12 листопада 2019 року
м. Харків
Справа № 643/11746/18
Провадження № 22-ц/818/1644/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Бровченка І.О., Пилипчук Н.П.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідачі: Державна казначейська служба, Управління Державної казначейської служби України Московського району М. Харкова,
Третя особа: Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м.Харкова
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби Московського району м. Харкова, Державної служби України, третя особа Управління Пенсійного фонду у Московському районі м Харкова про відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у Московському районі м Харкова на рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 листопада 2018 року, ухваленого суддею першої інчстанції Майстренко О .М., -
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби Московського району м. Харкова про стягнення на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоди в сумі 33055 грн 68 коп.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що вона з 22 грудня 2016 відрахована з зі штату Апеляційного суду Харківської області та знаходиться у відставці на підставі рішення Вищої Ради правосуддя України від 19 грудня 2016 року № 3285/0/15-16. Позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. Відповідно до положення абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України зазначений орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з його щомісячного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Враховуючи це, за період з січня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно загальний розмір утриманого податку становить 33055 грн. 68 коп.., що підтверджується довідкою №505/П-31 від 12 липня 2018 року.
Позов мотивовано тим, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Відповідно до статті 152 КУ закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Позивач також посилається на положення ЦК, а саме ст.. 22 ЦК України в якій вказано, що гарантується право особи на відшкодування збитків, завданих в результаті порушення її цивільного права, адже в даному випадку позивачу неконституційною нормою заподіяно збитки, які полягають не в реальних втратах, а тих доходах, які вона недоотримала внаслідок порушення її цивільного права.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
У позові зазначає, що прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання заподіяло матеріальну шкодуу виді утримання податку з доходів фізичних осіб за період з період з січня 2017 року по 28 лютого 2018 року, у зв язку з чим і звернулась до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 33055 грн 68 коп.
Не погодившись з рішення суду першої інстанції представник Державної казначейської служби України звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, вважає що у позивача відсутні законні підстави для відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди у зв язку із необґрунтованістю та недоведеністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Основним Законом розмежовуються підстави для відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди. Статтею 152 КУ визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Апелянт зазначає, що норми частини третьої статті 152 КУ, не є нормами прямої дії і мають відсилочний характер, що передбачає наявність законодавчо врегульованого порядку та механізму, який регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Отже в апеляційній скарзі наголошується про те, що відсутній на сьогодні спеціальний закон, який передбачає механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними.
Також апелянт підкреслює, що положення статті 1175 ЦК, на застосуванні яких наполягає позивач, доречні лише у випадках, коли нормативно - правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується, тому в данному випадку, коли положення визнання неконституційними та у зв язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Предметом розгляду у вказаному позові є вимога судді ОСОБА_1, про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України, шкоди, завданої прийняттям неконституційного закону, у розмірі 33055 грн. 68 коп грн. з 1 січня 2017 року по 28 лютого 2018 р.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною першою, третьою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Предметом судового розгляду даної справ є вимога судді про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України, шкоди, завданої прийняттям неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді, що завдало останній майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб, у розмірі 33055 грн 68 коп.,
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв'язку із прийняттям неконституційного акту.
Суд першої інстанції залишив поза увагою та не дослідив питання юрисдикції спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судова колегія з урахуванням викладеного та вимог чинного законодавства вважає, що оскільки даний спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 255, 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду від 15 листопада 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби Московського району м. Харкова, Державної служби України, третя особа Управління Пенсійного фонду у Московському районі м. Харкова про відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним- закрити.
Головуючий С.С. Кругова
Судді І.О. Бровченко
Н.П. Пилипчук