11 листопада 2019 р. № 400/3780/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 13.08.2019 року № Ф-73312-17,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-73312-17.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019 року, справу № 400/3780/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.08.2019 року № Ф-73312-17, передано на розгляд судді Малих О.В.
11.11.2019 року суддею Малих О.В. подана заява про самовідвід, яка обґрунтована можливістю викликати сумніви у стороннього спостерігача в неупередженості судді, що буде порушенням п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, а відтак, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України є підставою для самовідводу.
Вирішуючи питання про самовідвід, суд входив з наступного:
Оскільки позивач працює в Миколаївському окружному адміністративному суді на посаді водія автотранспортних засобів відділу фінансової діяльності та господарського забезпечення, про що свідчить довідка Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.11.2019 року № 29, то ця обставина може викликати сумніви у стороннього спостерігача в неупередженості судді при розгляді даної справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Згідно з п. 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи "Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів" незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах стороннього спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Аналогічна теза міститься в п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, де зазначено, що суддя заявляє самовідвід в розгляді справи, зокрема, в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з'їзду суддів України від 22.02.2013 року, неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частина 1 ст. 39 КАС України передбачає, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу (ч. 2 ст. 40 КАС України).
З метою уникнення розумного сумніву в об'єктивності судді Малих О.В., заява про самовідвід підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 36, 39, 40 ,248 Кодексу адміністративного судочимнства Укоаїни, суд -
1. Заяву судді Малих О.В. про самовідвід задовольнити.
2. Відвести суддю Малих О.В. від розгляду адміністративної справи № 400/3780/19.
3. Адміністративну справу № 400/3780/19 передати для визначення складу суду в порядку, передбаченому ст. ст. 18, 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала окремо не оскаржується.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Суддя О.В. Малих