вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2019 р. Справа№ 910/6834/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
за участю представників: не викликались
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019
у справі № 910/6834/19 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»
про стягнення 7 771,52 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 601-12 від 15.11.2012 у сумі 7 771,52 грн., за яким позивачем надано відповідачу доступ до внутрішніх стояків струменів з місцями для розміщення відповідного сертифікованого телекомунікаційного устаткування в технічних приміщеннях та його підключення до внутрішньобудинкових інженерних мереж у будинку, а також послуги з підтримання внутрішньобудинкові мережі та приміщення в належному технічному стані.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 позовні вимоги задоволено повністю, а також стягнуті з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов спірного договору відповідач свої зобов'язання щодо оплати здійснював неналежним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 7 771,52 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Задовольняючи вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн. суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами.
Не погоджуючись з рішенням, 30.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що:
- судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за умовами спірного договору обов'язок з оплати відповідачем послуг виникає з моменту отримання від позивача відповідного рахунку-фактури, проте доказів як виставлення таких рахунків, так і направлення їх відповідачу та отримання останнім позивачем суду не надано;
- надані позивачем на підтвердження факту визнання відповідачем свого грошового зобов'язання гарантійні листи не є первинними документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак, не можуть бути належними та достатніми доказами на підтвердження заборгованості відповідача, оскільки самі по собі не підтверджують будь-яких прав та обов'язків сторін;
- з матеріалів справи слідує, що спірна заборгованості виникла за період з листопада 2012 року по грудень 2018 року, проте судом першої інстанції не прийнято до уваги що позовна давність щодо частини вимог, станом на дату звернення до суду з цим позовом, сплила;
- спірний договір припинив свою дію з 16.11.2014, оскільки за його за умовами (п.п. 6.1, 6.2) він укладений терміном на 1 рік і діє з 15.11.2012 по 15.11.2013, проте якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить письмово іншій сторін про його розірвання, то договір вважається продовженим ще на один рік і на тих же умовах, що свідчить про те, що договір продовжився до 15.11.2014, проте наступне продовження строку дії договору його умовами не передбачено.
До апеляційної скарги додано заву про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом для подання апеляційної скарги (а.с. 93-96).
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019 справа № 910/6834/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.
При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки заявником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору в сумі 2 881,50 грн., а підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, вказані апелянтом, визнані судом неповажними..
У апеляційній скарзі апелянт просить звільнити відповідача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а у разі якщо суд не буде вбачати для того підстав, відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги, до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі.
Ухвалою від 12.09.2019:
- відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» про звільнення від сплати судового збору;
- відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» про відстрочення сплати судового збору;
- апеляційну скаргу залишено без руху;
- апелянту надано час для усунення недоліків, а саме подання до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали доказів сплати судового збору в сумі 2 881,50 грн., а також відповідну заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
24.09.2019 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію № ПН190106С1 від 18.09.2019 про сплату судового збору в сумі 2 882 грн. та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою від 26.09.2019 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:
- Товариству з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19;
- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19;
- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.10.2018;
- роз'яснено сторонам, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);
- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19;
- роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
17.10.2019 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений до суду 15.10.2019 - примітка суду), в якому позивач, з посиланням на те, що:
- спірним договором встановлений чіткий термін виконання зобов'язання з оплати - до 25-го числа місяця і цей термін не пов'язаний з отриманням рахунка-фактури; відсутність рахунка-фактури не створює відповідачу об'єктивних перешкод для здійснення платежів;
- розмір щомісячного платежу визначається на підставі спірного договору та додатків 1, 2 до нього, які в сукупності є належними та допустимими доказами на підтвердження розміру заборгованості;
- заявлена до стягнення суму заборгованості становить вартість послуг, наданих протягом 16 місяців - з липня 2016 року по грудень 2018 року, оскільки періодичні платежі відповідач направлялись у рахунок погашення боргу за минулі періоди, а відтак позовна даність не сплинула, оскільки позов поданий у травні 2019 року;
- враховуючи відсутність письмових заяв відповідача про розірвання спірного договору, його дія продовжувалась на новий строк;
- про чинність договору у 2015 - 2018 роках та про визнання боргу свідчать періодичні платежі відповідача у рахунок погашення боргу в 2013 - 2017 роках, про які зазначено у розрахунках боргу, факт проведення яких не оспорює відповідач,
просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.
