Справа № 621/2063/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/1785/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.186 КК України
22 жовтня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , без участі інших учасників, а саме потерпілих, належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого та самого обвинуваченого на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 18 02 2019 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Комсомольське Зміївського району Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимого, останній раз вироком Зміївського районного суду Харківської області від 16 01 2012 за ч.2 ст.185, ст.ст.70, 71 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, звільнений 10 12 2014,
виправдано у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.186 КК України;
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Визначено, що строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 18 02 2019 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, у строк призначеного покарання зараховано до відбутого покарання строк перебування ОСОБА_7 під вартою з 15 09 2017 по 06 12 2017 року та з 27 12 2018 року по 17 02 2019 року із розрахунку: один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Ухвалено до набрання вироком законної сили залишити у відношенні ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор".
Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
ОСОБА_7 визнаний винним судом та засуджений за те, що він:
Як зазначено у вироку, 12 09 2017 року близько 23:00 год. у ОСОБА_7 , який має незняту та непогашену судимість, та який перебував по вул. Дружби в смт. Слобожанське Зміївського району Харківської області, виник умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна. З метою реалізації свого умислу ОСОБА_7 , того ж дня в той же час, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку АДРЕСА_3 за вищевказаною адресою, де, шляхом розбиття вікна, ігноруючи зауваження сторонньої особи, усвідомлюючи, що його незаконні дії помічені та оцінюються як викрадення, проник у приміщення вищезазначеного будинку - «Будинок молитви», звідки відкрито, протиправно, повторно, з корисливих мотивів, з метою наживи, викрав акумуляторний шуруповерт ТМ «Арсенал» моделі «ДА-18ЛМ», бувший у вжитку та електричну шліфувальну машину ТМ «МШУ» моделі «1,8-230-А», бувшу у вжитку, загальною вартістю, згідно висновку експерта № 120 від 14.09.2017, 2 156 гривень.
Викраденим майном ОСОБА_7 розпорядитися на свій розсуд не зміг, так як був одразу при виході через вікно із "Будинку молитви" був затриманий працівниками поліції.
Дії обвинуваченого судом кваліфіковані за ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити оскаржуваний вирок в частині правової кваліфікації злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , з ч.3 ст.186 КК України на ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що судом надано неправильну оцінку показанням обвинуваченого, який стверджував, що намір на викрадення чужого майна у нього виник вже в приміщенні, єдиною метою проникнення до якого, була бажання побути на місці відправлення обряду поминання матері.
На вказаний вирок була подана також апеляційна скарга обвинуваченим, яку він в подальшому уточнив та просив змінити правову кваліфікацію злочину, в якому він обвинувачується з ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України на ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України, за вчинення якого призначити мінімальне покарання.
В обґрунтування таких апеляційних вимог обвинувачений посилався на ті ж обставини, що і його захисник в поданій нею апеляційній скарзі.
Крім того, на вищевказаний вирок була також подана апеляційна скарга прокурором, від якої останній в подальшому відмовився, надавши до апеляційного суду відповідну заяву.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений та його захисник підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг, просили задовольнити їх вимоги у повному обсязі.
Прокурор вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, просив залишити вимоги апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника без задоволення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України, яким судом дана правильна юридична оцінка.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України, ґрунтуються на досліджених в ході судового розгляду доказах - показаннях потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 , протоколі прийняття заяви ОСОБА_9 про вчинене кримінальне правопорушення (а.с.68-70), протоколі огляду місця події від 13 09 20117 року (а.с.59-67), відеозаписах з камер відеоспостереження у «будинку молитви», здійсненого 12 09 2017 року з 23 год. 12 хв. по 23 год. 41 хв.(а.с.71), постанові про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 13 09 2017 року (а.с.72) та висновку товарознавчої експертизи №120 від 14 09 2017 року (а.с.33).
Наведені докази у своїй сукупності є взаємопов'язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому суд першої інстанції дав оцінку всім вищевказаним доказам у справі та зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші, обґрунтовано дійшов висновку про неправдивість показань ОСОБА_7 в тій частині, що він не мав наміру на заволодіння майном потерпілого, коли проникав у приміщення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності, правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильно кваліфікував його дії.
Натомість доводи апеляції обвинуваченого та в його інтересах захисника про те, що ОСОБА_7 за епізодом заволодіння майном потерпілого ОСОБА_9 таємно його викрав, а тому дії обвинуваченого необхідно перекваліфікувати з ч.3 ст.186 КК України на ч.2 ст.185 КК України, колегія суддів вважає непереконливими.
Так, чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж відповідно до ст.186 зазначеного Кодексу - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто склади вказаних злочинів відрізняються за способом їх вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 11 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості
умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий
характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення
належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно
здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності
сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не
можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).
Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у
присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про
це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли
викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно,
але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість
усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність,
стан сп'яніння).
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими
особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою
заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі
застосування насильства чи висловлювання погрози його
застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як
грабіж чи розбій.
В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_10 пояснив, що у вересні 2017 року побачив, як ОСОБА_7 , який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, розбив вікно в «Будинку молитви» та проник до приміщення. На його зауваження щодо протиправності дій ОСОБА_7 пояснив, що там похоронено його матір та він хоче помолитись. Зважаючи на стан ОСОБА_7 , абсурдність пояснень ОСОБА_7 , час та обстановку, де на вулиці та в "Будинку молитви" вже нікого не було на час коли він почув звук розбитого скла, він усвідомлював, що ОСОБА_7 проникає до приміщення з протиправною метою, а саме, з метою вчинення крадіжки, то він зетелефонував до поліції. Після чого залишився зі своїм товаришем чекати прибуття працівників поліції та завершення дій ОСОБА_7 . В той момент, коли ОСОБА_7 виходив через розбите вікно із приміщення "Будинку молитви", то він одразу був затриманий працівниками поліції. Під час затримання у ОСОБА_7 вилучили електрошуруповерт та болгарку.
При цьому, колегія суддів зауважує, що вказані показання, містять конкретний опис подій, є логічними, послідовними та такими, що у повній мірі узгоджуються з іншими доказами, а тому підстав ставить їх під сумнів колегія суддів не вбачає.
Наведене свідчить, що перед проникнення у будівлю, ОСОБА_7 спілкувався із зазначеним свідком, а тому, розумів, що його протиправні дії не залишилися непоміченими.
Колегія суддів вважає, що позиція ОСОБА_7 та його захисника, яка ґрунтується на тому, що обвинувачений проник у приміщення не маючи на меті заволодіння майном, умисел виник у нього раптово вже після проникнення, а тому останній не усвідомлював, що його протиправні дії кимось помічені і розцінюються як викрадення, є способом зменшення обсягу відповідальності за вчинене.
На підтвердження цього вказує також та обставина, що обвинувачений ОСОБА_7 змінював свої покази протягом судового провадження.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що матеріалами кримінального провадження у повній мірі доведено, що ОСОБА_7 , усвідомлював, що під час проникнення до приміщення «Будинку молитви», він був помічений особою, яка сприймала його дії як протиправні.
Разом з тим, при намаганні винести викрадене майно через розбите вікно дії ОСОБА_7 були помічені іншими особами, а саме, свідками та працівниками поліції, однак, ОСОБА_7 не зважаючи на це, продовжив протиправні дії з метою заволодіння викраденим майном.
Таким чином, проаналізувавши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.3 ст.186 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення.
Підстав для зміни вироку суду, перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.3 ст.186 КК України на ч.2 ст.185 КК України за обставин, викладених в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника колегією суддів не вбачається.
Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене, судове рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 18 02 2019 року по справі щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, - залишити без задоволення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ ________________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4