Постанова
Іменем України
11 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 628/1708/19
провадження № 22-ц/818/4896/19
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Бурлака І.В., Маміна О.В.,
учасники справи:
позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року, ухвалене суддею Клімовою С.В., в залі суду в м. Куп*янськ,
У червні 2019 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалось на те, що 08.06.2006 року між сторонами був укладений договір кредиту б/н на суму 13 500 грн., яку відповідач отримав у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає сроку дії картки.
При цьому, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, проценти за його використовування, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку.
Відповідач взяті на себе зобов'язання, щодо повернення суми кредиту, належним чином не виконав, в результаті чого станом на 30.04.2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором 219 083,08 грн.
При цьому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 124 363,01 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 10 009,95 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом з 08.06.2006 по 31.07.2018 року - 114 353,06 грн. Оскільки відповідачем в добровільному порядку заборгованість по кредиту не повернута, позивач звернувся до суду з наступним позовом.
Заочним рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту № б/н від 08.06.2006 року станом на 30.04.2019 р. у розмірі 10 009, 95 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 154,67 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків та постановити нове рішення в цій частині задовольнивши вимогу банку у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що судом першої інстанції неналежним чином вивчені надані документи, оскільки договором передбачений розмір відсотків у розмірі 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році, що призвело до помилкового висноваку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 08.06.2006 року АТ КБ «Приватбанк» видав відповідачу кредитну карту з встановленням кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році.
21.05.2018 р. ПАТ комерційний банк "ПриватБанк" змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 21-22).
Позивач надав до суду розрахунок заборгованості, вказує, що відповідач взяті на себе зобов'язання, щодо повернення суми кредиту, належним чином не виконав, у результаті чого заборгованість за даним договором кредиту станом на 30.04.2019 рік склала 219 083,08 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 10 009,95 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом- 207 473,13 грн., заборгованість за пенею та комісією - 1600,00 грн. ( а.с. 5-8).
Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 219 083,08 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Акцент Банк»)
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 08 червня 2006 року процентна ставка зазначена у розмірі 3 % річних, розміру пені та штрафів заява не містить.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними кредитом, пеню комісію.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам відповідач ознайомився і погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів.
Також судова колегія вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови надання споживчого кредиту фізичним особам , відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пеня та штрафів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
В Україні визнається і діє принцип Верховенства Права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) та ін.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Колегія суддів вважає, що стягненню підлягає заборгованість за відсотками за користування кредитом у сумі 11937, 48 грн. із розрахунку процентної ставки 3%, яка погоджена сторонами шляхом підписання заяви, а не 207 473,13 грн., як про це зазначає банк у позовній заяві з посиланням на Умови та правили надання банківських послуг.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам у сумі 11937, 48 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріали справи свідчать про те, що при подачі апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі - 2881,50 грн. З урахуванням частково задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 273,69 грн. - за подачу апеляційної скарги (9,5% від 2881,50 грн.).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 31 липня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками, позовні вимоги в ційн частині задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за відсотками у сумі 11937, 48 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 273,69 грн.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - І.В. Бурлака
О.В. Маміна