Іменем України
06 листопада 2019 року м. Кропивницький
справа № 398/614/18
провадження № 22-ц/4809/1185/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Кіселика С.А.
за участі секретаря - Тимошенко Т. О.,
учасники справи:
позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 червня 2018 рокуу складі судді Голосеніної Т. В. і
У лютому 2018 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК»", правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.08.2007 (далі - Договір) у розмірі 46 644,75 грн, з яких:
-590 грн 61 коп - заборгованість за кредитом;
-38 834 грн 77 коп - заборгованість по процентам за користування кредитом;
-4 522 грн - заборгованість за пенею та комісією;
а також штрафи:
-500 грн - штраф (фіксована частина);
-2 197 грн 37 коп - штраф (процентна складова).
Позовна заява мотивована тим, що 10.08.2007 між банком та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 000,00 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач в порушення умов договору зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 31.01.2018 має заборгованість в сумі 46 644,75 грн.
Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 10 серпня 2007 року на загальну суму 43 947 (сорок три тисячі дев'ятсот сорок сім) грн 38 коп, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 590 грн 61 коп, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 38 834 грн 77 коп, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4522 грн, а також судові витрати на суму 1762 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що наявність угоди між сторонами підтверджується заявою позичальника, Умовами та правилами надання банківських послуг, а сума заборгованості - її розрахунком станом на 31 січня 2018 року.
ОСОБА_1 неналежно виконував договірні зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Банком у розрахунку заборгованості відповідачу за кредитним договором одночасно нарахована пеня і штрафи, що суперечить положенням, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафів суд відмовив.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 15 червня 2018 року залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2019 року та в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заочне рішення судом першої інстанції винесене передчасно, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату проведення судового засідання.
Щодо розміру кредитної заборгованості то відповідач вважає, що банком неправомірно здійснювалось підвищення відсоткової ставки за користування кредитом.
Розмір стягнутих судом першої інстанції коштів є занадто великим.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою після спливу строку позовної давності.
Окрім того, в судовому засіданні не було встановлено обставини перевипуску банківської картки.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник банку ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.
Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглянути справу без його участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
В подальшому процентна ставка змінювалась і становила: з 01 січня 2013 року - 30,00 відсотків, з 01 вересня 2014 року - 34,80 відсотки, з 01 квітня 2015 року - 43,20 відсотки.
В зв'язку з неналежним виконанням боржником договірних зобов'язань, станом на 31 січня 2018 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 590 грн 61 коп, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 38834 грн 77 коп, заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4522 грн 00 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність угоди між сторонами підтверджується заявою позичальника, Умовами та правилами надання банківських послуг, а сума заборгованості - її розрахунком станом на 31 січня 2018 року.
Відповідачем неналежно виконувались зобов'язання відповідно до кредитного договору, тому, на думку суду першої інстанції, на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості, що складається з заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією.
Проте повністю з висновками суду першої інстанції погодитися неможна з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з умов договору від 10 серпня 2007 року, оформленого заявою позичальника, базова процентна ставка складає 22,8 % з розрахунку 360 днів в році.
Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.
Порядок погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а. с. 7).
Наданою до суду апеляційної інстанції представником позивача інформацією підтверджується, що строк дії картки № НОМЕР_1 , яку видано відповідачу, становить 07/15, тобто по 31 липня 2015 року (а. с. 114).
Розрахунком заборгованості підтверджується, що процентна ставка змінювалась і становила: з 01 січня 2013 року - 30,00 відсотки, з 01 вересня 2014 року - 34,80 відсотки, з 01 квітня 2015 року - 43,20 відсотки, останній платіж було здійснено 31.07.2015 (а. с. 5-6).
Отже, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № б/н від 10 серпня 2007 року, у вигляді заяви позивача, і для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту за даним кредитним договором відповідач отримав платіжну картку № НОМЕР_1 строком її дії до липня 2015 року.
Правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов'язання за даним кредитним договором в повному обсязі не виконав.
Однак, визначаючи розмір заборгованості за даним кредитним договором, суд не врахував наступне.
У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, яка неодноразово збільшувалась, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 серпня 2007 року, посилався на «Тарифи банку», «Правила користування платіжною карткою» та на «Умови та правил надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, як невід'ємні частини спірного договору.
Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення в односторонньому порядку ставки процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про підвищення розміру відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яким встановлено можливість подальшого підвищення в односторонньому порядку ставки відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
З огляду на викладене помилковими є доводи суду першої інстанції, що наявність угоди між сторонами підтверджується також «Умовами та правилами надання банківських послуг».
За таких обставин рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за пенею і комісією та стягнення штрафів необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.
Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 38834 грн 77 коп, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили базову процентну ставку 22,8 % з розрахунку 360 днів в році. Строк дії договору відповідає строку дії картки, тобто до 31.07.2015.
Відтак, у межах строку кредитування до 31.07.2015 відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця.
Починаючи з 01.08.2015 відповідач мав обов'язок, незалежно від пред'явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач мав право нараховувати відсотки за користування відповідачем кредитним коштами в межах строку дії договору, який відповідає строку дії картки, тобто до 31.07.2015.
Позивач просив стягнути на його користь відсотки за користування відповідачем кредитним коштами по 31.01.2018, тобто поза межами строку дії договору.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначене та помилково стягнув з відповідача відсотки за користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитного договору.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами в межах дії договору та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору, тобто після 31.07.2015.
Позивач просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитними коштами з урахуванням підвищення відсоткової ставки з 01 січня 2013 року до 30,00 %, з 01 вересня 2014 року до 34,80 відсотки, з 01 квітня 2015 року до 43,20 відсотки.
Оскільки заявою про надання кредитних коштів не передбачено зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку, а надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не можуть бути взяті до уваги з зазначених вище підстав, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь банку відсотки за користування кредитними коштами за первинною відсотковою ставкою, яка становила 22,8 % річних.
Розрахунком заборгованості підтверджується, що станом на 01.01.2013 заборгованість за відсотками складала 108,31 грн, а заборгованість за тілом кредиту становить 590,61 грн.
Починаючи з 01.01.2013 по 31.07.2015 кількість днів нарахування відсотків становить 942 дні.
Отже за первинною відсотковою ставкою 22,8 % річних, в межах строку дії карки, з відповідача на користь банку підлягає стягненню 455,84 грн відсотків за користування кредитними коштами (590,61/100*22,8/365*942+108).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в зв'язку зі спливом позовної давності.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісячними платежами в розмірі 7% від суми боргу, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
Розрахунком заборгованості підтверджується, що відповідач перестав здійснювати щомісячні платежі починаючи з 01.11.2013 і лише 31.07.2015 здійснено платіж в розмірі 178 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом 18.02.2018 (згідно відмітки поштового відправлення) (а.с.23), а тому можна дійти висновку про сплив позовної давності по вимогах позивача щодо щомісячних платежів по яких сплив строк 3 роки.
Однак, апеляційним судом не може бути застосовано позовну давність з огляду на таке.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
У заяві від 18 квітня 2019 року про перегляд заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
Суд першої інстанції в ухвалі від 20 травня 2019 року встановив, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 24 травня 2018 року особисто отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, копію позову з додатками та повістку про виклик до суду на 15 червня 2018 року (а.с.35).
В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Відповідно до статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. i>the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
У постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 Верховний Суд України констатував, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, оскільки стаття 267 ЦК України закріплює норму матеріального права, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, згідно з висновком Верховного Суду України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
У постанові від 17.04.2018, справа №200/11343/14-ц (провадження №14-59цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
Велика Верховного Суду зробила висновок, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Отже, підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності є те, що відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи і відповідач не брав участі в такому розгляді.
Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджується, що 24 травня 2018 року ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви з додатками та повістку про виклик до суду на 15 червня 2018 року (а.с.35).
Оскільки відповідач ОСОБА_1 згідно з вимогами процесуального закону був повідомлений про час і місце розгляду справи, апеляційний суд не розглядає його заяву про застосування позовної давності.
З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1046 грн 45 коп заборгованості за кредитним договором, з яких: 590 грн 61 коп - заборгованість по тілу кредиту; 455 грн 84 коп - заборгованість по відсоткам за користування коштами.
В задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п.1, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що банк за подання позовної заяви сплатив 1762 грн судового збору, а позовні вимоги задоволено на 2,24 %, з відповідача на користь банку необхідно стягнути 39 грн 47 коп судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 2643 грн судового збору та враховуючи, що його вимоги задоволено на 97,6 %, з банку на його користь необхідно стягнути 2579 грн 57 коп судових витрат.
Шляхом проведення взаємозаліку, остаточно з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 2540 грн 10 коп (2579,57-39,47=2540,10) на відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) 1046 (одну тисячу сорок шість) грн 45 коп заборгованості за кредитним договором, з яких: 590 (п'ятсот дев'яносто ) грн 61 коп - заборгованість по тілу кредиту; 455 (чотириста п'ятдесят п'ять) грн 84 (двадцять чотири) коп - заборгованість по відсоткам за користування коштами.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 2540 грн 10 коп судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12.11.2019.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
С. А. Кіселик