31 жовтня 2019 року м. Київ № 320/2882/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Черниш А.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Трет'як А.В.,
від відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Хотівської сільської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3 ) з позовом до Хотівської сільської ради (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 140/26 від 12.04.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області;
- зобов'язати Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області.
У зв'язку із невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 18.06.2019 позовну заяву було залишено без руху.
На виконання вимог вищевказаної ухвали позивач усунув недоліки у строк та у спосіб, що визначені в ній.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.03.2019 року він звернувся до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою- клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,13га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована у с. Кременище Києво-Святошинського району Київської області, з метою передачі даної земельної ділянки у власність позивача.
Позивач зазначив, що своїм рішенням від 12.04.2019 відповідач відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку у зв'язку з тим, що на бажану земельну ділянку раніше надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншій особі.
Позивач стверджує, що відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Тому, позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, отже є таким, що підлягає скасуванню.
У додаткових поясненнях наданих до суду представником позивача, останній зазначив, що оскільки відповідач обґрунтував своє рішення тільки однією підставою, яка є незаконною, інші підстави відмови відсутні, то єдиним правомірним способом дії відповідача має бути надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Додатково вказав, що втручання у дискреційні повноваження державних органів має місце лише тоді, коли суд приймає рішення замість відповідача, а не коли виносить рішення, яким зобов'язує його прийняти таке рішення. Разом з тим, зазначив, що присутність слова «зобов'язати» в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватися як втручання у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень (рішення ВАСУ від 26.03.2016 № К/800/12368/14, рішення ВАСУ від 05.04.2016 справа № К/800/54442/15).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано від Хотівської сільської ради: належним чином засвідчені копії документів, які стали підставою для неприйняття рішення щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області; належним чином засвідчену копію Рішення 30 сесії Хотівської сільської ради сьомого скликання від 12.04.2019 №140/26.
Копію ухвали суду вручено відповідачу 16.07.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0113330492987.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/2882/19 та повторно витребувано від Хотівської сільської ради документи, які витребувані ухвалою суду від 10.07.2019.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
У судове засідання, призначене у справі на 31.10.2019 з'явився позивач, який підтримав доводи викладені в адміністративному позові та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Крім того, 31.10.2019 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи доказів понесених позивачем судових витрат та покладення їх на відповідача. Проте, доказів направлення вказаного клопотання із доданими до нього доказами понесення таких витрат відповідачу позивачем до суду не надано.
При цьому, судом роз'яснено позивачу приписи частини дев'ятої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
У подальшому позивачем заявою від 31.10.2019 відкликано заяву про долучення доказів щодо понесених судови витрат на правничу допомогу.
Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк, що підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою із сайту Укрпошти за результатами пошуку рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0113330901178 не з'явився.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
13.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до Хотівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, орієнтованою площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована на території Хотівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, в с. Кременище, в межах населеного пункту (а.с.8).
До вказаної заяви позивач додав копію паспорта, копію ІПН, копію графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Рішенням Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 30 сесії 7 скликання від 12.04.2019 №140/26 «Про відмову на подану заяву» розглянувши подану заяву гр. ОСОБА_1 , заява від 13.03.2019, керуючись ст. 12 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», генеральним планом с. Круглик-Кременище затвердженого рішенням 27 позачергової сесії Хотівської сільської ради 5 скликання від 27.12.2009 року № 140 та враховуючи висновки та рекомендації постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин та екологічної безпеки, сесія Хотівської сільської ради вирішила відмовити на подану заяву ОСОБА_1 - заява від 13.03.2019 в зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки іншим громадянам (а.с.11).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відому у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).
Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтованою площею 0, 13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована на території Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в с. Кременище, в межах населеного пункту (а.с.8).
При цьому, у місячний строк, як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідачем розглянуто заяву позивача та прийнято рішення Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 140/26 від 12.04.2019 «Про відмову на подану заяву».
Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, Земельний кодекс України визначає чіткий алгоритм дій розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови. При цьому, Земельний кодекс України зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.
До того ж, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Судом встановлено, що відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Хотівської сільської ради в межах населеного пункту - с. Кременище обумовлена тим, що на графічних матеріалах бажаного місця розташування земельної ділянки, зазначено земельну ділянку на яку раніше надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою іншим особам (а.с.11).
Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення відповідача від 12.04.2019 №140/26, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на раніше наданий дозвіл іншій особі, суд відхиляє, з огляду на наступне.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно із змістом преамбули Закону України «Про землеустрій» цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
В статті 1 Закону України «Про землеустрій» надається визначення поняттю проект землеустрою, відповідно до якого це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (частина 2 вказаної статті).
Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 3 вказаної статті).
Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).
Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.
За таких обставин суд вважає, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Крім того, приймаючи спірне рішення відповідач не зазначив, про надання у власність обраної позивачем земельної ділянки третім особам. При цьому особи, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою не набули право власності або користування земельною ділянкою, а лише реалізують його на стадії розроблення проекту відводу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Хотівської сільської ради Києво-Святошинсього району Київської області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому вимога позивача про зобов'язання Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області задоволенню не підлягає з огляду на викладене.
Так, зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
При цьому, зазначена позовна вимога є саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Слід зазначити, що у суду відсутні підстави перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень щодо надання оцінки відповідним обставинам та прийняття певного рішення, яке відноситься виключно до компетенції відповідача( прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або відмова у наданні дозволу).
Відтак, у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути звернення позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі № 810/2474/18, якою скасовано рішення суду першої інстанції, яким задоволено вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), саме з тих підстав, що такі повноваження органу є дискреційними і суд не може у них втручатись.
Згідно з статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, суд відхиляє доводи позивача щодо того, що єдиним правомірним способом дії відповідача має бути надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, та посилання на практику Вищого адміністративного суду України, викладену у постановах від 26.03.2016 № К/800/12368/14, від 05.04.2016 справа №К/800/54442/15, оскільки імперативними є приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі « Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При звернення до суду позивачем було сплачено 768,40 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією №0 0.1368568806.1 від 31.05.2019.
Враховуючи ту обставину, що позивач звернувся до адміністративного суду із вимогою немайнового характеру суду не надається за можливе встановити розмір пропорційно задоволених позовних вимог, відтак суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень всю суму судового збору, що було сплачено позивачем.
Разом з тим, оскільки позивачем відкликано заяву із доказами про здійснення судових витрат щодо правничної допомоги, вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 140/26 від 12.04.2019 Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області.
3. Зобов'язати Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362154; місцезнаходження: 08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, пл. Паширова, 2) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 13.03.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,13 гектара на території села Кременище Києво-Святошинського району Київської області.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362154; місцезнаходження: 08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, пл. Паширова, 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) 40 коп.
6. В частині вимог про стягнення з Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 листопада 2019 р.