Справа № 342/289/19
Провадження № 22-ц/4808/1366/19
Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.
Суддя-доповідач Горейко
12 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.,
суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю представника апелянта,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Городенківського районного суду, ухвалене у складі судді Гайдича Р.М. 20 серпня 2019 року в м. Городенка,
14.03.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 31.08.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31.01.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 88939,05 грн, з яких: 4704,19 грн. - заборгованість за кредитом, 78223,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1300 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 4211,38 грн. - штраф (процентна складова).
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1921 грн.
Заочним рішенням Городенківського районного суду від 20 серпня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 4704,19 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 31.08.2011 року та 101,61 грн. судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно був укладений кредитний договір, однак сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому підставними є лише вимоги про стягнення з ОСОБА_1 отриманого нею та непогашеного тіла кредиту в розмірі 4704,19 грн., а в решті вимог позову слід відмовити.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні решти вимог позову, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає, що при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції не враховано положення ст. 1054 ЦК України, якою визначено поняття кредитного договору та згідно якої за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; положення ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків, а також положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, і якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, судом не враховано, що основними вимогами банку до боржника за кредитним договором є повернення наданих кредитних коштів та отримання процентів за їх користування.
Встановивши, що позивач надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та безпідставно відмовив в задоволенні вказаної вимоги.
Посилаючись на наведене, апелянт просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні суми скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 4704,19 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 31.08.2011 року сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31.08.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
В заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 10).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року (а.с. 12-35).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31.01.2019 року становить 88939,05 грн, з яких: 4704,19 грн. - заборгованість за кредитом, 78223,48 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1300 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 4211,38 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 7-9).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, при укладенні кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 31.08.2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Пред'являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, окрім заборгованості по тілу кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентах за користування кредитом, а також заборгованість за пенею та комісією і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався також на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії і штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.08.2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Суд першої інстанції правильно врахував зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом, пені та комісії і штрафів у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу.
Доводи апелянта про те, що при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції не враховано положення ст. 1054 ЦК України, якою визначено поняття кредитного договору та згідно якої за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; положення ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків, а також положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України про те, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, і якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, не приймаються до уваги, оскільки встановлено, що в кредитному договорі, укладеному між сторонами 31.08.2011 року шляхом підписання анкети-заяви, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, нарахованих на рівні облікової ставки Національного банку України, позивач не заявляв.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в оскаржуваній частині.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Городенківського районного суду від 20 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Л.В. Василишин
Р.Й. Матківський
Повний текст постанови складено 12 листопада 2019 року