12 листопада 2019 року м. Київ № 320/2321/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Черепин” до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулося сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Черепин” з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом № 9702/10/10-36-50-05 від 18.03.2019 щодо відмови у прийнятті податкової звітності і не підтвердження позивачеві статусу платника єдиного податку четвертої групи;
- зобов'язати відповідача підтвердити позивачеві статус платника єдиного податку четвертої групи у 2019 році, шляхом внесення до реєстру платників єдиного податку четвертої групи у 2019 році;
- зобов'язати відповідача видати позивачеві довідку на підтвердження його статусу, як платника єдиного податку 4 групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що товариство є платником єдиного податку 4 групи та подає з цього приводу податкову звітність. При цьому, 14 лютого 2019 року позивачем подано до податкового органу декларацію платника 4 групи на 2019 рік, на що 26.03.2019 від відповідача отримано лист № 9702/10/10-36-50-05 від 18.03.2019 про відмову у прийнятті податкової звітності з підстав подання звітності не платником цього податку і про неможливість застосування спрощеної системи оподаткування, оскільки за позивачем на 01.01.2019 обліковувався податковий борг у розмірі 8,58 грн. з ПДВ.
За твердженням позивача, утворення заборгованості відбулось через збій програмного забезпечення і такий недолік був СТОВ “Черепин” усунутий самостійно шляхом погашення зазначеної суми 08.01.2019. Проте, на думку позивача, утворена на 01.01.2019 податкова заборгованість не може бути підставою для відмови у наданні податковим органом довідки про підтвердження статусу платника єдиного податку 4 групи, щодо отримання якої 09.04.2019 позивач звернувся до відповідача, оскільки відповідачем не проводилась документальна перевірка та не приймалось рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з Реєстру платників єдиного податку.
СТОВ “Черепин” вважає протиправним, з наведених вище мотивів, рішення відповідача оформлене листом від 18.03.2019 № 9702/10/10-36-50-05 щодо відмови у прийнятті податкової звітності (декларації) та не підтвердження статусу платника єдиного податку 4 групи та просить суд його скасувати.
Ухвалою суду від 15.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву. Крім того, зобов'язано відповідача в п'ятиденний термін з моменту вручення ухвали подати до суду докази наявності у позивача податкової заборгованості за спірний період, а також письмові пояснення щодо підстав виникнення такого боргу.
ГУ ДФС у Київській області подано відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодилось та просило відмовити у їх задоволенні. Зазначає, що позивач самостійно задекларував податкову заборгованість в розмірі 8,58 грн., яка не була погашена станом на 01.01.2019, а отже, з урахуванням підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України, втратив право платника податку 4 групи. Вважає, що збій програмного забезпечення не може бути підставою для задоволення позову та належного виконання своїх зобов'язань платником податків, оскільки жодних доказів позивач з цього приводу не надав.
У прохальній частині відзиву відповідачем заявлено суду клопотання про розгляд справи за участю його представника у судовому засіданні з викликом учасників. Аналогічного змісту письмове клопотання надійшло від позивача, за наслідками розгляду якого суд 01.08.2019 постановив ухвалу про перехід до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив судове засідання на 19.08.2019, яке не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці.
Під час проведення судового засідання 29.08.2019 суд оголосив перерву до 16.10.2019. На дату призначення судового засідання представниками сторін подані письмові клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
За частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на зазначене суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Державну реєстрацію сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Черепин” проведено 29.12.2000, про що внесено запис від 14.03.2005 № 13491200000000125 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що засвідчується відповідним витягом. Основним видом діяльності є змішане сільськогосподарське господарство (код 01.50).
Згідно довідок, які містяться у справі, зокрема Тетіївського відділення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 21.08.2017 № 10/305/10-23 та ГУ ДФС у Київській області від 06.07.2018 № 12020/10/10-36 підтверджено факт набуття (підтвердження) статусу платника єдиного податку 4 групи позивачем.
Доказів анулювання такого статусу матеріали справи не містять.
СТОВ “Черепин” перебуває на обліку як платник податків у Тетіївському відділенні Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 1 січня 2019 року у позивача утворився податковий борг у розмірі 8,58 грн. з податку на додану вартість.
За твердженням позивача, вказана сума заборгованості утворилась з технічних причин, а саме через збій програмного забезпечення, була ним виявлена самостійно та усунута шляхом сплати боргу 8 січня 2019 року, про що свідчить платіжне доручення № 2139 від 08.01.2019.
Відповідно до акту камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 04.04.2019 № 1131/50-05/31163167, що проводилась податковим органом, останнім виявлено факти порушень податкового законодавства СТОВ “Черепин”, зокрема, в частині не сплати узгодженої задекларованої суми ПДВ в розмірі 8,58 грн. згідно декларації від 17.12.2018 № 9281937312 за період (звітний) листопада 2018 року та граничний термін сплати якого сплинув 30.12.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2019 року позивачем було подано в електронному варіанті податкову декларацію платника єдиного податку 4 групи на 2019 рік з відомостями про наявність земельних ділянок (реєстраційний номер документу 9021311902). Крім того, СТОВ “Черепин” 09.04.2019 звернулось до Тетіївського відділення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з листом № 18, в якому просило видати довідку про підтвердження статусу платника єдиного податку 4 групи на 2019 рік.