01.11.2019 до суду від відповідач надійшли пояснення до апеляційної скарги (з урахуванням відзиву позивача), в якому відповідач зазначає про те, що:
- з умов спірного договору слідує, що відповідач зобов'язується оплатити послуги у відповідності до розділу 3 вказаного договору, а саме на підстави отриманого рахунку-фактури;
- спірний договір з додатками також не можуть вважатися належними та допустимим доказами на підтвердження розміру заборгованості, оскільки копії вказаних документів не засвідчені належним чином;
- твердження позивача щодо направлення періодичних платежів у рахунок погашення боргу відповідача за передні періоди суперечить умовам спірного договору та спростовуються долученою до позовної заяви довідкою розрахунку заборгованості станом на 01.09.2019.
До апеляційної скарги відповідачем долучені додаткові докази, а саме копії витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12018100060004064 та № 42018101060000239, пам'ятки про процесуальні права та обов'язки представника потерпілого ТОВ «Телесистеми України» Жолиньского В.Б. та постанови про визнання потерпілим та залучення представника потерпілого від 05.11.2018.
Враховуючи, що відповідач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.
Отже, підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.
Зі змісту апеляційної скарги слідує, що вказані докази відповідачем були подані в обґрунтування поданого клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги та не стосуються розгляду спору сторін по суті, а відтак, їх не можна вважати доказами по суті спору.
Станом на 11.11.2019 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді справи № 910/6834/19 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 відкрито 26.09.2019, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався, з урахуванням вихідних та святкових днів, з 15.10.2019, апеляційна скарга має бути розглянута по 25.11.2019 включно.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.
05.11.2012 позивач як підприємство та відповідач як організація уклали договір № 601-12 (далі Договір) (а.с. 18-21), в п. 1.1 якого погодили, що позивач надає відповідачу можливість доступу до внутрішніх стояків слабих струмів з місцями для розміщення відповідного сертифікованого телекомунікаційного устаткування в технічних приміщеннях та його підключення до внутрішньобудинкових інженерних мереж у будинках згідно з додатком № 1, підтримує внутрішньобудинкові мережі та приміщення в належному технічному стані, а відповідач, на умовах цього договору оплачує позивачу експлуатаційні витрати.
Відповідно до п. 3.1 Договору відповідач зобов'язується до 25-го числа кожного місяця сплачувати підприємству грошові кошти за Договором в розмірі, визначеному у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору. Перша оплата за Договором на умовах попередньої оплати в розмірі місячного нарахування здійснюється відповідачем протягом 3-х банківських днів на підставі рахунку-фактури, яку відповідач отримує у позивача.
Згідно з п. 3.2 Договору, розмір плати відшкодування витрат на використання електроенергії, яка сплачується відповідачем після підписання цього Договору, визначений у додатку № 2.
Сторонами підписані Додатки № 1 та № 2 до Договору, згідно з якими розмір плати за користування внутрішніх стояків слабих струменів та місцями розміщення сертифікованого обладнання складає 468,00 грн. з ПДВ, а розмір відшкодування втрат використання електроенергії - 17,72 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 3.3 Договору відповідач до 15 числа кожного поточного місяця здійснює нарахування попередньої оплати за цим договором на наступний розрахунковий період і надає (надсилає) відповідачу до 20 числа поточного місяця рахунок-фактуру.
Згідно п.п. 3.4 Договору, розмір попередньої плати не перевищує 100 % нарахованої плати за місяць. Різниця між попередньою оплатою та фактичною сумою оплати за цим договором: в разі недоплати - оплачується відповідачем, в разі переплати - вважається оплатою за майбутні розрахункові періоди по договору.
З розрахунку позивача (а.с. 24) слідує, що у період з листопада 2012 року по 31.12.2018 ним на виконання умов Договору надані послуги на загальну суму 35 716,62 грн., в рахунок оплати яких відповідачем перераховано 27 945,10 грн., а відтак, заборгованість останнього становить 7 771,52 грн.
Суд першої інстанції визнав вказані вимоги законними та обґрунтованими, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що Договір припинив свою дію з 16.11.2014, оскільки за його за умовами (п.п. 6.1, 6.2) він укладений терміном на 1 рік і діє з 15.11.2012 по 15.11.2013, проте якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить письмово іншій сторін про його розірвання, то договір вважається продовженим ще на один рік і на тих же умовах, що свідчить про те, що договір продовжився до 15.11.2014, проте наступне продовження строку дії договору його умовами не передбачена.
Щодо вказаних посилань колегія суддів зазначає, що зі змісту Договору слідує, що його дія автоматично пролонгується на кожний наступний рік, аж поки Договір не буде змінено чи його дію припинено у встановленому законом порядку, оскільки п. 6.2 Договору не обмежує продовження строку його дії в автоматичному порядку лише одним наступним періодом дії Договору.
В матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка з сторін Договору в період з 16.10.2013 по 16.10.2018 включно надіслала на адресу іншої сторони відповідну заяву про розірвання Договору, з огляду на що, строк дії Договору в порядку п. 6.2 Договору продовжувався, а відтак, вказаний Договір в період, стягнення плати за надані послуги в якій є предметом цього позову, діяв.
Факт надання протягом спірного періоду відповідних послуг також підтверджується наданими позивачем копіями гарантійний листів відповідача № 590, 820, 391, 522, 490 (а.с. 25.30).
Щодо посилань відповідача на те, що надані позивачем на підтвердження факту визнання відповідачем свого грошового зобов'язання гарантійні листи не є первинними документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак, не можуть бути належними та достатніми доказами на підтвердження заборгованості відповідача, оскільки самі по собі не підтверджують будь-яких прав та обов'язків сторін, колегія суддів зазначає про те, що умовами Договору на передбачено складання та підписання будь-якого документа, який би підтверджував факт надання послуг у певний період (місяць), а відтак, доказом надання послуг фактично є Договір з додатками, який діяв протягом періоду надання послуг.
Слід зазначити і про те, що матеріали справи не містять доказів заперечення відповідачем проти факту та якості наданих протягом спірного період послуг.
Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за умовами спірного договору обов'язок з оплати відповідачем послуг виникає з моменту отримання від позивача відповідного рахунку-фактури, проте доказів як виставлення таких рахунків, так і направлення їх відповідачу та отримання останнім позивачем суду не надано, колегія суддів зазначає про таке.
Право відстрочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг через прострочення позивачем його зобов'язання виписати рахунок-фактури на його оплату передбачене ч. 2 ст. 613 ЦК України, відповідно до якої, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Проте частина перша вказаної статті Кодексу надає поняття прострочення кредитора. Так, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Отже, треба встановити, чи виникли у відповідача труднощі в виконанні ним свого зобов'язання з оплати спірних послуг внаслідок ненадання йому позивачем обумовленого Договором рахунку-фактури на його оплату.
Як вбачається з матеріалів справи, вартість послуг погоджена сторонами у додатках до Договору, а оплатити вказані послуги відповідач має за реквізитами, зазначеними в розділі 8 Договору «Адреси та реквізити сторін», в якому вказаний рахунок позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач мав у своєму розпорядженні всі необхідні для здійснення платежу за спірні послуги реквізити і відсутність рахунка-фактури не заважала йому це зробити.
