ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2019Справа № 910/12101/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна»
про стягнення 14657,25 грн
Без виклику представників сторін
У вересні 2019 року Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 14657,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.12.2017 по просп. П. Григоренка у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , сталася ДТП у результаті якої пошкоджено автомобіль марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , якому позивач, як страховик, виплатив страхове відшкодування в розмірі 13074,82 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у відповідача, позивач просить стягнути з нього страхове відшкодування в розмірі 13074,82 грн, а також суму інфляційних витрат в розмірі 1093,47 грн та суму трьох відсотків річних в розмірі 488,96 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 20.09.2019, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 30.09.2019 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 09.10.2019. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 04.10.2019.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.09.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40.
Станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №0103051140080 з відміткою про вручення конверту представнику відповідача 13.09.2019.
В силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Частиною 7 вказаної статті Кодексу визначено, що якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.04.2017 між Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, за умовами якого застраховано, автомобіль марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , в тому числі за страховим ризиком - ДТП.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3017347547091146, 09.12.2017 на просп. Петра Григоренка, 39-В у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого пошкоджено зазначені автомобілі. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п.1.5, п.2.3.б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001.
Згідно з постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26.12.2017 по справі №753/23747/17, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП.
Позивач, на виконання умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 20.04.2017, на підставі страхового акту №3.17.2095-1 від 26.12.2017, визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок власника пошкодженого транспортного засобу в розмірі 13074,82 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №ЦО03721 від 26.12.2017.
Розрахунок суми страхового відшкодування здійснено на підставі Рахунку-фактури №0000003501 від 18.12.2017 СТО - ТОВ «Автоцентр на Харківському», відповідно до якого вартість відновлювального автомобіля марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 склала 14278,19 грн, а також на підставі проведеного на замовлення позивача, суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Укравтолізинг» автотоварознавчого дослідження з визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , завданого внаслідок розглядуваної ДТП, за результатами проведення якого було складено Звіт №168 від 12.01.2018, відповідно до якого, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склала 14122,26 грн.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні вказаного ДТП належним чином доведена доказами, наявними у матеріалах справи.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/0337894 у Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна».
З наявного в матеріалах справи Витягу з інформаційної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що поліс обов'язкового страхування № АМ/0337894 був чинний на момент скоєння ДТП (09.12.2017).
Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля марки «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в даному випадку, є відповідач.
Пунктом 36.4. ст.36 Закону передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 20.04.2017, перейшло право вимоги, яке ОСОБА_2 , мав до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою №3.17.2095 (вих.№901/3.17.2095) від 22.02.2018 про виплату страхового відшкодування.
Пунктом 32.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
У відповідь на вказану заяву, Листом №1327/18 від 05.04.2018 відповідачем було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на те, що згідно Листа Волинської митниці ДФС від 22.03.2018 транспортний засіб «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 ввезений на митну територію у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року через пункт пропуску «Доманове-Мокране» Волинської митниці під керуванням громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_3 .
Так оскільки п.4 ст.380 Митного кодексу України передбачено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватись на території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україні для їхніх потреб.
З огляду на викладене, на думку відповідача, водій автомобіля марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , на час скоєння ДТП не був законним володільцем, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати позивачу страхового відшкодування.
Утім суд не погоджується із такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Згідно з п.10.4 ст.10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування «Зелена картка» або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Разом з тим, відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.
Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Разом з тим, за змістом частини 5 статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до абз.22 п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власником транспортного засобу є фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Згідно з ч.9 ст.15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Абзацом 23 п.1.10 Правил дорожнього руху визначено, що водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Пунктом 2.1 Правил дорожнього руху визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).
Згідно з п.2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Так, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 , на час скоєння розглядуваної ДТП, керував транспортним засобом марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 незаконно, вказана обставина також не встановлена жодним рішенням суду.
Крім того, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується той факт, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відповідно до полісу № АМ0337894 здійснило обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 та забезпечило транспортний засіб марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 . Вказаний поліс був чинним на момент розглядуваної ДТП - 09.12.2017.
Суд зазначає, що на момент укладення зазначеного полісу відповідачу було достовірно відомо, що останній страхує не власника транспортного засобу і що вказаний автомобіль перебуває у митному режимі «Тимчасове ввезення», а відтак відповідач, на момент укладення полісу взяв на себе відповідальність перед будь-якими особами за заподіяння їм шкоди саме застрахованим транспортним засобом, незалежно від того, хто є водієм. В той же час, статус розмитнення автомобіля жодним чином не знімає зі страховика, який забезпечив конкретний транспортний засіб, відповідальності за відшкодування збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №910/14693/17.
З огляду на викладене, оскільки ані законом, ані рішенням суду не встановлено, що на момент скоєння розглядуваної ДТП, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_3 незаконно, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню страхове відшкодування в розмірі 13074,82 грн.
Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 488,96 грн та інфляційних втрат в сумі 1093,47 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів заява №3.17.2095 про виплату страхового відшкодування в розмірі була отримана відповідачем 06.03.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.
Пунктом 32.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими, зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
Таким чином, оскільки відмова відповідача від виплати страхового відшкодування визнана судом необґрунтованою, відповідач мав відшкодувати суму страхового відшкодування позивачу у строк до 04.06.2018.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати, що нараховані за період з 06.06.2018 по 03.09.2019.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період, судом встановлено, що при здійсненні нарахування інфляційних втрат позивачем допущено арифметичні помилки. Так здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 1050,97 грн інфляційних втрат та 488,96 грн трьох відсотків річних.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36086124) суму страхового відшкодування в розмірі 13074 (тринадцять тисяч сімдесят чотири) грн 82 коп., інфляційні втрати в сумі 1050 (одна тисяча п'ятдесят) грн 97 коп., три проценти річних в розмірі 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн 96 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1915 (одна тисяча дев'ятсот п'ятнадцять) грн 43 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 11.11.2019
Суддя Я.В. Маринченко