ГУ ДФС у Київській області поінформувало СТОВ “Черепин” листом від 18.03.2019 № 9702/10/10-36-50-05 про те, що податкова декларація платника єдиного податку 4 групи від 14.02.2019 вважається не поданою у зв'язку з тим, що товариство не є платником цього податку.
Позивач з такими висновками податкового органу не погодився, оскільки вважає прийняте рішення про відмову у прийнятті податкової звітності та ненаданні відповідної довідки протиправним, а тому, з метою захисту порушеного права, звернувся до суду з цим позовом.
У ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що єдиною підставою для такої відмови слугував факт наявності у позивача станом на 01.01.2019 податкового боргу у розмірі 8,58 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
В силу положень підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Суд констатує, що своєчасне подання податкової декларації встановленої форми є одним із основних обов'язків платників податків, їх представників та податкових агентів.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно з пунктами 48.1, 48.2, 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пунктом 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.
Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку; фізичною особою - платником податків або його законним представником; особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції (пункт 48.5 статті 48 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 48.7 статті 47 Податкового кодексу України, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених правових норм, перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48 і 49 Податкового кодексу України, є вичерпним, а відтак, неприйняття податкової декларації з інших підстав податковим законодавством не передбачено.
Згідно з пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Положеннями статті 21 Податкового кодексу України визначені обов'язки органів фіскальної служби, серед яких: - дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; - забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; - не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Отже, органи фіскальної служби та їх посадові особи при прийнятті рішень, зокрема прийнятті податкової звітності платника податків, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України.
При цьому, як передбачено пунктом 49.10 статті 49 Податковим кодексом України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Як було встановлено судом 14 лютого 2019 року позивачем було подано в електронному варіанті податкову декларацію платника єдиного податку 4 групи на 2019 рік з відомостями про наявність земельних ділянок (реєстраційний номер документу 9021311902).
У даному випадку податковим органом не було встановлено невідповідності поданої податкової декларації вимогам статті 48 Податкового кодексу України.
Проте, в порушення вищевказаних вимог Податкового кодексу України, відповідач не прийняв податкову декларацію платника єдиного податку 4 групи за 2019 рік, мотивуючи свою відмову не підтвердженням статусу позивача як платника єдиного податку четвертої групи, що може вказувати на протиправність дій податкового органу.
Однак, на протиправність рішення про відмову у прийняття податкової звітності свідчить і інше, зокрема.
Відповідно до пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України, порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування платниками єдиного податку четвертої групи здійснюється відповідно до підпунктів 298.8.1-298.8.4 цієї статті.
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку врегульований статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з пунктом 299.2 статті 299 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Пунктом 298.1 статті 298 Податкового кодексу України врегульовано порядок переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що законодавством чітко розмежовано поняття переходу на спрощену систему оподаткування та щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку.
Як встановлено судом, довідками, які містяться у справі, зокрема Тетіївського відділення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 21.08.2017 № 10/305/10-23 та ГУ ДФС у Київській області від 06.07.2018 № 12020/10/10-36 підтверджено факт набуття (підтвердження) статусу платника єдиного податку 4 групи СТОВ “Черепин” та за відсутності відповідного рішення податкового органу про анулювання такої реєстрації, з 01.01.2019 позивач автоматично набув статусу платника єдиного податку 4 групи на 2019 рік.
Наявність у позивача податкового боргу, як підставу для відмови у підтверджені статусу платника єдиного податку з посиланням на норми підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 Податкового кодексу України, суд до уваги не бере, оскільки ці норми встановлюють умови за якими суб'єкти господарювання не можуть набувати статусу платника єдиного податку 4 групи і ці умови не стосуються підтвердження статусу такого платника.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 816/543/17 та у постанові від 29.03.2018 у справі № 804/2321/17.
Слід зазначити, що доказів анулювання статусу платника єдиного податку 4 групи СТОВ “Черепин” матеріали справи не містять. На неодноразову вимогу суду відповідачем такі докази також не надані.
Відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набрав чинності з 01 січня 2015 року) фіксований сільськогосподарський податок трансформовано в єдиний податок (виділено в окрему 4 групу).
Пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання, сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, належать до 4 групи платників єдиного податку.
Підпунктом 298.8.4 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України врегульовано, що у разі коли у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.
З аналізу наведених норм слідує, що до платників 4 групи єдиного податку можуть належати сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Відповідно до підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають до 20 лютого поточного року:
загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);
звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки (юридичні особи);
розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва (юридичні особи) - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомостях (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).
Водночас підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку 4 групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 7.3, 7.4 Інструкції, після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДФС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту). Перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДФС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДФС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.
Згідно з пунктами 7.5, 7.6 Інструкції, підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДФС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДФС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДФС.
Якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДФС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДФС.
За змістом, внесених з 1 січня 2015 року у Податковий кодекс України змін, окрему 4 групу єдиного податку створено замість фіксованого сільськогосподарського податку, і основною умовою для набуття сільськогосподарським підприємством статусу платника єдиного податку є наявність частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) період, що дорівнює або перевищує 75 %, а не наявність чи відсутність податкових зобов'язань на початок звітного періоду, зокрема на 01.01.2019.
Суд звертає увагу, що наявність боргу на перше січня поточного року є підставою для відмови у набутті статусу платника єдиного податку лише для тих, хто вперше набуває цей статус.
Відповідно до пункту 299.1, пункту 299.2 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку. Податковий кодекс України передбачає підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку (пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу) або підстави, з яких платник не може бути платником єдиного податку 4 групи (пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу), але не містить норму, відповідно до якої платник, який має на початок звітного року податкову заборгованість, не може бути, або втрачає статус платника єдиного податку 4 групи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 814/1394/15.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд вказує, що як слідує з пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу ІІ цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач лише під час проведення документальної перевірки позивача, встановивши обставини, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), повинен прийняти рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Проте, контролюючим органом не надано суду докази проведення документальної перевірки позивача, а також прийняття рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Натомість, як свідчать матеріали цієї справи, відповідно до акту камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 04.04.2019 № 1131/50-05/31163167, що проводилась податковим органом, останнім виявлено факти порушень податкового законодавства СТОВ “Черепин”, зокрема в частині не сплати узгодженої задекларованої суми ПДВ. Тобто, відповідач провів податкову перевірку (звітності) СТОВ “Черепин”, проте іншого виду.
Суд зазначає, що для тих суб'єктів господарювання, які вже були платниками єдиного податку, відповідно до вимог статті 298 Податкового кодексу України, податковий борг може бути підставою для втрати цього статусу лише у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів. У разі наявності такого боргу платник може добровільно відмовитись від знаходження на спрощеній системі оподаткування або безстрокова реєстрація платником єдиного податку може бути анульована за рішенням відповідного контролюючого органу.
Проте, матеріали справи не містять рішень відповідача про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку 4 групи.
Рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку може бути прийняте з вичерпних підстав, передбачених пунктом 299.10 статті 299 Податкового кодексу України, до яких не належить заборона, передбачена підпунктом 291.5-1.3 пункту 291.5-1ст. 291 Податкового кодексу України, якою керувався відповідач, що підсумовуючи дає суду підстави вважати оскаржуване рішення протиправним.
Аналогічна правова позиція щодо тотожних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 по справі № 804/3117/17 провадження № 9901/4744/17.
Як стверджував позивач, сума заборгованості з ПДВ в розмірі 8,58 грн. утворилась випадково, з технічних причин, а саме через збій програмного забезпечення, була ним виявлена самостійно та усунута шляхом сплати боргу 8 січня 2019 року, про що свідчить платіжне доручення № 2139 від 08.01.2019.
Проте, належних доказів утворення такої заборгованості саме через технічні причини позивачем не надано.
Відповідно до акту камеральної електронної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності, сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість від 04.04.2019 № 1131/50-05/31163167, що проводилась податковим органом, останнім виявлено факти порушень податкового законодавства СТОВ “Черепин”, зокрема в частині не сплати узгодженої задекларованої суми ПДВ в розмірі 8,58 грн. згідно декларації від 17.12.2018 № 9281937312 за період (звітний) листопада 2018 року та граничний термін сплати якого спливав 30.12.2018.
Тобто, фактично підставою утворення податкового боргу з ПДВ в розмірі 8,58 грн. на 01.01.2019 у СТОВ “Черепин” була узгоджена сума, яку платник податків самостійно задекларував. Проте, вказане не вливає на правомірність рішень відповідача з урахуванням наведених вище висновків суду, а тому як підстава для відмови у задоволені позову, про що зазначає відповідач, до уваги не береться.
Як слідує з положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а. Отже, суд немає обов'язку давати оцінку кожному доводу учасників судового процесу.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що слідує з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, за умови подання позову про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи міститься платіжне доручення від 17.04.2019 № 2489, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір на суму 5763 грн., який підлягає відшкодуванню. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Черепин" (09814, Київська обл., Тетіївський р-н, с. Черепин, вул. Тетіївська, буд. 1, код ЄДРПОУ 03755288) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, Київська обл., м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-а, код ЄДРПОУ 39393260) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, оформлену листом № 9702/10/10-36-50-05 від 18.03.2019, з питання прийняття податкової звітності і не підтвердження позивачеві статусу платника єдиного податку четвертої групи.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області підтвердити СТОВ "Черепин" статус платника єдиного податку четвертої групи у 2019 році шляхом внесення відомостей до реєстру платників єдиного податку четвертої групи у 2019 році, про що видати відповідну довідку.
Стягнути на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Черепин" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, Київська обл., м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-а, код ЄДРПОУ 39393260) судовий збір у розмірі 5763 (п'ять тисяч сімсот шістдесят три) на підставі платіжного доручення від 17.04.2019 № 2489.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2019
Суддя Панченко Н.Д.