З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, відсутні правові підстави вважати, що мале місце таке прострочення позивача як кредитора в розумінні норм ст. 613 ЦК України, до виконання якого відповідач в порядку ч. 2 ст. 613 ЦК України мав право відстрочити своє зобов'язання з оплати послуг.
Правову позицію, щодо того, що невиставлення рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а також що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, висловив Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405.
Отже, наявність у позивача договірного зобов'язання виписати рахунок-фактуру відповідачу як умови оплати останнім наданих позивачем послуг не може братися судом до уваги при вирішенні спору про стягнення з нього на користь позивача суми основного боргу, оскільки факт відсутності такого документу в цьому конкретному випадку не заважав відповідачу виконати договірне зобов'язання з оплати послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг на загальну суму 7 771,52 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо посилань відповідача на те, що з матеріалів справи слідує, що спірна заборгованості виникла за період з листопада 2012 року по грудень 2018 року, проте судом першої інстанції не прийнято до уваги що позовна давність щодо частини вимог, станом на дату звернення до суду з цим позовом, сплила, колегія суддів зазначає про таке.
З матеріалів справи слідує, що фактично заявлена до стягнення сума заборгованості становить вартість послуг, наданих протягом 16 місяців - з липня 2016 року по грудень 2018 року, і що платежі відповідача, в зв'язку з наявністю заборгованості, позивачем направлялись у рахунок погашення боргу за минулі періоди, як то встановлено в Договорі, а відтак позовна даність не сплинула, оскільки позов поданий у травні 2019 року.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано доказів того, що спірні платежі він перераховував з призначенням платежів за інші періоди, ніж визначено позивачем.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та судові витрати відповідача за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Щодо витрат позивача на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.
До позовної заяви позивачем додано попередній розрахунок суми судових витрат (а.с. 46), в якому визначено вартість таких витрат в сумі 11 600,00 грн., з яких 8 000,00 становить винагорода за підготовку і подання позовної заяви, що включає аналіз документів, формування правової позиції, складання і подання позову, а 3 600,00 грн. - винагорода за представництво в суді (три судових засідання по 1 200,00 грн. за кожне).
На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до позовної заяви додано копії договору про надання правничої допомоги № 174-19 від 01.02.2019, укладеного з Адвокатським бюро «Шенлі» з додатком № 1 (а.с. 40-45).
15.07.2019 до суду позивачем подано заяву, в якій позивач зазначає про поданням ним додаткових доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн., до якої додані копії акту виконаних робіт за травень 2019 року по договору про надання правничої допомоги № 174-19 від 01.02.2019, додатку № 01 до акту виконаних робіт за травень 2019 року по договору про надання правничої допомоги № 174-19 від 01.02.2019, детальний опис робіт (наданих послуг) у справі № 910/6834/19 та виписка з банку про здійснену оплату за договором про надання правничої допомоги.
За наданих позивачем документів слідує, що правова допомога складається з винагороди за підготовку і подання позовної заяви, що включає аналіз документів, формування правової позиції, складання і подання прозову.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач клопотання про зменшення витрат відповідача на правову допомогу не подав.
Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
З огляду на вказані обставини, витрати позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача в сумі 8 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.
До відзиву на апеляційну скаргу додано детальний опис робіт (наданих послуг) з якого слідує, що вказані послуги складаються з підготовки і подання відзиву на апеляційну скаргу, а їх вартість визначена сторонами у додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 174-19 від 01.02.2019.
Відповідач клопотання про зменшення витрат відповідача на правову допомогу не подав.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
З огляду на вказані обставини, витрати позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з відповідача в сумі 3 000,00 грн.
Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6834/19.
4. Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 27-А; ідентифікаційний код 34726705) на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 25-Б; ідентифікаційний код 31025659) витрати на правову допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000 (три тисячі) грн.
5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6834/19.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк