябуло надано обґрунтовану оцінку щодо безпідставного звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, покарання, визначене ОСОБА_6 у межах кримінального закону та у розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Тому приймаючи до уваги зазначене, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог, зазначених у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Сумського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_8 каровець ОСОБА_2 ОСОБА_3