12 листопада 2019 р. справа № 400/2824/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ),Миколаїв, НОМЕР_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат належних сум; зобов'язати відповідача при проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. врахувати базовий місяць з моменту зарахування до списків особового складу та встановлення посадового окладу - 26.12.2013 р.; встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судових рішень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) за період роботи з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового доходу,а також не була виплачена і на день звільнення позивача з військової служби. Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП відповідач - військова частина НОМЕР_2 повинен виплатити середній заробіток за невиплату усіх сум при звільненні.
Ухвалою від 13.09.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив.
Відповідач надавав до суду відзив, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що індексація нараховується та виплачується в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, з 01.01.2016 р. збільшилось грошове забезпечення військовослужбовців за рахунок щомісячних премій і в першу чергу в межах бюджетних асигнувань сплачувались грошове забезпечення військовослужбовцям, винагороди за безпосередню участь в АТО чи інших заходах, розрахунки зі звільненими військовослужбовцями, грошова допомога для оздоровлення, відповідач керувався статтею 5 Закону України “Про індексацію доходів населення” та роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Суд розглядає справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).
Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивач в період з 28.07.2007 р. по 26.07.2019 р. проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом Командира військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2019 р. №20-РС позивача звільнено з військової служби у запас, а відповідно до наказу №158 від 24.07.2019 р. позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів грошового забезпечення.
При звільненні з військової служби 26.07.2019 р. позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., у зв'язку з чим представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом.
На звернення позивача щодо виплати спірних сум, 15.08.2019 р. відповідач листом 1/1/265 повідомив відсутність підстав для перерахунку та виплати індексації за минулі роки.
Відповідно до ст. 1 Закону України " Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ст. 4 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, згідно з п. 4 якого, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці (грошове забезпечення) індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Приклад обчислення суми індексації грошових доходів громадян наведений у Додатку № 2 вищевказаного Порядку ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на статтю 5 Закону, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим індексації з 01.01.2016 вказана норма не містить.
Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі № К/800/3206/16 (368/1047/15-а).
Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.
Так, при розгляді справи “Кечко проти України” Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
Також Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, у даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.
Тобто, аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки вони мають рекомендаційний характер, а тому не може бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.
Таким чином, вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. підлягає задоволенню.
Разом з цим, суд зазначає про відсутність підстав для врахування 26.12.2013 р. як базового місяця щодо індексування доходу позивача, оскільки у спірний період відповідачем індексацію доходу позивача не проведено, що позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплат, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, суд застосовує норми Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки у день звільнення позивачу не виплачені всі належні суми, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В позовній заяві позивач, також, клопотав про застосування судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача подати у строк встановлений судом з дня набрання законної сили звіт про його виконання.
Відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов'язком, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Миколаїв, НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за період з 26.07.2019 р. по дату набрання рішенням у даній справі законної сили.
5. Відмовити у задоволенні вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 при проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. врахувати базовий місяць з моменту зарахування до списків особового складу та встановлення посадового окладу - 26.12.2013 р.
6. У встановлені судового контролю за виконання рішення, відмовити.
7. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич