ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.10.2019Справа № 910/9192/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Вінницяоблпаливо», м. Вінниця
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця», м. Одеса
про стягнення 13 221,68 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Вінницяоблпаливо» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 221,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором перевезення вантажу, а саме незабезпечення залізницею збереження вантажу в процесі перевезення за накладною № 48126817 від 31.01.2019, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 13 221,68 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач у відзиві на позов, поданому до суду 05.08.2019, вказує, що завантаження вагону № 60656816 проводилося засобами і силами відправника, який зобов'язаний був підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування. Окрім того відповідач зазначає, що при розрахунку ціни позову позивачем не було враховано граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення, а також не надано належного доказу розміру суми збитків, яким може бути рахунок або інший документ відправника.
19.08.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив, в якій останній вказує, що вантаж був промаркований, як це передбачено чинними правилами. Також позивач зазначає, що при розрахунку ціни позову коефіцієнт природної втрати вантажу було враховано. Щодо доказів на підтвердження вартості втраченого вантажу позивач вказує, що власником та постачальником товару є саме ТОВ «ПЕК «Газ-Енерго», яким і складено відповідні документи, а не відправник - ТОВ «ЦЗФ «Селидівська».
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
09.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) та Приватним акціонерним товариством «Вінницяоблпаливо» (замовник) укладено договір № 08287/ЦЛТ-2018 про надання послуг (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно зі специфікацією на вугільну продукцію № б/н від 28.01.2019 до договору поставки № 14/09-16 від 14.09.2016, укладеного між ТОВ «ПЕК «Газ-Енерго» та ПрАТ «Вінницяоблпаливо», постачальником та покупцем було погоджено поставку вугільної продукції, марки А 13-25/АМ (13-25), на умовах 100 % передоплати, термін поставки - січень 2019 року, умови поставки - FCA - станція вантажовідправника - ТОВ «ЦЗФ «Селидівська», станція Новогродівка Донецької залізниці.
Згідно з накладною № 48126817 від 31.01.2019 залізниця прийняла у ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» на станції Новогродівка Донецької залізниці кам'яне вугілля марки АМ 13-25 масою 65 200 кг для перевезення до станції Тростянець-Подільський Одеської залізниці. Одержувачем вантажу вказано ПрАТ «Вінницяобленерго».
05.02.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено, що частину вантажу в кількості 3 950 кг у вагоні № 60656816 було втрачено, про що складено комерційний акт №450003/17/1 від 05.02.2019.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у незабезпеченні збереження вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 13 221,68 грн.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Матеріалами справи (накладною № 48126817 від 31.01.2019) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) на замовлення Приватного акціонерного товариства «Вінницяоблпаливо» (вантажоодержувач) та здійснення його перевезення зі станції відправлення - Новогродівка Донецької залізниці до станції призначення - Тростянець-Подільський Одеської залізниці.
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Як встановлено судом вище, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною № 48126817 від 31.01.2019 виявлено його часткову втрату у вагоні № 60656816, на підтвердження чого перевізником складено комерційний акт № 450003/17/1 від 05.02.2019.
Зі змісту вказаного комерційного акту вбачається, що на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці проведено переважування вантажу у вагоні № 60656816, який прибув 04.02.2019. За документами значиться вантаж «Антрацит. Марка АМ 13-25», насипом, вантаж марковано поперечними боронами, марковано вапном, вага нетто 65 200 кг. При зважуванні вага нетто склала 61 250 кг, що менше на 3 950 кг. Навантаження вантажу нижче бортів на 20-40 см, не марковано. Маються поглиблення за рухом поїзду: над 1 люком довжиною - 100 см, шириною - 280 см, глибиною - 40 см; над 5-7 люком довжиною - 400 см, шириною - 280 см, глибиною - 30-40 см. Ліворуч на 2-3 люками довжиною - 300 см, шириною - 140 см, глибиною 20-30 см. В технічному відношенні вагон справний. Вагон без дверей, розвантажувальні люки з обох сторін закриті. Течі вантажу немає. При повторному зважуванні вагону вага підтвердилась.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).
За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті № 450003/17/1, відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не вини перевізника.
Зокрема, необґрунтованими є доводи відповідача про те, що залізниця звільняється від відповідальності за втрату вантажу, з посиланнями на те, що відправником було самостійно завантажено вагон № 60656816 та визначено масу вантажу.
При цьому судом враховано, що в залізничній накладній № 48126817 від 31.01.2019 зазначено, що вантаж розміщено й закріплено згідно з п. 3 гл. 14 додатку 3 до СМГ, а також вказано, що власником вагону є залізниця. Наразі матеріалами справи підтверджується, що вантаж було марковано поперечними боронами, марковано вапном, а в комерційному акті зафіксовано факт пошкодження маркування, що підтверджує втрату вантажу під час перевезення.
Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження технічної чи комерційної несправності вагону.
Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію рахунку на оплату № 20 від 31.01.2019, виставленого ТОВ «ПЕК «ГАЗ-ЕНЕРГО», копію видатковою накладної № 16 від 31.01.2019, копію акту прийому-передачі вугільної продукції № 16 від 31.01.2019, довідку про власність вих. № 76 від 31.01.2019, складену ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» та копії платіжних доручень № 226 від 01.02.2019, № 286 від 04.02.2019, № 148 від 08.02.2019, № 151 від 11.02.2019, відповідно до яких вартість 1 тони оплаченої вугільної продукції за залізничною накладною № 48126817 становить 4 009,00 грн (без ПДВ).
З приводу заперечень відповідача проти належності поданих позивачем доказів вартості втраченого вантажу господарський суд зазначає, що положення статті 115 Статуту залізниць України не визначають вичерпного переліку документів, які можуть підтверджувати вартість вантажу. Відтак, вказані обставини можуть бути встановлені судом за допомогою наданих позивачем доказів.
При цьому, зазначення у залізничній накладній відправником - ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» не спростовує обґрунтованості позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується, що власником та постачальником продукції є саме ТОВ «ПЕК «ГАЗ-ЕНЕРГО». Завантаження та відправлення продукції ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» було здійснено за погодженням з покупцем та продавцем, що підтверджується змістом специфікації на вугільну продукцію № б/н від 28.01.2019 до договору поставки № 14/09-16 від 14.09.2016.
Одночасно з цим, відповідачем обґрунтовано зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. «г» ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р. та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1 % від маси вантажу, оскільки з перевізних документів вбачається, що вантаж був відправлений у нормальному сухому стані при природній вологості 7 %.
Отже, природна втрата вантажу у вагоні № 60656816 становить 652 кг (65 200 кг х 1 % = 652 кг).
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу, вартістю 4 009,00 грн за 1 т., з урахуванням норми природних втрат, становить 13 221,68 грн (4 009,00 грн х (3,950 т - 0,652 кг) = 13 221,68 грн) без ПДВ.
За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Вінницяоблпаливо» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 221,68 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Вінницяоблпаливо» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 221,68 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Вінницяоблпаливо» (21021, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Хмельницьке Шосе, буд. 122; ідентифікаційний код 01880670) суму збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 13 221 (тринадцять тисяч двісті двадцять одна) грн 68 коп. та судовий збір в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. В. Князьков