Провадження № 22-ц/803/8973/19 Справа № 213/452/19 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
12 листопада 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року, ухваленого суддею Алексєєвим О.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 21 серпня 2019 року,
У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» ( яке під час розгляду справи змінило назву надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В мотивування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначив, що на підставі заяви від 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав в АТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 27500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, де зазначено, що клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Банк надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 08 січня 2019 року відповідач має заборгованість 141986,41 грн, з яких: 58965,88 грн - тіло кредиту, 27915,75 грн нараховано відсотків за користування кредитом; 55104,78 грн - нараховано пені, яку просить суд стигнути з відповідача та судові витрати.
Заочним рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 27 серпня 2010 року розмірі 58965, 88 грн. та судовий збір в сумі 931,37 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, поставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом й пені та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
В мотивування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин в даній справі правову позицію Верховного Суду, оскільки відповідач не надано заперечень проти умови та правила надання банківського кредиту, які подані позивачем. Відповідачем виконувалися умови укладеного договору шляхом здійснення відповідних поповнень рахунку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника не містить умов щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами та відповідальності за несвоєчасне виконання кредитних обов'язків (пеня, штраф), а надані позивачем витяг з умов та правила не містять підтвердження того, що саме з цією редакцією наданих умов та правил позичальник був ознайомлений та погодився із ними.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмови АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам та пені.
В частині задоволення позовних вимог рішення суду першої інтсанції не оскаржується.
Судом встановлено, що 27 серпня 2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подання анкети -заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковому рахунку. (а.с. 12).
Як видно з анкети -заяви підписаної позичальником ОСОБА_1 вона не містить відомостей щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами, порядку та нарахування санкцій за порушення строків погашення кредитних коштів.
Факт укладення між сторонами кредитного договору доведений належними та допустимими доказами та відповідачем не заперечується.
За наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на 08 січня 2019 року відповідач має заборгованість 141986,41 грн, з яких: 58965,88 грн - тіло кредиту, 27915,75 грн нараховано відсотків за користування кредитом; 55104,78 грн - нараховано пені (а.с.9-11).
Між сторонами виник спір щодо належноговиконання відповідачем кредитних зобов'язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги представника позивача, стосовно твердження що відповідач був відсутнім під час розгляду справи та не висловлював своє заперечення щодо поданою позивачем редакцією Умов та правил, тому суд не має процесуальних повноважень вважати їх такими, що не діяли на час укладання кредитного договору сторонами.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем АТ КБ «Приватбанк» надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку, рпоет колегія суддів погоджється із висновком суду першої інстанції, що наданий витяг не містить періоду (строку ) дії його застосування, та що саме ці умови, в поданій редакції, були діючими, надані позичальнику для ознайомлення та відповідач погодився із їх застосуванням при підписанні анкети-заяви (а.с.14-47).
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», який надано позивачем не можна вважати прийнятним, тому що розташована в ньому інформація про діючий при підписанні анкети-заявки тарифи, не відповідають відомостям про підвищення обов'язкових платежів та зміну відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року та з 01 квітня 2015 року, що свідчить, що дані тарифи було запроваджено після отримання відповідачем кредитних коштів та не містить підпису позичальника, що не можна визнати узгодженими тарифами за користування кредитними коштами.
Надані позивачем витяг Умов та правил не містить підпису боржника (позичальника), що виключає факт доведеності обізнаності та погодження позичальника із умовами кредитування та штрафними санкціями, що виключає їх застосування.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відсутність відповідача при розгляді справи не виключає обов'язку суду дослідити подані позивачем докази на предмет їх доведеності, прийнятності та надати відповідну оцінку в судовому рішенні, що й вмотивовано судом першої інстанції. А доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2019 року.
Головуючий:
Судді: