"07" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2679/19
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Дочірнього підприємства “СК-СЕРВІС” про стягнення 1 587,24 грн., -
09.09.2019 року позивач - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2736/19) до відповідача - Дочірнього підприємства “СК-СЕРВІС” про стягнення 1 587,24 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2679/19 за правилами спрощеного позовного провадження, із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 10.10.2019 року о 10:00 год.
07.10.2019р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання за вх.ГСОО№20376/19 про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2019 року було відкладено судове засідання до 07.11.2019 року о 10:45год.
06.11.2019р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання за вх.ГСОО№22927/19 про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач - Дочірнє підприємство “СК-СЕРВІС” письмового відзиву не надав, між тим про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень, враховуючи викладене, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника Дочірнього підприємства “СК-СЕРВІС” 07.11.2019р. у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 07.11.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, повний текст якого буде складено 12.11.2019р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Як встановлено матеріалами справи, 14.09.2016 року між АТ «НАК Нафтогаз України» (надалі - постачальник) та Дочірнім підприємством “СК-СЕРВІС” (надалі - споживач) укладено договір постачання природного газу №3612/1617-БО-23 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.
У відповідності до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року (включно) природний газ обсягом до 30,00 тис.куб.м.
Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 6 762,00 грн.
Згідно пункту 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2. Договору передбачений обов'язок Споживача своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Згідно положень розділу 12, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 року до 31.03.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
При цьому, під час дії договору 22.09.2016р., 27.10.2016р., 31.10.2016р., 22.11.2016р., 21.12.2016р., 23.01.2017р., 24.01.2017р., 24.02.2017р. та 31.03.2017р. сторонами укладались додаткові угоди №1,2,3,4,5,6,7,8,9 у відповідності до якої, вносились зміни у договір №3612/1617-БО-23 від 14.09.2016р.
На виконання умов договору №3612/1617-БО-23 від 14.09.2016р. між сторонами у справі було складено 31.10.2016р. акт приймання-передачі природного газу у жовтні 2016 року на суму 23 839,12грн., 30.11.2016р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2016 року на суму 76 713,76грн., 31.12.2016р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2016 року на суму 110 402,29грн., 31.01.2017р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2017 року на суму 156 734,39грн., 28.02.2017р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2017 року на суму 131 622,64грн., 31.03.2017р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2017 року на суму 52 859,52 грн., 30.04.2017р. акт приймання-передачі природного газу у квітні 2017 року на суму 6 993,13грн., 31.05.2017р. акт приймання-передачі природного газу у травні 2017 року на суму 9 023,70грн., 30.06.2017р. акт приймання-передачі природного газу у червні 2017 року на суму 6 499,72грн., 31.07.2017р. акт приймання-передачі природного газу у липні 2017 року на суму 2 561,93грн., 31.08.2017р. акт приймання-передачі природного газу у серпні 2017 року на суму 3 197,68грн., 30.09.2017р. акт приймання-передачі природного газу у вересні 2017 року на суму 6 452,28грн.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу природний газ на загальну суму 586 900,16 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи Акти приймання-передачі природного газу.
Однак відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за отриманий природний газ розрахувався несвоєчасно, що підтверджується Довідкою по операціях з відповідачем, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п.6.1. Договору.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Дочірнє підприємство “СК-СЕРВІС” у визначений Договором строк не виконав зобов'язання, а саме несвоєчасно здійснював оплату за переданий природний газ за Договором №3612/1617-БО-23 від 14.09.2016р.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи встановлення судом факту прийняття відповідачем зобов'язань за договором, так і нарахованих штрафних санкцій за невиконання зобов'язання боржником, суд, перевіривши розрахунок пені, сума якої становить 1 433,64 грн., вважає його вірним, а вимоги в цій частині цілком обґрунтованими.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних у сумі 153,60грн., доданий позивачем до позовної заяви, суд вважає його вірним, а вимоги в цій частині цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Дочірнього підприємства “СК-СЕРВІС” про стягнення 1 587,24 грн. - задовольнити.
2.Стягнути з Дочірнього підприємства “СК-СЕРВІС” (65009, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 18; код ЄДРПОУ 35993252) на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 1 433 /одна тисяча чотириста тридцять три/грн. 64 коп. - пені, 153 /сто п'ятдесят три/грн. 60 коп. - 3% річних та 1 921 /одна тисяча дев'ятсот двадцять одну/грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повне рішення складено 12 листопада 2019 р.
Суддя С.Ф. Гут