Справа № 487/7484/18
Провадження № 2/487/678/19
30.10.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участі секретаря Ігнатьєва А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла приміщення з правом вільного доступу,
08.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла приміщення з правом вільного доступу.
Свої вимоги позивач мотивував тим що, йому та його колишній дружині ОСОБА_2 , шлюб з якою за рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 28.03.2016 було розірвано, на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , в якій він зареєстрований. З серпня 2015 року між ним та колишньою дружиною ОСОБА_2 почали складатися неприязні відносини, в наслідок чого остання неодноразово змінювала вхідні замки у квартирі та не впускало його до житла, не дозволяючи користуватися спільно нажитим майном. Така ситуація повторювалася багато разів, у зв'язку з чим він був змушений викликати поліцію для прийняття заходів відносно ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що на сьогоднішній день він не має постійного місця проживання та вимушений постійно переходити від одних знайомих до інших, крім того він як власник 1/2 частки має право на вищезазначену квартиру, просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 та надати цілодобовий доступ до цієї квартири, передавши йому ключі від неї та стягнути судовий збір.
Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.11.2018 року відкрито провадження по даній справі.
22.02.2019 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 посилаючись на те, що вони дійсно перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 28.03.2016 року. На протязі останніх років, стосунки між ними загострилися, що супроводжувалося щоденними сварками та скандалами.
Позивач з квартири фактично висилився сам та комунальні послуги за неї не сплачую. Ні яких перешкод у користуванні, володінні чи розпорядженні майном позивача вона не чинить.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. В подальшому у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечувала. В подальшому у судове засідання не з'явилася.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірваний.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію прав від 21.02.2012 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 за кожним.
Крім того, відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 , який міститься в матеріалах справи, останній зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , про що було зроблено відмітку в паспорті останнього серії НОМЕР_1 , виданого Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 09.02.1996 року.
Будь-яких відміток чи відомостей про те, що реєстрація тимчасова, в паспорті не має.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі, щодо захисту права спільної часткової власності. Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло, визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники у здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі Цивільним кодексом України та Житловим кодексом УРСР.
Згідно ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У відповідності до ст. 316 ч.1 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Передбачено ст. 317 ЦК України, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно до ст.319 ч.1, 2 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і порядку, встановлених законом.
Статтею 321 ч. 1 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Зазначено у статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
За правилами статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Зазначена норма Закону передбачає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.
Водночас, у разі виникнення конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням прана володіння.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у цивільній справі 454/2025/15 (61-46621ск18.
Так, позивач ОСОБА_1 , як власник 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , намагався вселитися у вказану квартиру, однак доступу до неї він не має, а відповідач у добровільному порядку відмовляється усунути ці обставини та передати йому ключі, чим порушує права та законні інтереси позивача володіти та користуватися цим майном.
Викладені обставини підтверджуються зверненням позивача до Заводського ВП ГУНП В Миколаївській області із заявою, щодо вжиття заходів до ОСОБА_2 , яка перешкоджає йому у доступі до квартири.
В ході перевірки вказаних обставин, як зазначено у листі Заводського ВП ГУНП В Миколаївській області від 13.11.2015 року, встановлено, що під час проведення перевірки, 13.11.12015 року з 18-50 год. до 20-00 год. ОСОБА_2 не впускала до квартири ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 є тим допустимим та законним способом захисту його порушених прав та інтересів.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідач ОСОБА_2 , не впускаючи позивача ОСОБА_1 до квартири, яка належить їм по 1/2 частки за кожним та не надаючи ключі від неї, вчиняє перешкоди у користуванні останнім його часткою.
На підставі вищевикладеного, порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення ОСОБА_2 перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , квартирою, АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності по 1/2 частки за кожним, шляхом вселення та передачі ключів від квартири останньому.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено повністю, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 705,00 грн. судового збору, сплаченого ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позову заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла приміщення з правом вільного доступу - задовольнити.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , квартирою, АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності по 1/2 частки за кожним, шляхом вселення.
Зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 705,00 грн.
Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.
Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 11.11.2019 р.
Суддя: Ж.П. Павлова