Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2019 р. Справа№200/10166/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
16 серпня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періодів його роботи з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу позивача періодів його роботи з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла» (дата реєстрації Товариства 11.04.2000 року);
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №113 від 26.12.2018 року про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.12.2018 року № 1772/1033 із зарахуванням до пільгового стажу періодів його роботи з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу позивача періодів його роботи з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла» (дата реєстрації Товариства 11.04.2000 року).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення про відмову в призначенні пенсії від 26.12.2018 року, мотивоване відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, з підстав неможливості здійснити перевірку періодів та характеру роботи позивача у зв'язку із перебуванням підприємств у яких працював позивач, на непідконтрольній українській владі території.
Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж його роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою призначення пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу періодів його роботи з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу позивача періодів його роботи з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що рішенням Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26.12.2018 року № 113 позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із відсутністю довідок уточнюючих пільговий характер його роботи, у зв'язку із чим, враховуючи неможливість отримання відповідних документів від підприємств, що розташовані на непідконтрольній українській владі території, відповідач не мав правових підстав для зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи: з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу періодів роботи: з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
Крім того відповідачем наголошено на тому, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду із даним позовом.
У зв'язку із наведеним, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 11 вересня 2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 17 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 грудня 2018 року позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно із ч. 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу. Рішення обґрунтоване тим, що позивачем не надано уточнюючих довідок про пільговий характер його роботи, у зв'язку із чим, відповідно до наданих позивачем документів, його пільговий стаж за Списком №1 склав 00 років 01 місяць 14 днів, а загальний страховий стаж склав 13 років 04 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на підставі положень ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В рішенні зазначено, що враховуючи неможливість отримання відповідних документів від підприємств, що розташовані на непідконтрольній українській владі території, до пільгового стажу позивача не були зараховані періоди роботи: з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу періоди роботи: з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла» (а.с. 12-15).
Згідно із записами у дублікаті трудової книжки позивача ОСОБА_1 , серія: НОМЕР_1 , від 04 липня 2011 року, містяться записи про роботу позивача:
- з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді гірничого майстра підземної дільниці;
- з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4;
- з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор» на посаді завідувача складом;
- з 05.12.2000 року по 03.03.2006 року у ТОВ «Стелла» на посаді директора підприємства (а.с. 19-20).
Згідно із довідкою ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» від 08.07.2011 року № 1278, позивач ОСОБА_1 , 12.06.1985 року був прийнятий прохідником з повним підземним робочим днем у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» для проходження практики (наказ 815-к від 20.06.1985 року) 17.08.1985 року звільнений за угодою сторін по закінченню практики (наказ 1205к від 03.09.1985 року) (а.с. 22).
Згідно із довідкою ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» № 1278а від 08.07.2011 року про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач ОСОБА_1 за період з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року виконував підземні роботи у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» на посаді прохідника з повним підземним робочим днем, що передбачена Списком 1 розділу 1 підрозділу 1. Стаж за період з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року становить 00 років, 2 місяці 5 днів (а.с. 21).
Згідно із довідкою ДВАТ «Шахта «Бутівська» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 04.07.2011 року №519, позивач ОСОБА_1 у період з 10.11.1986 року по 07.08.1989 року виконував підземні роботи з повним робочим днем в шахті на посаді гірничого майстра, що передбачена Списком 1 розділу 1 підрозділу 1. Стаж за період з 10.11.1986 року по 07.08.1989 року становить 02 роки, 8 місяців 27 днів (а.с. 24).
Згідно із довідкою ДП «Терецьквугілля» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.08.2017 року №1/1630, позивач ОСОБА_1 у період з 06.02.1986 року по 07.02.1986 року у ДП «Терецьквугілля» виконував гірничі роботи учнем прохідника підземного, що передбачена Списком 1 розділу 1 підрозділу 1 (а.с. 27).
Згідно із довідкою ДП «Терецьквугілля» №71/1630 від 21.08.2017 року, позивач ОСОБА_1 проходив навчання з 06.02.1986 року по 07.02.1986 року учнем прохідника підземного з тарифною ставкою 7,75, яка відповідає посаді учня прохідника підземного (а.с. 28).
Згідно із довідкою ДП «Терецьквугілля» №71/1630 від 21.08.2017 року, позивач ОСОБА_1 працював з 08.02.1986 року по 21.03.1986 року на посаді учня прохідника підземного з тарифною ставкою 7,75, яка відповідає посаді учня прохідника підземного (а.с. 28).
Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, 11 квітня 2000 року виконавчим комітетом Донецької міської ради було зареєстровано юридичну особу ТОВ «Стелла», за ідентифікаційним кодом суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України № 30939185 (а.с. 29).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із п. 3 статті 114 Закону № 1058, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.
Згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 3 цього Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру чи наказ про атестацію робочих місць може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог та представлених відповідачем доказів, предметом спору у даній справі, є наявність правових підстав для незарахування відповідачем під час вирішення питання про призначення пенсії позивачеві до страхового стажу періодів його роботи: з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», та до загального стажу періодів його роботи з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська»; з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор»; з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
З приводу наведеного суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 працював:
- з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля», перейменована в ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді гірничого майстра підземної дільниці;
- з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4;
- з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор» на посаді завідувача складом;
- з 05.12.2000 року по 03.03.2006 року у ТОВ «Стелла» на посаді директора підприємства (а.с. 19-20).
Таким чином, зокрема, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Суд також зазначає, що абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України № 1058-XV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно із приписами ч. 10 цієї ж статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 21 Закону №1058-IV встановлено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки, яка містить, зокрема, відомості про страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат.
Порядок відкриття та ведення персональної електронної облікової картки встановлений "Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 08 липня 2014 року за № 785/25562.
Відповідно до статті 22 Закону №1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для, зокрема, обчислення страхових внесків, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях (стаття 24 Закону№1058-IV) .
Згідно із частиною 4 статті 42 Закону №1058-IV, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Статтею 106 Закону України № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладені на страхувальника, та позивач не може нести відповідальність у виді позбавлення права на включення такого періоду роботи до стажу з підстав відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК 5) даних про сплату страхувальником страхових внесків.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості з тих підстав, що первинні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи, з підстав розташування підприємств на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, яке розташоване на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності періодів та характеру його роботи з тих підстав, що підприємства в яких він працював, наразі перебувають на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані підприємствами, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне, а в деяких випадках і вирішальне значення для реалізації відповідних прав людини.
Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи досліджені судом: довідку ДП «Терецьквугілля» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.08.2017 року №1/1630, згідно із якою позивач ОСОБА_1 у період з 06.02.1986 року по 07.02.1986 року у ДП «Терецьквугілля» виконував гірничі роботи учнем прохідника підземного, що передбачена Списком 1 розділу 1 підрозділу 1 (а.с. 27), довідку ДП «Терецьквугілля» №71/1630 від 21.08.2017 року, згідно із якою позивач ОСОБА_1 проходив навчання з 06.02.1986 року по 07.02.1986 року учнем прохідника підземного з тарифною ставкою 7,75, яка відповідає посаді учня прохідника підземного (а.с. 28), та довідку ДП «Терецьквугілля» №71/1630 від 21.08.2017 року, згідно із якою позивач ОСОБА_1 працював з 08.02.1986 року по 21.03.1986 року на посаді учня прохідника підземного з тарифною ставкою 7,75, яка відповідає посаді учня прохідника підземного (а.с. 28).
Приймаючи до уваги зазначені докази, суд також враховує, що у тому становищі, в якому опинився позивач, він був позбавлений можливості отримати офіційні документи щодо періодів та характеру своєї роботи, а тому звертаючись до суду, надав усі можливі докази, які міг надати у цій ситуації.
Крім того, суд наголошує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку (дублікат), в якій містяться записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 114 Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час підрахунку пільгового стажу позивача періоди роботи позивача: з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» на посаді прохідника з повним підземним робочим днем; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» на посаді гірничого майстра підземної дільниці; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4, та під час підрахунку загального страхового стажу періоди роботи позивача: з 10.11.1986 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська», з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор», та з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла», у зв'язку із чим, рішення відповідача № 113 від 26 грудня 2018 року про відмову в призначенні пенсії є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 грудня 2018 року № 1772/1033 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час підрахунку пільгового стажу позивача періодів його роботи з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» на посаді прохідника з повним підземним робочим днем; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» на посаді гірничого майстра підземної дільниці; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4, та під час підрахунку загального страхового стажу періоди роботи позивача: з 10.11.1986 року по 25.04.1990 року у на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» (після перейменування - ДВАТ «Шахта «Бутівська»), з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор», та з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача вищевказані періоди його роботи задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, і на свій розсуд розраховувати чи врахувати стаж для розрахунку пенсії, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом був сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 768,40 грн., які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, ЄДРПОУ: 42170475) про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» на посаді прохідника з повним підземним робочим днем; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» на посаді гірничого майстра підземної дільниці; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4, та до загального страхового стажу періодів роботи: з 10.11.1986 року по 25.04.1990 року у на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» (після перейменування - ДВАТ «Шахта «Бутівська»), з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор», та з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 113 від 26 грудня 2018 року.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року № 1772/1033 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час підрахунку пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 12.06.1985 року по 17.08.1985 року у ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» на посаді прохідника з повним підземним робочим днем; з 10.11.1986 року по 06.08.1989 року на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» на посаді гірничого майстра підземної дільниці; з 07.08.1989 року по 25.04.1990 року у ДВАТ «Шахта «Бутівська» на посаді помічника начальника на дільниці ПР-4, та під час підрахунку загального страхового стажу, періодів роботи: з 10.11.1986 року по 25.04.1990 року у на шахті «ХХV з'їзду КПРС» виробничого об'єднання Макіїввугілля» (після перейменування - ДВАТ «Шахта «Бутівська»), з 16.03.1995 року по 30.11.2000 року у ТОВ «Фурор», та з 05.12.2000 року по 31.11.2002 року у ТОВ «Стелла».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, ЄДРПОУ: 42170475) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 11 листопада 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров