11 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 375/490/19
провадження № 51-5369ск19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в кримінальному провадженні № 12019110250000072 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Сквирського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 11 грудня 2018 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 8 місяців 19 днів,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Суть питання
За вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 15 квітня 2019 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком (Сквирського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року) і остаточно ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за те, що він 28 лютого 2019 року приблизно о 20:00, діючи умисно з корисливим мотивом повторно, шляхом зламу двох навісних замків, проник до гаражного приміщення, розташованого на території Рокитнянської центральної районної лікарні (вул. Слобідська, 4 у с. Телешівка Рокитнянського району Київської області), звідки таємно викрав належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 2350 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 серпня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, адвокат указує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував доводів у його апеляційній скарзі щодо тяжкості призначеного ОСОБА_4 покарання в частині незастосування до нього положень ст. 75 КК. Так, суд першої інстанції, зазначивши про обставини, що пом'якшують покарання засудженому, не врахував обставин, які мають істотне значення, а саме позитивну характеристику за місцем проживання, того, що ОСОБА_4 проживає з непрацездатними батьками, які потребують турботи та догляду, і хворіє на туберкульоз, через що має відповідну інвалідність. Також не враховано, що потерпілий не має претензій до засудженого і просить суворо його не карати, збитки потерпілому повністю відшкодував шляхом повернення викраденого майна. Крім того, ОСОБА_5 зазначає, що злочин ОСОБА_4 вчинив не під час іспитового строку, що, на думку адвоката, свідчить про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині адвокат не оскаржує.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:
- кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права;
- уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»;
- юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо;
- оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 цього Кодексу тощо;
- індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_4 покарання згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу засудженого, котрий посередньо характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше був неодноразово судимий та скоїв новий злочин через нетривалий проміжок часу після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про його стійке небажання виправитися. Крім того, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину ОСОБА_4 і стан його здоров'я, як обставини, що пом'якшують покарання, а рецидив злочину як обставину, що його обтяжує.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання наближеного до мінімального передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає і Верховний Суд.
Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Висновок суду про призначення засудженому ОСОБА_4 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК також є правильним.
Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що засуджений та його захисник, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість, які за змістом аналогічні доводам, викладеним адвокатом у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені захисником та засудженим у згаданих апеляційних скаргах, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду й розміру призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, адвокат у касаційній скарзі не навів.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3