Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 755/1927/16-ц
провадження № 61-18908св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О.,
Стрижеуса А. М.,
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримав у АТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у
АТ КБ «ПриватБанк», Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифами банку, складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 30 листопада 2015 року утворилась заборгованість у розмірі
15 734,10 грн, яка складається з: 2 059,87 грн - заборгованість за кредитом; 9 798,80 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;
2 650,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - (фіксована частина), 725,43 грн - (процентна складова).
АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою та Пам'яткою клієнта, свідчило про укладення у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг, не надано доказів того, що відповідна Картка передбачена умовами Заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, розміру кредитного ліміту, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку, не надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух коштів, наявність або відсутність заборгованості. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що додана до матеріалів справи довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не містить відомостей про отримання вказаних документів з боку позичальника, ознайомлення останнього з вказаною Довідкою та Прикладами використання кредитних коштів на кредитці.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2011 року по тілу кредиту в сумі
2 059,87 грн, штрафу в сумі 500,00 грн, судовий збір в сумі 2 893,80 грн, а всього - 5 453,67 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав в наслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в частині заборгованості за кредитом та штрафом (фіксованою частиною).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії, штрафу (процентної складової), апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог в цій частині, оскільки матеріали справи не містять даних про причини зміни розміру процентної ставки, повідомлення відповідача про зміну процентної ставки та погодження з ним даної дії, а також не надано розрахунку заборгованості з урахуванням процентної ставки, погодженої сторонами під час підписання договору, вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, що також позбавляє можливості суд визначити штраф (процентну складову).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
05 січня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в частині незадоволених позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач, підписуючи кредитний договір, надав свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», складає між банком та відповідачем договір. Тому висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії та штрафу (процентної складової) є передчасним, оскільки відповідачу було відомо про майбутню зміну процентової ставки в односторонньому порядку.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.
У березні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі
9 798,80 грн, заборгованості по пені та комісії в розмірі 2 650,00 грн, штрафу (процентної складової) в розмірі 725,43 грн.
В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється, оскільки в касаційному порядку не оскаржується.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 вересня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
б/н.
За договором АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом
№ СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифами банку, складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором у відповідача станом на 30 листопада 2015 року утворилась заборгованість у розмірі
15 734,10 грн, яка складається з: 2 059,87 грн - заборгованість за кредитом; 9 798,80 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;
2 650,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - (фіксована частина), 725,43 грн - (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії, штрафу (процентної складової), апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог в цій частині, оскільки матеріали справи не містять даних про причини зміни розміру процентної ставки, повідомлення відповідача про зміну процентної ставки та погодження з ним даної дії, а також не надано розрахунку заборгованості з урахуванням процентної ставки, погодженої сторонами під час підписання договору, вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, що також позбавляє можливості суд визначити штраф (процентну складову).
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції в повній мірі погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 27 вересня 2011 року не встановлено процентну ставку.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість по пені та комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 вересня 2011 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті, які складають між боржником та банком договір.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження
№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 січня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, заборгованості по пені та комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження
№ 6-16цс15).
Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 вересня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді процентів за користування кредитом, заборгованість по пені та комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані обставини неправильно встановлені судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9 798,80 грн, заборгованості по пені та комісії в розмірі 2 650,00 грн, штрафу (процентної складової) в розмірі 725,43 грн у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 27 вересня 2011 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року
у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з
ОСОБА_1 КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, рішення апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9 798,80 грн, заборгованості по пені та комісії в розмірі 2 650,00 грн, штрафу (процентної складової) в розмірі 725,43 грн з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9 798,80 грн, заборгованості по пені та комісії в розмірі 2 650,00 грн, штрафу (процентної складової) в розмірі 725,43 грн змінити у мотивувальній частині, виклавши його у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило