Постанова
Іменем України
08 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 565/890/17
провадження № 61-31607св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Григоренко М. П., Шеремет А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року в суд звернулося ПАТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що відповідач, одержавши кредитні кошти в банку, свої зобов'язання своєчасно і належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 11 611,10 гривень, яка складається з 961,40 гривень боргу за кредитом, 8 031,76 гривень боргу за процентами за користування кредитом, 1 588,84 гривні боргу за пенею і комісією, 500 гривень штрафу (фіксована частина) і 529, 10 гривень штрафу (процентна складова).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кузнецовського міського суду від 30 серпня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 961,40 гривень заборгованості за тілом кредиту, 8 031,76 гривень заборгованості за відсотками за користування коштами, 1 588,84 гривень заборгованості з комісії, 1 029,10 гривень штрафу і 1 600 гривень судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із його доведеності і обґрунтованості, адже позичальник допустив прострочення своїх кредитних зобов'язань перед кредитодавцем, внаслідок чого утворилася заборгованість і ця заборгованість у повному розмірі повинна бути повернута відповідачем на користь банку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року скасовано рішення Кузнецовського міського суду від 30 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач звернувся з позовом після спливу стоку, встановленого законом для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач, зокрема, зазначав, що апеляційний суд не звернув уваги на дату останнього платежу проведенного за договором та дії відповідача, що свідчили про визнання ним боргу та прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимг банку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 09 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого позичальник отримав у кредитодавця 1 000 гривень кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Кредитний договір складається із заяви позичальника №1300060200074648610 від 29 жовтня 2008 року, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та Тарифів банку, що викладені на сайті http:\\privatbank.ua\terms\pagea\70\ (а.с. 6-6, зв.; 8-31).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За частиною 3 зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (належне виконання).
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З вказаного вбачається порушення відповідачем прав позивача, але суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем - ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк звернення до суду за захистом свого права.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
У цій справі сторони погодили, що строк дії договору відповідає строку дії картки.
З позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 22 травня 2017 року. Строк дії картки встановлено до грудня 2011 року. Останній платіж відповідачем було здійснено 26 червня 2009 року. Доказів про те, що відповідач отримав нову картку на новий строк позивачем не надано.
Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а.с. 61 зв.). Тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко