Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 755/15219/15-ц
провадження № 61-30365св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Усика Г. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року в розмірі 97 489,60 дол. США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилалося на те, що 13 травня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № K2S4AN24280116, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20 596,88 дол. США на строк до 12 травня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
В забезпечення належного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором 13 травня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договори поруки.
У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань станом на 27 травня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 97 489,60 доларів США, яка складається з: 17 818,52 дол. США заборгованості за кредитом; 10 770,11 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 915,01 дол. США комісії за користування кредитом; 61 332,48 дол. США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 11,67 дол. США штрафу (фіксована частина); 4 641,81 дол. США штрафу (процентна складова).
Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 10 липня 2017 року позов задовольнив частково. Стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року № K2S4AN24280116 у сумі 36 157,12 дол. США, що за курсом НБУ станом на 10 липня 2017 року становить 940 808,26 грн. У решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у боржника виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_2 . Позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають. Вимоги банку до поручителя ОСОБА_6 пред'явлені поза межами позовної давності, а тому задоволенню також не підлягають.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд м. Києва рішенням від 18 жовтня 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором від 13 травня 2008 року № К2S4АN24280116 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В решті рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що позовні вимоги до поручителів боржника пред'явлені з пропуском встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку, а тому їх порука є припиненою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд не встановив істотні обставини в справі та не застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а саме - статей 525, 611, 625, 631, 1048, 1050 ЦК України, неправильно застосував положення статей 256, 257, 259, 264, 267, 533, частини четвертої статті 559 ЦК України та положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_7 , а також відмови у стягненні пені, проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення в частинах, які апелянт не оскаржував, що є грубим порушенням процесуального закону. Апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги та не визначився із підставами переривання строку позовної давності.
Судовий захист права на стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на предмет застави реалізовано у позовному провадженні з ухваленням судового рішення про задоволення вимог, що означає переривання перебігу строку позовної давності.
Строки позовної давності були перервані відповідно до частини другої статті 264 ЦК України шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили. З даним позовом Банк звернувся 19 серпня 2015 року, що в межах строку позовної давності, встановленої сторонами в договорі.
31 жовтня 2013 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» реалізовано предмет застави автомобіль марки «ChevroletLacetti», 2008 року випуску, та передано згідно з актом прийому-передачі ОСОБА_8 Отримані від реалізації предмету застави грошові кошти направлені на погашення заборгованості за кредитним договором, проте, коштів не вистачило для погашення заборгованості в повному обсязі.
Висновок апеляційного суду про те, що зарахування грошових коштів, отриманих від примусової реалізації заставного автомобіля, не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки вчинено банком, є передчасним, так як виконання рішення суду, що набрало законної сили, не є власними діями банку, а виконанням невиконаного відповідачем зобов'язання. Тобто, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що часткове погашення кредитної заборгованості проведено виключно за волею банка. При цьому, примусове виконання рішення суду здійснюється за участю боржника, який вчиняв дії щодо передачі автомобіля для виконання рішення суду і будь-яких дій не оскаржував.
Згідно з умовами кредитного договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 (п'ять) років.
Суд залишив поза увагою важливі юридичні факти, як передача відповідачем до банку заставного майна (автомобіля), наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет застави, фактична реалізація заставного майна та поведінка боржника при погашенні заборгованості шляхом продажу автомобіля, що є належним доказом щодо переривання строків позовної давності.
Оскільки основне зобов'язання повинно бути виконано в строк до 12 травня 2015 року, а також з урахуванням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, банк повинен був пред'явити вимогу до поручителя впродовж дії договору поруки та основного зобов'язання.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року в частині позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення тіла та відсотків за кредитним договором у касаційному порядку не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).
26 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга не відповідає дійсним обставинам, які підтверджені доказами, дослідженими в порядку, встановленому ЦПК України, а тому є необґрунтованою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
24 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 травня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № K2S4AN24280116, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20 596,88 дол. США, на строк до 12 травня 2015 року, зі сплатою 15 % річних за користування кредитом.
В забезпечення належного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 13 травня 2008 року було укладено два договори поруки № K2S4AN24280116, за умовами яких ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як поручителі поручилися за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору.
Останній платіж за кредитним договором здійснений ОСОБА_1 27 січня 2009 року.
01 червня 2009 року автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 передано в заставу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» згідно з актом передачі-прийому.
23 червня 2009 року у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави на загальну суму заборгованості в розмірі 21 775,88 дол. США, з яких 19 645,02 дол. США тіло кредиту, 806,71 дол. США відсотки за користування кредитними коштами, 196,69 дол. США заборгованість з комісії за користування кредитними коштам, 59,59 дол. США пені (справа № 2-2030/2011).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року, ухваленим у справі № 2-2030/2011 передано в заставу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» шляхом вилучення у ОСОБА_1 автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором № K2S4AN24280116 станом на 30 квітня 2009 року в розмірі 167 674,26 грн, що є еквівалентом 21 775,88 дол. США, звернуто стягнення на предмет застави автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом надання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем.
31 жовтня 2013 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Бізнес «Споживче кредитування» в особі ОСОБА_10 передав автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , згідно з актом прийому-передачі ОСОБА_8 .
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 27 травня 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 97 489,60 дол. США, яка складається з: 17 818,52 дол. США заборгованості за кредитом; 10 770,11 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 915,01 дол. США заборгованості за комісією за користування кредитом; 61 332,48 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 11,67 дол. США штрафу (фіксована частина); 4 641,81 дол. США штрафу (процентна складова).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
23 червня 2009 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, який заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року, ухваленим у справі № 2-2030/2011, задоволено.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2011 року засвідчує такі зміни.
Пунктом 14.3 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.
Нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане відповідною стороною. Сплата неустойки здійснюється в гривнях (пункт 14.10 кредитного договору).
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, то разом з нарахуванням заборгованості в іноземній валюті банк має право нарахувати й пеню в іноземній валюті.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року (провадження № 6-211цс17) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18).
Отже, з урахуванням зміни банком строку виконання основного зобов'язання та умов кредитного договору щодо нарахування неустойки за цим договором протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане боржником, банк мав право нараховувати пеню передбачену договором у валюті кредиту в межах цього строку та три роки з дня виникнення зобов'язання з дострокового повернення кредиту.
Оскільки умовами договору передбачена сплата пені в гривнях, то стягненню підлягає гривневий еквівалент нарахованої банком суми пені, а тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені з підстав неможливості її нарахування в доларах США.
З огляду на зазначене, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо дотримання банком вимог чинного законодавства та умов кредитного договору при нарахуванні пені в валюті кредиту.
Крім того, у суді першої інстанції відповідач у справі просила застосувати
позовну давність.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
У кредитному договорі сторони домовилися про збільшення позовної давності до позовних вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки тривалістю у п'ять років (пункт 14.11 договору).
Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив та не дослідив розрахунок заборгованості з пені наданий банком та не встановив з урахуванням умов кредитного договору щодо строку нарахування пені, збільшення позовної давності та наявності заяви про її застосування, в якому саме розмірі нарахована пеня є обґрунтованою.
Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення пені на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо припинення поруки з огляду на таке.
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до пункту 12 договорів поруки порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Оскільки вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не пред'явлені до поручителів протягом п'яти років від дня настання строку його виконання (червень 2009 року), порука є припиненою, і в цій частині аргументи касаційної скарги про обґрунтованість заявлених банком до поручителів позовних вимог висновки суду апеляційної інстанції не спростовують. За таких обставин позовні вимоги до поручителів не могли бути задоволені судами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права (стаття 303 ЦПК України в чинній на час розгляду апеляційним судом справи редакції).
Аргументи касаційної скарги в указаній частині висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та тлумаченню норм права на власний розсуд.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволені позову банку до поручителів без змін.
Керуючись статями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення нарахованої пені за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило