справа №813/4333/16
31 жовтня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Надич М.О., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник - Вовчак А.В.
відповідача: представник - Холявка І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0001121401 від 07.12.2016 року форми «Р».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки позивача, документація по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» належним чином не досліджувалися, висновки акту перевірки базуються на припущеннях, доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру відповідних операцій не підтверджені належними доказами.
Позивач зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення ТОВ «Мобіжук» положень податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки господарські операції по реалізації позивачем товарів, під час придбання яких суми податку включені до складу податкового кредиту, є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів, тому такі товари використані у межах господарської діяльності позивача й підстави для збільшення податкових зобов'язань з ПДВ у відповідача відсутні.
08.08.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому додатково зазначено, що посилання відповідача на податкову інформацію щодо відсутності інформації про власні або орендовані фонди, трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентів ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп», позивач звернув увагу суду на те, що відображення даної інформації в акті перевірки та відзиві на позов має виключно констатуючий характер без наведення будь-яких належних доказів на її підтвердження. Втім, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами та не може ґрунтуватися на висновках контролюючого органу, що мають характер припущень.
На переконання позивача, спірні господарські операції зводилися до торгівлі товарами, а саме - мобільними телефонами, планшетами, ноутбуками, відповідними аксесуарами для них та скретч картами, відтак для такого роду діяльності не потрібно спеціальної техніки, складських приміщень та кваліфікованого персоналу.
За наслідками господарських операцій з продажу товарів ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» позивач отримав прибуток, що відповідає меті його підприємницької діяльності. Вищенаведене спростовує позицію фіскального органу щодо «нереальності» вказаних господарських операцій та «відсутності ділової мети при їх здійсненні».
Саме тому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0001121401 від 07.12.2016 року.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві. Просив позов задоволити.
Відповідач у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Мобіжук» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року складено акт від 06 грудня 2016 року №2209/13-03-14-01/37741113, яким зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.
В ході перевірки встановлено, що операції між позивачем та його контрагентами фактично не здійснювалися, оскільки позивачем не надано до перевірки документів, які б підтверджували реалізацію позивачем товарів контрагентам-покупцям, їх транспортування, передачу тощо; неможливо ідентифікувати осіб, що підписали первинні документи, місце складання таких документів; за результатами здійсненого аналізу податкової звітності контрагентів не встановлено наявності у покупців необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій тощо. За висновком контролюючого органу, оскільки перевіркою не підтверджено використання позивачем товарів для здійснення своєї господарської діяльності, під час придбання яких, суми податку включені до складу податкового кредиту, ТОВ «Мобіжук» зобов'язано нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ у силу вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Вказане свідчить про те, що господарські операції з вказаними контрагентами-постачальниками не мали реального характеру. Отже, у контролюючого органу були підстави для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення, саме тому відповідач вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року №0001121401.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 08 липня 2019 року прийнято матеріали справи №813/4333/16 до провадження і призначено підготовче судове засідання. В судовому засіданні 01.10.2019 року ухвалою суду, яка занесена в протокол судового засідання було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Залізничною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області за результатами проведення у період з 21 по 29 листопада 2016 року планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Мобіжук» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року складено акт від 06 грудня 2016 року №2209/13-03-14-01/37741113, у якому встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у період, який підлягав перевірці, на загальну суму 5032666,00 грн., у тому числі за травень 2016 року на суму 1808220,00 грн., за червень 2016 року на суму 3224446,00 грн.
Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані заниженням позивачем зобов'язань з ПДВ у травні та червні 2016 року, внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з придбання товарів (мобільні телефони, ноутбуки, планшети, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв'язку), які в подальшому використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, адже перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення господарських відносин позивача із ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» щодо реалізації таких товарів і останні відсутні на залишку у ТОВ «Мобіжук».
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року №0001121401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 7548999,00 грн., у тому числі за основним платежем - 5032666,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2516333,00 грн.
Предметом спору у даній справі є правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, саме тому позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як визначено підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІ.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб'єкта господарювання виникає у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; належним чином складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у її межах.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
За приписами ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Розумна економічна причина (ділова мета) причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Зокрема, на необґрунтованість податкової вигоди (тобто безпідставне зменшення сум податкових зобов'язань до сплати в бюджет, отримання бюджетного відшкодування тощо) можуть також вказувати, підтверджені належними доказами доводи податкового органу, щодо відсутності первинних документів; обліку з метою оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані із фактом виникнення податкової вигоди якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність основних засобів та виробничих потужностей для досягнення результатів позитивної підприємницької, економічної діяльності; неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.
При цьому, дослідження реальності господарської діяльності повинно здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Разом з тим, за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Судом встановлено, що позивачем укладено з ПАТ «Київстар» договір поставки №69 від 01.02.2015 року, з ТОВ «Астеліт» договір від 01.07.2012 року, відповідно до умов яких позивачем придбавалися стартові пакети, стретч-картки та обладнання для доступу у мережу Інтернет.
Згідно договорів та видаткових накладних придбавалися у іноземного підприємства «Логін» та «І-АР-СІ», ТОВ «Кенексі», ТОВ «Самсунг Електронікс», ТОВ «ASBIS-Україна», ТОВ «Ель-Сістем», ТОВ «Елко-Україна», ТОВ «ДФ Плюс», іноземного підприємства «Матрікс-Про», ТОВ «Єврокоммерз Юкрейн», ТОВ «Навігатор Корпорейшн», ПП «Софія і К», ТОВ «СВП Плюс», ТОВ «МТІ», ТОВ «Група Юг Львів» та інших продавців - мобільні телефони, смартфони та аксесуари.
Надалі, позивачем (продавець) та ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» (покупці) укладено договори купівлі-продажу від 20 квітня 2016 року №20.04/16, від 31 травня 2016 року №31.05/16, від 20 травня 2016 року №20.05/16-01, від 25 травня 2016 року №25.05/16, згідно умов яких ТОВ «Мобіжук» зобов'язувалось поставити покупцям товар, а саме мобільні телефони, ноутбуки, планшети, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв'язку на умовах безготівкової оплати та базису поставки - самовивіз зі складу продавця.
На підтвердження реальності операцій за цими договорами позивачем до матеріалів справи долучено:
- по ТОВ «Промостар Україна» - видаткові накладні (т.1 а.с.123-125, 128, 133-135, 138), податкові накладні (т.3 а.с.149-165, т.5 а.с.73-74), на підтвердження оплати проданого товару долучено виписку банку (т.4 а.с.9-84);
- транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.126-127, 129-132, 136-137);
- по ТОВ «Вальтерія» - видаткові накладні (т.1 а.с.178-182, 185, 188, 191-198, т.5 а.с.77-78), податкові накладні (т.3 а.с.228-250, т.4 а.с.1-8), на підтвердження оплати проданого товару долучено виписку банку (т.4 а.с.9-84);
- транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.183-184, 186-187, 189-190);
- по ТОВ «Хіт Лайн» - видаткові накладні (т.1 а.с.199-203, 206, 209, 212-218); податкові накладні (т.3 а.с.121-148, т.5 а.с.71-72), на підтвердження оплати проданого товару долучено виписку банку (т.4 а.с.9-84);
- транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.204-205, 207-208, 210-211);
- по ТОВ «Селезія» - видаткові накладні (т.1 а.с.159-162, 165-166, 169-171, 174-177), податкові накладні (т.3 а.с.166-195, т.5 а.с.75-76), на підтвердження оплати проданого товару долучено виписку банку (т.4 а.с.9-84);
- транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.163-164, 167-168, 172-173);
- ТОВ «Делівері Групп» - видаткові накладні (т.1 а.с.139-143, 146-150, 153-158), податкові накладні (т.3 а.с.196-227, т.5 а.с.69-70), на підтвердження оплати проданого товару долучено виписку банку (т.4 а.с.9-84);
- транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.144-145, 151-152).
Суми ПДВ по взаємовідносинах з контрагентами позивача відображено у податковій звітності ТОВ «Мобіжук», про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ.
На думку відповідача, господарські операції з вказаними контрагентами не мали реального характеру, оскільки позивачем не надано до перевірки документів, які б підтверджували реалізацію позивачем товарів контрагентам-покупцям, їх транспортування, передачу тощо; неможливо ідентифікувати осіб, що підписали первинні документи, місце складання таких документів; за результатами здійсненого аналізу податкової звітності контрагентів не встановлено наявності у покупців необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій тощо. З огляду на наведене, господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично не відбувались.
Врахувавши встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини та висновки контролюючого органу, викладені у акті перевірки позивача від 06.12.2016 року, висновки Верховного Суду, що відображені у Постанові від 23 травня 2019 року, суд зазначає наступне.
Щодо умов передачі товарно-матеріальних цінностей позивачем, обставин їх переміщення і доставки, умови переходу права власності, передачі, тощо, судом враховуються умови договорів з ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп», а саме: п.1.1. договорів передбачено, що на умовах даного Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити мобільні телефони, ноутбуки, планшети, аксесуари до них та продукцію операторів мобільного зв'язку (Товар).
Відповідно до умов п.1.2. договорів, асортимент та загальна кількість Товару визначається в накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору. Пунктом 1.3. передбачено, що продаж товару здійснюється згідно замовлення, поданого Покупцем засобами телефонного, факсимільного або електронного зв'язку не пізніше 10 днів до дати поставки товару за цінами, які встановлені у Продавця на день виставлення рахунку Покупцеві.
Пунктом 1.5. Договорів визначено, що базис поставки - само вивіз зі складу Продавця: м. Львів, вул. Кульпарківська,59.
Крім цього, суд враховує, що між позивачем та ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» додатковими угодами до договорів купівлі-продажу від 20 квітня 2016 року №20.04/16, від 31 травня 2016 року №31.05/16, від 20 травня 2016 року №20.05/16-01, від 25 травня 2016 року №25.05/16 внесено зміни до договорів, а саме викладено п.1.5. Договору у наступній редакції: Базис поставки - само вивіз зі складу Продавця: м. Львів, вул. Кульпарківська, 59. У випадку наявності товару на складі у м. Києві, за окремим повідомленням постачальника, відвантаження товару проводиться за адресою м. Київ, вул. Гродненська, 32-А. базис поставки може здійснюватись за погодженням сторін для кожної окремої поставки за згодою обох сторін».
Водночас, суд звертає увагу відповідача, що за умовами укладених позивачем з контрагентами договорів, позивач не поставляв і не зобов'язувався поставляти товар покупцям. Згідно з умовами договорів контрагенти позивача - покупці товар отримували на складі позивача і всі витрати та процедури по навантаженню, розвантаженню, перевезенню здійснювали самі.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач має в оренді офісні та складські приміщення у м. Львові та м. Києві, що підтверджується договорами оренди та актами приймання передачі, в тому числі у м. Львів, вул. Кульпарківська, 59.
Пропуск автотранспорту з номерними знаками, що вказані у товарно-транспортних накладних на територію офісних приміщень за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, б.59, 61, 63 підтверджено і листом охоронної фірми №147 від 05.08.2019 року (т.6 а.с.12)
Також, транспортування товару підтверджено товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи.
Суд враховує, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.
З досліджених судом та долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних вбачається, що у них зазначено відомості, щодо автомобільного перевізника, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, вказано пункт навантаження: м. Львів, вул. Кульпарківська, б.59, та пункт розвантаження, а також наявні відомості про вантаж, зокрема, одиницю виміру, масу нетто, ціну без ПДВ за одиницю, а також загальну суму з ПДВ. Такі товарно-транспортні накладні належним чином підписані та скріплені печатками вантажовідправника та вантажоодержувача.
Відносно наявності доказів виконання вимог п. 1 3. наведених вище договорів, суд зазначає, що замовлення могли бути оформлені у вигляді телефонного, факсимільного або електронного зв'язку, тому їх наявність або відсутність у вигляді письмового оформлення не свідчить про нереальність господарських операцій з продажу товарів позивачем його контрагентами ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп».
Щодо встановлення обставин хто ж саме від імені директорів контрагентів підписав бухгалтерські документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача, суд враховує інформацію, викладену у листі №339 від 11.09.2019 року за підписом директора ТОВ «Мобіжук» ОСОБА_1 , зі змісту якого слідує, що усі документи від імені ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» підписані директорами вказаних підприємств, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
В той же час, усі первинні документи, зокрема видаткові накладні містять інформацію про місце їх складання, адже умовами договорів та додаткових угод визначено, що базис поставки - самовивіз зі складу Продавця: м. Львів, вул. Кульпарківська, 59. У випадку наявності товару на складі у м. Києві, за окремим повідомленням постачальника, відвантаження товару проводиться за адресою м. Київ, вул. АДРЕСА_1 . базис поставки може здійснюватись за погодженням сторін для кожної окремої поставки за згодою обох сторін
З цього приводу суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).
Наявність дефектів, допущених при оформленні видаткової накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови підтвердження такої операції іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.
Відтак, вказаний дефект вищенаведених видаткових накладних, а саме: відсутність прізвищ осіб, які підписали накладні, на що звертає увагу податковий орган в акті перевірки, в сукупності з іншими належним чином та у повному обсязі заповненими відомостями, на переконання суду не може свідчити про нереальність господарських операцій з реалізації товару позивачем його контрагентам.
Щодо аналізу податкової звітності контрагентів в частині не встановлення наявності у покупців необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами та не може ґрунтуватися на висновках контролюючого органу, що мають характер припущень.
Суд також звертає увагу, що використані відповідачем інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Тому вони не можуть розглядатись, як належні докази у справі, крім того чинним законодавством не передбачена належність таких баз до засобів доказування.
Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.
В той же час, відсутність інформації у податкового органу щодо наявності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в покупця на праві оренди або лізингу.
Відтак, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з придбання товарів, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.
Щодо руху активів на шляху до ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп», участь цих підприємств у такому ланцюгу та її дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов'язань ТОВ «Мобіжук», його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків, суд враховує, що ТОВ «Мобіжук» відображено в складі доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2016 рік, дохід від реалізованих товарів наведеним вище контрагентам, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями податкових декларацій з податку на прибуток за 2016 рік.
Суми ПДВ, як зазначалось вище, по взаємовідносинах з контрагентами позивача відображено у податковій звітності ТОВ «Мобіжук», про що свідчать копії додатків № 5 до податкових декларацій з ПДВ за серпень, липень, червень, травень, квітень 2016 року.
Розрахунки із підприємствами покупцями відображено у бухгалтерського обліку ТОВ «Мобіжук», що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361, які долучені до матеріалів справи.
Також позивачем на спростування доводів відповідача долучено акти звірки взаєморозрахунків ТОВ «Мобіжук» з ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» (т.6 а.с.6-10).
Отже, спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності спричинили реальну зміну його майнового стану, а відтак суд приходить до висновку щодо реальності здійснення ним зазначених господарських операцій з вищезазначеними контрагентами позивача.
Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реалізувати їм товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Разом з тим, контрагенти позивача - ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» було зареєстровано платниками податку на додану вартість, установчі документи підприємств не були визнані у судовому порядку недійсними, правовідносини відбувалися на підставі укладених договорів про поставку товарів, належне виконання яких підтверджується видатковими та податковими накладними, а сплата коштів - відповідними виписками банку.
Відповідно до долучених до матеріалів справи Виписок з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджено, що на момент здійснення реалізації позивачем товарів директорами ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» були саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , якими підписані бухгалтерські документи у процесі придбання товарів у позивача.
За наслідками господарських операцій по реалізації товарів позивач отримав прибуток, що відповідає меті його підприємницької діяльності, закріпленої статутом - отримання прибутку та досягнення позитивного соціально-економічного ефекту, адже позивач займається оптовою та роздрібною торгівлею мобільними телефонами, планшетами, ноутбуками, відповідними аксесуарами для них та скретч картами. Саме це є основною діяльністю ТОВ «Мобіжук» і саме в такій діяльності полягає ділова мета позивача. Таким чином рух активів по операціях позивача з ТОВ «Промостар Україна», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Хіт Лайн», ТОВ «Сілезія», ТОВ «Делівері Групп» спричинив реальні зміни майнового стану позивача, вищенаведене спростовує позицію відповідача щодо «нереальності» вказаних господарських операцій.
Слід зазначити, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Наведене вище узгоджується з нормами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України щодо тлумачення розумної економічної причини (ділової мети).
Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість господарських операцій платника податків на отримання позитивного економічного ефекту, який за загальним правилом виражається у прирості (збереженні) активів та/або їх вартості, а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Відтак, висновки акта перевірки від 06.12.2016 року про відсутність господарських операцій позивача не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України. Належні та допустимі докази на спростування позиції відповідача щодо відсутності факту здійснення господарських операцій позивачем, у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч. 1, п.2 ч.2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов слід задоволити повністю.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір в сумі 113234,10 грн. згідно платіжного доручення №130 від 12 грудня 2016 року, такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (79015, м. Львів, вул. Кульпарківська, 59) до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0001121401 від 07.12.2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (79015, м. Львів, вул. Кульпарківська, 59, код ЄДРПОУ 37741113) 113234,10 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 11.11.2019 року.
Суддя Клименко О.М.